3 березня 2023 року в ортопедичному відділенні однієї з лікарень міста Одеси відбулася непересічна, урочиста подія: двоє закоханих молодят, Дмитро та Анжеліка, одружилися, отримавши свідоцтво про укладення шлюбу. На перший погляд – нічого незвичайного. Та річ у тому, що Дмитро, будучи військовим, при виконанні бойового завдання підірвався на ворожій міні, втратив обидві ноги і зараз лікується та проходить реабілітацію.
Про це в своєму виданні пише головний редактор «Вістей Снігурівщини» Ігор Новіков. Нагадаємо, друк газети після визволення Снігурівки (Миколаївська область) було відновлено завдяки сприянню НСЖУ та міжнародних фінансових донорів.
У статті йдеться, що в нелегкий для Дмитра час його наречена, як тільки дізналася про драматичну подію, ні хвилини не роздумуючи, приїхала до нього у лікарню із рідного міста Суми. Тепер уже в статусі дружини підтримує свого чоловіка, перебуває біля нього в лікарняній палаті.
З новоствореною сімейною парою журналіст мав змогу поспілкуватися. Неочікувано для нього бесіда пройшла на позитивній хвилі.
Дмитру Бауману 29 років, родом він з містечка Молочанськ Запорізької області. Навчаючись у місцевому ліцеї, він отримав професію тракториста-машиніста. З 2013 року став військовим. Спочатку служив на складах, а після їх розформування поїхав у Мелітополь до інженерного полку.
У січні минулого року після ротації його направили до Маріуполя, де працював над безпекою берегової лінії. Вночі 24 лютого їхній підрозділ підняли по тривозі, і сапери почали заміновувати берег на випадок підходу ворожих десантних кораблів. Виконавши завдання, вони дісталися до маріупольського аеропорту, звідки відбули до Запоріжжя.
Це зробили дуже вчасно, бо через годину аеропорт ворог розбомбив. Потім їхній підрозділ перекинули на Миколаївщину, де хлопці тримали оборону. Деякі мости довелося замінувати на випадок прориву ворожих військ, щоб зупинити ймовірний наступ ворога.
Після перебування на полігонах поїхав у відрядження у Вілкове Одеської області. Там брав участь в операції з визволення острова Зміїний, – на плаваючих платформах доставляли техніку для ураження військ окупантів. Острів звільнили, а по річці Дунай відновився рух зерновозів.
У вересні Дмитра направили до Польщі інструктором саперної справи. Повернувся за кілька місяців. Його спочатку направили у Нововоронцівку, а потім – на Миколаївщину. До Снігурівки приїхав відповідно до бойового розпорядження на розмінування території.
Після отримання координат почали працювати по точках. Відпрацювали три локації – все було добре. Потім поїхали до села Любіне. Біля зруйнованого мосту неподалік залізничної колії почали розміновувати. Під час бойових дій ця територія вважалася «сірою зоною» – непідконтрольною жодній стороні.
По цій дорозі вони ходили багато разів. Сапер тут пройшов з міношукачем, зробив прохід і сказав, що все чисто. Піротехніки тут ходили і вперед і назад, працювали у лісосмузі, там знаходили багато саморобних вибухових пристроїв, їх розбирали та знешкоджували. Розчищаючи територію, бачили трупи тварин, які підірвалися на мінах.
Фатальна подія сталася у п’ятницю, 17 лютого.
«Приїхавши на місце, ми розділилися на дві групи, – згадує той день Дмитро, – перша пішла під високовольтні лінії, а ми – праворуч. Я йшов попереду, за мною – колега Іван, який рухався трішечки збоку… і несподівано підірвався на міні. Я почав надавати першу допомогу та через рацію почав кликати на підмогу. Ще один мій побратим, поспішаючи сюди, теж наступив на міну і підірвався. Я і йому наклав на рану турнікет, а коли він почав відповзати, потрапив ще на одну міну. Стався вибух, ударною хвилею мене відкинуло, а там теж була міна, від вибуху якої вже я отримав ушкодження».
Дмитро турнікетом затягнув собі ногу, щоб зупинити кровотечу. Поки чекали на приїзд «швидкої», хлопці розмовляли з ним, щоб він не непритомнів.
«Швидку» до місця перебування поранених провели безпечним шляхом, а до Дмитра по ґрунту прорили доріжку, знешкодивши ще одну міну, а потім на тросах витягли в безпечне місце.
Через деякий час його доставили до миколаївської лікарні. Дмитра там прооперували, але, на жаль, довелося ампутувати обидві ноги.
Ще коли він був у Снігурівці, частенько було чути постріли. Казали, що це зіткнення з ворожими диверсійними групами.
«Коли наша група працювала над розмінуванням тієї місцевості, де ми підірвалися, там частенько їздили підозрілі люди на автівках. Можливо, це були ті ворожі диверсанти, які повторно замінували цю місцевість, – припускає Дмитро. – Тож усім нам треба бути пильними, щоб якнайшвидше знешкодити ворога».
Спілкуючись з молодятами, журналіст Ігор Новіков дізнався, що у Дмитра є багато відзнак. Одна з них – почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» І ступеня.
З Анжелікою Дмитро познайомився півтора роки тому в соціальних мережах – і відтоді вони разом. Дівчина навчається на шостому курсі медичного університету й планує бути лікарем-гінекологом. Вона дуже кохає свого Дмитра і мріє повернути його до повноцінного життя.
Попереду – час реабілітації, протезування. У молодого подружжя ще багато планів.
Ігор Новіков пише, що в якийсь момент спіймав себе на думці, що, незважаючи на всі складнощі, саме з такими людьми, впевненими у своєму щасливому майбутньому, наша країна неодмінно переможе.
P.S. Ми можемо підтримати хлопця, перерахувавши кошти на лікування та протезування. Номер банківської картки 5168757420371611, Бауман Дмитро Миколайович.
