Журналістка не за освітою, але за покликанням, Олена Єрмоленко з Покровська Донецької області останні вісім років жила за п’ятдесят кілометрів від лінії фронту. Та коли російська навала поснула на всю територію України, довелось рятувати життя, хоча на 2022 рік у медійниці були амбітні плани. Її історія – спеціально для Національної спілки журналістів України.
Останні роки Олена Єрмоленко працює в корпоративному видання «Моноліт» компанії «Метінвест Покровськвугілля», а також співпрацює з багатьма регіональними та всеукраїнськими онлайн-виданнями.
– У 2022 рік я увійшла з досить амбітними планами. Я заснувала власний проєкт і встигла опублікувати перше інтерв’ю. А 20 лютого я знялася в експериментальному проєкті «Вкусний февраль» від онлайн-журналу «Свої». Це була класна ідея: журналісти готували відомі страви, і це б мало популяризувати культуру їжі на Донбасі. Але цей випуск так і не вийшов, бо 24-го Росія розпочала ракетну атаку по всій території України, – розповідає Олена.
До таких масштабів війни Олена не була готова і не хотіла виїжджати з рідного міста.
– Ми не планували нікуди виїжджати – напевне, через те, що не усвідомлювали масштабів трагедії. На диво, в Покровську було спокійно, коли ракети летіли ледь не по всіх містах України. Тому видання наше продовжувало працювати, щоправда, працювали ми віддалено, але не припиняли інформувати населення. І так було до середини березня, – говорить наша співрозмовниця.
Вирішальною для журналістки стала ніч з 16 на 17 березня. ППО збила над Покровськом першу російську ракету, уламки якої впали метрів за триста від будинку Олени.
– Був сильний вибух, почалася пожежа, – згадує Олена. – Стало настільки страшно, що на ранок ми взяли тривожну валізку, яка з перших днів стояла в коридорі, і вирушили в Дніпро до родичів чоловіка.
Вчилися у той період жити зі щоденним відчуттям тривоги за рідних, які залишилися в Покровську під обстрілами, і з розумінням, що в гостях добре, а вдома краще.
– Пізніше, коли ситуація трохи стабілізувалася, ми повернулися на декілька днів додому, провідати рідних і подивитися квартиру. Але навіть цей час я провела з користю. Писала репортажі про те, як і чим живе місто. Мене це підтримувало, – зізнається журналістка.
З часом життя у Дніпрі налагодилося. Олена активно долучалася до різних заходів і зустрічей для переселенців.
Та через пів року таки повернулася до свого Покровська. Там продовжила працювати журналісткою та стала співзасновницею «Літературної вітальні» для місцевих митців і поціновувачі поезії.
– Ми раз на місяць збираємо такі літературні вечори, під час яких люди можуть показати свій талант, надихнутися або просто відпочити. По-перше, це об’єднує людей, а по-друге, це вселяє надію на те, що життя триває, і треба вміти радіти кожній хвилині, – впевнено каже Олена Єрмоленко. – Для мене велике щастя зараз бути вдома. На жаль, така змога випала не всім. Я ніколи не забуду трагедію, яка не так давно сталася в Дніпрі, це дуже страшно. Хочу сказати лише одне: війна змусила нас добряче переосмислити своє життя і зрозуміти, що найголовніше і найцінніше.
«ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни» – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
