Журналістка з
Донеччини Ірина Дімітрова – переселенка двічі. Нині жінка мешкає у
Луцьку. Тут вона продовжує працювати й інформувати жителів Сходу, щоправда,
віддалено. Матеріал
про неї вийшов на сайті Волинь Post у межах ініціативи НСЖУ «Журналісти –
важливі!»
За фахом пані Ірина – історикиня і впродовж тривалого часу працювала на посадах
державної служби Донеччини. Однак після «референдумів» на Сході, хвилюючись про
безпеку 8-річного сина, змушена була покинути рідну домівку.
У травні 2014-го жінка разом із сином переїхала у Житомир.
Там, каже, мешкали три роки. Та щойно освоїлись на новому місці – у пані Ірини
тяжко захворіла мама. Оскільки рідне містечко журналістки не було окуповане, та
без усіляких вагань вирішила повернутися додому.
Дещо згодом Дімітровій запропонували роботу у газеті «Мар’їнська нива».
Журналістського досвіду не вимагали, бо, пояснює, знайти медійника, який захоче
працювати у Мар’їнці, було складно. Сама ж перебувати у прифронтовому місті не
боялася, бо звуки вибухів, які час від часу долинали, – ніщо, порівняно з тим,
що зробили рашисти з Мар’їнкою тепер.
«Я відчувала певну місію і те, що у мене все вдасться, тож,
довго не думаючи, погодилася на цю пропозицію. Тим паче у мене був невеликий
досвід: писала на гонорарній основі для жіночих журналів. Так, це не зовсім та
журналістика, але, очевидно, хист є, бо уже через два роки стала головною
редакторкою «Кума.City», – продовжує Ірина усміхаючись.
З 2020 року і донині Ірина Дімітрова співпрацює з виданням «Громада Схід».
Щоправда, через загострення активних бойових дій писати про схід України
доводиться тепер на її заході.
Пані Ірина каже: про те, що конфлікт загостриться – здогадувалась, а от
масштаби того, що відбувається, таки шокували. Велику війну, розповідає,
зустріла у рідному містечку.
«Найперше, що ми зробили з татом – перенесли в підвал шуби, кожухи, ковдри і
консерви, які встигли купити. 25 лютого усі крамниці були напівпусті. Продукти
довготривалого зберігання і цигарки щезнули миттєво», – пригадує Ірина
Дімітрова.
Через три тижні від
початку великої війни, коли почалися бої у Вугледарі та у районі Великої
Новосілки, Ірина Дімітрова уже вдруге вирішила шукати порятунку. Вже тоді від
історій про Волноваху і Маріуполь холонула кров. Далі, продовжує пані Ірина, її
чекало чи не найстрашніше – евакуація.
«Чекати від рашистів можна було що завгодно. Обстріл міг початися прямо на
вокзалі. Той день мені нагадував події Другої світової війни: поруч – велика
кількість жінок із дітьми, гуде сирена, бо якраз у той час бомбили Святогірськ,
а жінка невеликого зросту в гучномовець викрикує вік дітей. Ті, чий вік
назвали, хутко бігли у потяг», – пригадує пані Ірина.
У Луцьку журналістка продовжує працювати у виданні «Громада
Схід». Нині, зазначає Дімітрова, газета не виходить друком, адже на території
ведуться бойові дії, а це унеможливлює її розповсюдження. Утім – відмінно
функціонує онлайн. Журналісти не лише повідомляють жителям Сходу важливі
новини, вони продовжують писати цікаві авторські матеріали. Щоправда, зібрати
себе до купи і взятися за перо, ділиться пані Ірина, спершу було дуже складно.
«Згодом мене почали надихати герої моїх же матеріалів – переселенці. Люди, які
опинилися в складному становищі, не опускають руки, а продовжують жити! Нерідко
освоюють нові професії, волонтерять, релокують свій бізнес і, відповідно,
створюють нові робочі місця. Це дуже мотивує і водночас руйнує стереотип про
бідолашних і завжди незадоволених внутрішньо переміщених осіб», – пояснює
журналістка.
Планів на 2023 рік в Ірині Дімітрової вистачає, а от мрія
одна – Перемога України. Жінка щиро сподівається, що уже незабаром збройні сили
звільнять Донеччину. Але зізнається: повертатися додому боязко.
«Я мрію повернутися в Донецьк, але боюся. Мені здається, що окупована
Херсонщина і окупована Донеччина – різні речі. Мені складно уявити «деокупацію»
у головах людей. Але це, мабуть, місія місцевих журналістів. Моя місія», –
резюмує Ірина Дімітрова.
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду та разом із усім українським народом воюючи за свободу і незалежність нашої країни.