Які журналістські стандарти воєнний час висуває на перший план, як у медійній діяльності дотриматися балансу між свободою слова й інформаційними обмеженнями оборонного характеру, що робити, якщо цивільна близька людина опинилася в окупації або поблизу лінії фронту й не виходить на зв’язок – рекомендації з цих питань на прохання НСЖУ надала виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра РОМАНЦОВА.
Нічого спільного з пропагандистами!
Журналістику в світі визнано необхідною для демократії. Отже, журналістська діяльність – це критичне подання суспільно необхідної інформації. Діяльність журналістів не має нічого спільного з діяльністю пропагандистів.
Наскільки небезпечна для людства пропагандистська діяльність медіа, добре описано у відомому кейсі руандійського «Радіо тисячі пагорбів». Радіостанція, що була вельми популярною серед усього населення Руанди, поширювала ксенофобську пропаганду, і, на переконання багатьох руандійців (з цим погодився Трибунал ООН з військових злочинів), зіграла в країні вирішальну роль у геноциді.
Цей приклад засвідчує, що російські пропагандисти на кшталт соловйових і скабєєвих, які в своїх шоу виступають во славу якоїсь однієї позиції, поширюють пропаганду війни, мають бути засудженими.
Нинішня воєнна ситуація в Україні показує, що фахові журналісти дають інформацію, яка своєю чергою дає людям можливість ухвалювати рішення. Щодо професійної журналістики діють міжнародні норми і стандарти (як визначати, наприклад, мову ворожнечі).
Приміром, журналістам під час війни не варто використовувати шаблонізми, як от «буряти». Це означення стосовно загарбника з’явилося в 2014 році і використовується, з одного боку, як щось знайоме і як образ для споживача інформації. З іншого боку, фіксація уваги на етнічному походженні викликає запитання: «Чи дійсно ми працюємо на суспільно корисну інформацію?». І це один із прикладів щодо якості нашої роботи.
Про стандарти і небезпеки в умовах широкомасштабної війни
Звичайно, воєнний стан в Україні певним чином обмежує роботу журналістів. Закони про норми свободи слова і доступу до інформації продовжують діяти, але щодо їх застосування в умовах воєнного стану можуть бути особливості. Наприклад, може бути відмінність у періоді отримання інформації; деяка інформація, що несе військову таємницю про дії і об’єкти, може бути взагалі закритою.
Від 2014 року є вимога, щоб матеріали, які журналісти роблять про лінію зіткнення або про військові об’єкти, були максимально коректними і не послужили інтересам ворога. Наприклад, журналістський матеріал має бути таким, щоб за ним не можна було визначити, де відбувається дія, де розміщено той чи той об’єкт, яке озброєння і в якому місці розташоване тощо.
Отже, одного боку, не має бути цензури і абсолютно закритої інформації. Не можна, наприклад, закривати інформацію про те, що військові, вичерпавши всі можливості розв’язати проблему, скаржаться на певні обставини журналістам. Схожі ситуації можуть виникати і з цивільними людьми. Треба врахувати, що в Україні люди вже традиційно вважають журналістику найпотужнішим засобом захисту своїх прав, впливу на чиновників і суспільство.
Щодо журналістських запитів. Якщо ви отримуєте відмову в отриманні раніше доступної інформації, треба звернутися до закону і пересвідчитися, чи дійсно такого роду інформація під час воєнного стану є закритою, чи вона залишається відкритою. А далі дійте відповідно до ситуації: або людина, котра відмовляє у наданні інформації, зловживає своїм службовим становищем і воєнним станом, або дійсно запитувана інформація в даний момент є закритою, і треба знаходити інші варіанти для висвітлення теми.
Захист журналістів від воєнних злочинів
Слід зазначити, що в документах ООН, в Європейській конвенції з прав людини є окремі пункти, спрямовані на захист журналістської діяльності.
Усі ми знаємо, що на окупованих територіях серед найвпливовіших для цивільного населення осіб є і журналісти. Водночас самі журналісти на окупованих територіях підпадають під найбільшу небезпеку. Центр громадянських свобод веде окремий перелік кейсів, коли окупанти, розуміючи вплив журналістів на населення, викрадають їх та їхніх родичів, незаконно ув’язнюють.
У таких випадках спираємось на дію Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, яка покриває всю небезпеку і для журналістів. Адже журналісти, якщо вони не працюють у військових структурах, є цивільними особами.
Але є приклади, коли журналісти вступають до ВСУ або до лав територіальної оборони, виконують військові завдання – тобі потрапивши в полон, вони під захистом Женевської конвенції по поводженню з військово полоненими.
Якщо ваша близька людина стала заручником
Якщо ваш рідний, рідна є цивільним заручником та не виходять на зв’язок довгий час, дотримуйтесь порад цієї інструкції. Ми описали покроково, що робити та до кого звертатися.
1. Фіксація випадку полону, зникнення. Відбувається через гарячі лінії:
Гаряча лінія Нацполіції з пошуку зниклих чи загиблих 0 800 21 21 51 та 089 420 1867
Національне інформбюро при Мінреінтеграції 1648 та 044 287 81 65
Уповноважена з прав людини: 080 050 17 20
Моніторингова місія ООН з прав людини [email protected] Telegram: ohchr_hrmmu (лише повідомлення) Viber: +38050 374 67 08 (лише повідомлення)
Міжнародний Комітет Червоного Хреста: Гаряча лінія: 080 030 01 55 Служба розшуку: 096 304 43 75, 066 250 99 57
Важливо: дзвінок на гарячу лінію поліції – це НЕ відкриття кримінального провадження, це лише повідомлення, і найімовірніше воно буде зареєстровано у відповідності з ЗУ «Про звернення громадян», тому ОБОВ’ЯЗКОВО потрібно написати саме заяву про відкриття кримінального провадження і направити її до поліції чи одразу до СБУ.
Отже, прийдіть до найближчого відділку поліції та напишіть заяву про те, що зв’язок з рідним втрачено!
Після написання заяви ви отримаєте документ – номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.
Також важливо: потрібно написати в заяві про злочин вимогу визнання вас потерпілою особою, тому що у потерпілої особи більше процесуальних прав. Поки ви не визнані потерпілою особою і вам не вручено пам’ятку про ваші процесуальні права та обов’язки, ви перебуваєте в статусі заявника чи свідка.
Якщо ви член родини (тато, мама, діти), здайте ДНК для проведення ДНК тесту (в поліції наддадуть про це усю інформацію). Якщо ви не є кровним родичем і немає де взяти ДНК, тоді подається клопотання до суду з проханням провести ексгумацію батьків або дитини на вилучення геному померлого для ДНК-тесту. Далі треба буде чекати, чи виявиться/не виявиться збіг. Частковий збіг не вважається підтвердженням. Також для проведення тесту може бути застосоване вилучення речей зниклого.
2. Фізично зверніться до найближчого відділку поліції: надайте всю інформацію про те, хто, скільки людей, за яких обставин і коли стали цивільними заручниками. Після подачі свідчень ви отримаєте номер відкритого кримінального провадження.
Після подачі свідчень до поліції до вас мають приїхати представники СБУ для уточнення питань по справі, оскільки розслідування злочину веде саме СБУ.
Але ми рекомендуємо самостійно звернутися до них.
Щодо кваліфікації злочину. Якщо є впевненні докази про захоплення людини представниками окупантів, то цей злочин кваліфікується за ст. 438 КК України. Якщо зв’язку з особою, яка перебуває на непідконтрольних українській владі територіях, немає, то це також ст. 438 КК України. Якщо відкривають провадження з іншою кваліфікацією, її надалі можна змінити, але це займе певний час.
3. Фізично зверніться до СБУ із документом, що посвідчує вашу особу, та документом, що підтверджує родинні зв’язки зі зниклою особою (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження тощо). Звернутися можна до обласного управління, найкраще – до головного офісу СБУ у Києві (вул. Володимирська, 33).
На КПП вам покличуть чергового слідчого, і він прийме заяву в громадській приймальні. Або випишуть перепустку та супроводять до кабінету слідчого.
Слідчому необхідно повідомити усю наявну інформацію та свідчення про те, що рідний став цивільним заручником. Також потрібно надавати такі речі, якщо є: номер телефону, з якого телефонував рідний, покадрову розкадровку відео, на якому його було помічено, фото, скрини постів з телеграм-чатів тощо.
Після цього між вами (заявником) та СБУ підписується протокол про нерозголошення та протокол про опитування.
Ви отримаєте номер справи та контакти слідчого, який її буде вести. Ви маєте отримати контакти слідчого, аби у разі появи нової інформації одразу повідомляти її слідчому та стежити за розглядом справи.
У випадку, якщо немає документів про підтвердження родинних зв’язків, потрібно звернутися до суду з заявою про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника та з заявою про встановлення юридичного факту проживання однією родиною.
Інформація про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу – ТУТ.
4. З допомогою юриста зверніться до Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) з вимогою направити гуманітарну допомогу чи забезпечити зв’язок з полоненим рідним.
Використовуйте такі покликання:
Сайт МКЧХ українською з контактами в Україні.
Сайт МКЧХ англійською з адресою та контактами головного офісу у Женеві.
Рекомендуємо писати звернення на папері та відправляти з території Європи на головний офіс у Женеві.
Нагадаємо, виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова і керівник Департаменту документування воєнних злочинів Української Гельсінської спілки Сергій Мовчан стали спікерами вебінару «Фіксація та реагування на випадки порушення прав журналістів під час війни», який НСЖУ провела 27 жовтня спільно з ініціативою «Трибунал для Путіна». Вебінар зібрав майже 80 учасників, зацікавлених темою справедливості у притягненні Росії за воєнні злочини проти працівників ЗМІ, – журналістів, осіб, що постраждали внаслідок російської агресії, студентів та викладачів українських закладів вищої освіти.
Інформаційна служба НСЖУ
