Газета «Деснянка», яка у 2021 році перемогла в конкурсі НСЖУ до 30 років Незалежності України в номінації «Найкраща регіональна, обласна газета», від початку війни мусила призупинити свій вихід. Проте в планах редакції – відновити друк і оголосити передплату на 2023 рік.
Про це в коментарі НСЖУ сказала редакторка «Деснянки» Леся Джадан.
– Ми заморозили видання друкованої газети, публікуємо матеріали на сторінці у фейсбуці, – розповіла Леся Анатоліївна. – Працівники редакції в Чернігові дуже важко пережили окупацію Чернігівщини й спроби окупантів оточити Чернігів. Багато хто мусив мало не цілодобово сидіти в підвалах, дехто – виїхав. Людям повибивало вікна в будинках… Поки що ми не зібралися з силами, щоб видавати друковане видання. Але плануємо.
Наразі більшість із восьми працівників редакції перебувають на обліку в центрі зайнятості, проте, за словами редакторки, всі вони готові в будь-який момент повернутися, якщо буде ухвалено рішення про відновлення виходу газети.
Наразі електронне видання наповнює сама Леся Джадан. Робити це на повну силу вона не може, оскільки виховує маленьких дітей і, будучи президенткою Ротарі-клубу «Київ Столиця», активно займається волонтерством.
– Однак, оскільки я – одна із співзасновників газети «Деснянка», то підтримувати її електронний варіант хоча б у соціальній мережі – це моя відповідальність, – каже Леся Анатоліївна.
Головна редакторка каже, що зробить усе можливе, щоб відновити друковане видання, адже має зобов’язання перед передплатниками.
– Ми маємо наші зобов’язання відпрацювати. Зараз стоїмо перед складним рішенням: оголошувати передплату на наступний рік чи ні. Думаю, таки оголосимо. Сподіваємося на грантову допомогу міжнародних донорів, – каже Леся Джадан.
До війни «Деснянка» була за накладом третьою в Чернігівській області й першою – в самому Чернігові. Коли розпочалися реформи в «Укрпошті», кількість передплатників дещо знизилася.
– Війна зовсім зупинила вихід газет, а ті, які відновили друк, втратили дуже значну частину накладу. Тож скрутно всім. Сподіватися на допомогу держави в нинішніх умовах, я вважаю, немає сенсу. Тож надія – лише на себе та фінансову підтримку з-за меж країни, – каже Леся Джадан. – Але в майбутнє я дивлюся з оптимізмом. Коли пів життя віддала журналістиці, створювала газету, плекала кожний номер, як дитину, то поховати цю справу – нестерпно. Будучи оптимісткою, я завжди вірю в диво.