Відомий український журналіст, оглядач «Крим.Реалії», який 19 лютого після судилища російської влади в Криму та умовного ув’язнення нарешті прибув до Києва, завітав на розширене засідання секретаріату Національної спілки журналістів України. На заході, що відбувся 2 березня в прес-центрі НСЖУ, Микола Семена поспілкувався з колегами та розповів про роки із забороною на професію.
Вітаючи поважного гостя в прес-центрі Національної спілки журналістів України, голова НСЖУ Сергій Томіленко наголосив, що вся журналістська спільнота останні роки душею вболівала за Миколу Семену.
– На жаль, ви як авторитетний і досвідчений журналіст, були змушені поставити своє перо на паузу. Але НСЖУ постійно висловлювала солідарність і з вами, і з іншими кримськотатарськими журналістами, які нині в ув’язненні. Також хочемо поновити ваш членський квиток в НСЖУ. Рік вступу – 1988, він збережений, але посвідчення ми оновили, щоб після виїзду на материкову Україну у вас було наше рідне журналістське посвідчення, – відзначив Сергій Томіленко.
Крім того Микола Семена отримав премію від Спілки і журнал «Журналіст України», у якому він винесений на передовицю як герой української журналістики
– Хотів би поцікавитися, на скільки ви відчували солідарність і ті спроби підтримки з боку українських журналістів та міжнародної спільноти? А також яке майбутнє ви для себе бачите в українській журналістиці? – поцікавився голова НСЖУ.
Беручи слово, Микола Семена наголосив, що така зустріч для нього особливо цінна та подякував за справжнє свято, яке влаштували колеги.
– Щоправда, воно почалося два тижні тому, коли перетнув український кордон, де вже всі були свої та всі на мене чекали. З того часу ось вже два тижні мене всюди зустрічають і навіть не знаю, чим я таке заслужив, – сказав Микола Семена. – Хочу подякувати Сергію Томіленку, Ліні Кущ та всьому правлінню НСЖУ за підтримку, яку відчував там, перебуваючи не виїзним та під забороною публікуватися. Під час слідства та після засудження я відчував, що не один. І хоч я член спілки з 1988 року, але саме останні два роки я відчував, що дійсно є членом спілки, бо солідарність була помітною і в моральному плані, і в матеріальному.
Хоча засудження було умовним, та психологічно воно давалося дуже важко, зізнається Микола Михайлович. Двічі на тиждень журналіст мав приходити до поліції реєструватися та заповнювати анкети, де звітував, чи не вчиняв адмінпорушень та інших злочинів, описував відносини в сім’ї і з сусідами та чи не зловживає алкоголем і наркотиками тощо.
– Раз на квартал до мене приходили комісії та перевіряли, чи я не порушую яку-небудь заборону, зокрема і заборону публікуватися. Інші перевірки, між цими перевірками, здійснював дільничний. Такі особи, як я, також потрапляють до так званого списку «екстремістів і терористів», тож куди б не звертався у фінансових установах, мені було заборонено здійснювати будь-які операції, – розповідає Микола Семена. – Тож рік поки йшло слідство та два роки ув’язнення я присвятив читанню і самоосвіті. Маю дуже багато задумів – це цикли матеріалів, також хочу видати синтетичну книжку про ситуацію в Криму.
Микола Семена наголосив, що дуже цінує допомогу та підтримку міжнародної спільноти – представникам ОБСЄ з питань свободи медіа Дуні Міятович та Арлема Дезіра. А також зауважив, що велику роль у вирішенні його справи відіграли заяви, надруковані від імені НСЖУ та особливо заяви МФЖ та ЄФЖ.
– Також Україна порушили справу проти прокурора та судді, які мене судили, нині їм заборонений в’їзд до України та вони знаходяться у міжнародному розшуку, – розповів Микола Семена.
Секретар НСЖУ Зоя Шарикова попросила Миколи Семену детальніше розповісти про те, як він потрапив під слідство та попри заборону на друк і публічну діяльність, чи все ж таки міг писати хоча б «у стіл».
– Як тільки була порушена кримінальна справа, за мною було встановлено зовнішнє спостереження – я не міг вільно вийти в місто. Вони кілька разів підходили і питали, що фотографував, тож змушений був показувати знімки, одного разу ледь на забрали «на подвал», бо їм чогось здалося, що причетний до справи Сенцова, – розповідає Миколи Семена. – А все почалося з того, що кілька українських журналістів, які працювали в Криму, були завербовані ФСБ зараніше, і одразу після окупації написали список неблагонадійних журналістів, куди потрапив і я. Розумів, що рано чи пізно прийдуть за мною, але як власкор усвідомлював, що моя цінність полягає саме в перебуванні в Криму, тож виїхати до Києва чи ще десь – не міг.
Тож, усвідомлюючи всі ризики, Микола Михайлович продовжував працювати. Так тривало, аж поки одного разу в його домі не зник інтернет. Провайдер наполягав, що для відновлення зв’язку потрібно приїхати і попрацювати безпосередньо з комп’ютером журналіста.
– Довго на це не погоджувався, але й іншого вибору не мав. До мене приїхало двоє осіб, один почав ритися в комп’ютері, інший за цим спостерігав, відтак, вони встановили шпигунську програму, відповідно могли бачити всю мою інформацію, – розповів Микола Михайлович. – А коли вже приїхали з обшуком, у слідчого, який мене допитував, на столі лежав величезний стос паперу – скани з мого комп’ютера. У весь час під час слідства я відчував, що і в телефоні хтось «сидів», і в комп’ютері. Мене засудили до 2,5 років умовного та ще 3 років випробувального терміну і ось це було найважче. Адже неможливо десь виїхати, контролюються всі засоби зв’язку, постійно потрібно звітуватися, ходити на бесіди, приходили з контролем додому тощо. І також було додаткове покарання – 3 роки заборони на публічну діяльність, тобто я не міг публікувати у Фейсбуці чи інших соцмережах.
Також Микола Семена, відповідаючи на питання голови НСЖУ, розповів про те, як працюється кримським місцевим медіа та чи висловлювали вони підтримку ув’язненому журналісту:
– Одразу як Росія туди прийшла, голова місцевого осередку НСЖУ ніби після обговорення та голосування з колегами прийняли рішення влитися до Російського союзу журналістів. Групка журналістів, зокрема і я, почали протестувати проти такого рішення і заявили, що вибуваємо з цієї організації та передали свої документи сюди. У Києві була створена первинна Кримська організація НСЖУ, де на обліку я знаходжуся. Всі журналісти, які перейшли до РСЖ, звісно, стали топить за Росію. Над кожним ЗМІ там встановлений куратор із ФСБ, який, власне, і є головним редактором, адже багато питань редактор зобов’язаний погоджувати з ним. Крім того, усі ЗМІ отримали списки заборонених тем та списки імен осіб, про кого не можна писати та імена тих, кого потрібно скрізь цитувати. Та попри таку ситуацію, багато жителів Криму розуміють, що йде пропаганда і чекають, коли повернеться Україна.
