Черкащанин Станіслав Кухарчук – спеціальний кореспондент телеканалу «Інтер». Зйомки у бронежилетах, прямі включення під обстрілами та написання сюжетів із ризиком для життя. Такою є робота військового кореспондента. Матеріал про нього вийшов на сайті «Прочерк» у межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі!».
«Моя перша ротація в Донецьк була у 2014 році, коли там все починалося. Людей для відряджень не вистачало, та й не всі хотіли їхати. Донецьк в той момент не був під окупацією, та ми туди приїхали якраз після жорстокого розгону проукраїнської акції. Пам’ятаю, приїхав в місто 29 квітня. Чесно? Можливо, мав дещо рожеві окуляри спочатку: «Беркут»? Ну то й що? Я отримував від них і в Черкасах. Але насправді там все було набагато серйозніше. Місцеві сєпари вже допомогли приїжджим зайняти ключові будівлі. Знаєте, окупанти ж діяли за радянськими стандартами: захопити телецентр, адміністрацію… На мою ротацію почалися захоплення міліції, прокуратури, СБУ. Дивувало, що місцева міліція не чинила спротиву. Я підходив до міліціонерів, питав, в чім річ. А вони показували кобуру. «Дивись, – казав один, – нам два місяці вже не видають зброю. Кобура порожня. Чим їх розганяти? Кулаками? Їх багато, нас менше…» – пригадує Стас Кухарчук.
Врешті ця вся робота закінчилася для знімальної групи евакуацією.
Вже 24 лютого 2022 року застало його в Краматорську. Одна знімальна група виїхала відпочити, а інша заїжджає на роботу в офіс.
Попередня група була схвильована, бо говорила про посилення артилерійських обстрілів. Усі розуміли, до чогось йде. Але ніхто не припускав таких масштабів.
«24 лютого нас застало в Краматорську і спершу ми думали,що лиш Схід атакують. Зайшли в інтернет, виявилося, всю Україну… Вісім років на Донбасі створювалася регулярна російська армія. І в ті дні ДНР та ЛНР обстрілювали електростанцію в місті Щастя. Таке враження, що тоді вони експериментували з тим, що роблять зараз по всій Україні. Ми лишилися тоді в Щасті, щоб показати і зафіксувати, що відбувається. З 22 на 23 лютого ми там ночували в пункті обігріву. Я вийшов на площу вночі, зателефонував другу, чулися постійно канонади, було тривожно. Ми знімали, працювали, пізніше потрапили під «Гради», а тоді таки заїхали в Сєвєродонецьк, у кав’ярню «Львівський круасан», щоб передати відео в редакцію, попити кави. Був певний дисонанс, родини ходили спокійно містом… Я сказав хлопцям, уявіть, що через тиждень, всього цього не буде. І пізніше 26 числа наші закріплювалися в Сєвєродонецьку, кав’ярня була закрита, на вулицях розверталися 122-мм гаубиці д-30», – пригадує Станіслав Кухарчук.
Нині він каже, що може навіть спати трохи під гул канонад. Та того дня, звісно, було вкрай тяжко. Пропонував рідним виїхати, але вони лишилися в Черкасах, ховалися в бомбосховищах. При цьому, мали тривожні рюкзаки, бо за 8 років війни Станіслав вже знав, що треба туди складати. Сам він втрапив додому аж в квітні. Працювали, зокрема, з 79-ю десантно-штурмовою бригадою.
«Ми збагнули, що лишилися чи не єдиною там знімальною групою. Пригадую, знімали перших полонених. Саме в цей момент мені рідні скинули фото, як сидять в бомбосховищі. Це моя дружина з дитиною і батьки. Тому була певна лють щодо цих спійманих окупантів».
Нині журналіст працює у такому режимі: декілька тижнів у відрядженні, тиждень відпочиває і потім працює на корпункті, поки знов не їде на ротацію. При цьому, окрім звичайних сюжетів, робить і цикл про виживання, тощо. А разом з робочими поїздками на Схід доводиться й волонтерити.
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду.
