Творчість зникла, бо на війні їй майже не лишилось місця, – так про свою роботу в зоні бойових дій розповідає відомий фронтовий журналіст Руслан Ярмолюк. Матеріал про колегу вийшов у виданні «Українські новини» в межах ініціативи НСЖУ «Журналісти важливі!».
Ще у 2008 році Руслан зі знімальною групою побував у Цхінвалі під час військових дій між Росією та Грузією. Руслан – єдиний український журналіст, який на той час опинився в зоні грузинсько-осетинського-російського збройного конфлікту. Автор документальних фільмів “Осетинский дневник” (2009) та “Андежан. Полевые записки” (2005). За ексклюзивні сюжети з Південної Осетії був нагороджений другою премією “Emmy Awards” у 2009 році. Згодом був відзначений і державними нагородами України – званням Заслужений журналіст та орденом “За заслуги” III ст.
«24 лютого ми з оператором Михайлом Путятою зустріли в Маріуполі. Перші вибухи, перші влучання в будинки, перші загиблі, пусті магазини і налякані люди. А далі щодень то більше, більше руйнувань, більше загиблих, більше паніки. Після 24 лютого з мого життя пішли усі цивільні сюжети. Те життя лишилось в минулому», – говорить журналіст.
Порівнюючи роботу в зоні АТО, каже що вона відрізняється докорінно.
«Дещо подібною була ситуація у 14 році, коли фронт мінявся щодень. І була задіяна артилерія. Вже в 16 коли фронт стабілізувався і війна перейшла в окопну. За таких умов тоді працювати було безпечніше. Не було авіації і ракетних ударів. Можна було сховатися у бліндажах від мінометних мін, оскільки обстріли стали не такими щільними. І тоді ділянка фронту і шляхи лишались не змінними. Можна було заїхати і виїхати. Нині артилерія окупантів працює 24 години. Дістатись до міст чи укриттів дедалі важче. Дороги під прицілом. Ніхто не знає де і коли впаде міна, снаряд чи ракета. Ризики зросли до максимуму. Наприклад бої в Рубіжному чи Сєвєродонецьку. Це було надто ризиковано. Але бажання показати світу справжнє обличчя Росії було сильнішим за страх», – каже герой публікації.
Додає: усі колеги хто працював від першого дня повномасштабної агресії – змінились. Якщо не фізично, додались сивина чи зморшки, то психологічно. Війна ламає і військових, і цивільних, журналісти не виключення. Кореспонденти які лишаються працювати на війні стають більш жорсткішими і відповідальними до себе і до інформації яку дають. Перевіряють по декілька разів інфу з різних джерел. Ще колеги допомагають одне одному і транспортом, і інформацією, і відео. Бо усі розуміють, що роблять спільну справу і зараз не має місця ексклюзиву. Війна – це кров і смерть.
«Загрози для кореспондента на фронті такі ж як і для військового чи цивільного який проживає на лінії фронту. Куля чи снаряд не читають написів “Преса”, тому – це рулетка. Кореспонденти, які працюють у зоні бойових дій, від “Градів” і ракет не захищені. Але попри це треба робити свою роботу і доносити людям щоденно інформацію звідти», – переконаний Ярмолюк.
Нагадаємо, що ініціатива «Журналісти – важливі!» має на меті розповісти широкій аудиторії про цінність роботи медійників, ризики і виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду та разом із усім українським народом воюючи за свободу і незалежність нашої країни.