До повномасштабного вторгнення Світлана Гаєвська з десяток разів бувала у Маріуполі. Після 2014-го їй, репортерці місцевого телеканалу у Надвірній, що на Івано-Франківщині, важливо було розказати про злочини щодо мирних та героїчні подвиги наших захисників на сході України. За той час міцно потоваришувала з містянами.
Дізнавшись про біди, які спіткали її друзів зі сходу після повномасштабного вторгнення, журналістка вирішила знайти спосіб зарадити. Світлана звернулася до пластунів у Надвірній з проханням допомогти зібрати харчові продукти. На той час волонтерський штаб Пласту мав досвід допомоги військовим, але відправку продуктів не практикував. Однак Світлані не відмовили. Їй виділили приміщення та дозволили працювати від імені організації, однак ресурси журналістці довелося шукати самостійно.
В успішність задуму не вірилося, зізнається Світлана. Приємною несподіванкою стало рішення міської влади виділити п’ять ящиків хорошого харчування. Їх Гаєвська одразу й відправила жителям сходу.
– Маріупольці запитали, чи я буду продовжувати? Я стиснула плечима – для мене важливо було хоча б раз відгукнутися. Вони засміялися і сказали, що це затягує і я знову повернуся до них, – розповіла волонтерка.
Так і сталося. Допомогу почали надсилати з усього Надвірнянського району, сусідніх громад, владних структур, а також зі шкіл. Сюрпризом стали й кошти, які почали надходити від незнайомих людей, навіть з-за кордону. Гаєвська не оголошує відкритих зборів. Каже: краще, коли люди самі приносять, навіть якщо це одна пачка цукру чи макаронів.
– Довіра людей – це те, що мене у волонтерській діяльності вразило в першу чергу, – ділиться Світлана.
Втягнувшись у волонтерство, Гаєвська вирішила самостійно возити допомогу на південь чи схід. За її словами, викуповує кілька місць у купе: одне для себе, інші – для гуманітарної допомоги. Перша поїздка була в Дніпро до маріупольців. За рік відвідала Кривий Ріг, Херсон, Снігурівку, Ізюм, Куп’янськ, бувала на Сумщині, подекуди – по кілька разів.
Найбільше вразила поїздка у Снігурівку. Ось що вона занотувала після неї: «Снігурівка на Миколаївщині. Російські окупанти пошкодили майже кожну хату. В одних немає вікон, у других – даху, у ще в інших – стелі, стін… Біда безпросвітна… Без газу і світла… Надвірнянські водії привезли українським військовим-землякам різноманітні продукти… – Дядь, дайте шо-небудь сладєньке, – просить худий, як жердина, хлопчик-підліток. Військовий, родом з Пньова, дає велику коробку (на всю сім’ю) печива. Підбігає ще один, в ластовинні, мов з мультика: – А мені можна? Військовий виймає пачку і дає малому. Сходяться люди… Просять: – Дайте шо-небудь с’єдобне… Вояки підсувають до людей ящики з яблуками, грушами, медом… Мужчина старшого віку: – Солдатики, а картопля є? Мені б три… картоплини… Вояки віддають мішок картоплі… Люди починають розбирати. Чоловікові, який просив три картоплі, ділять рівно стільки, скільки просив. Він кладе їх у металеву сітку, причеплену до багажника над заднім колесом старого велосипеда. Робить два кроки, обертається, забирає картоплини з сітки і перекладає в кишені куртки кольору землі… Стою, дивлюся, слухаю, запам’ятовую…»
Поїздка, з якої повернулася Світлана напередодні нашої розмови, була в Ізюм.
– Була у селах Капитолівка, Діброва, – розповідає Гаєвська. – Місцеві казали, що вперше за весь час до них приїхав волонтер. У місто, тобто в Ізюм, вони не мають можливості поїхати, тому що автобуси не ходять, тож треба приватний транспорт. Ще одна загроза – замінованість. Люди не можуть вийти за межі своїх подвір’їв. Харківська область – одна з найбільш замінованих областей в Україні.
Волонтерська справа, каже Світлана, дуже «затягує». Роботу на місцевому телеканалі вона покинула, бо не могла поєднувати. Вона зробила вибір на користь допомоги тим, хто опинився у гірших обставинах.
– У мене загострене почуття соціальної несправедливості, – зізнається Гаєвська. – Мене злостить, коли бачу, як десь «зависає» гуманітарка. Це несправедливо, коли дітки мають збирати по пачечці фломастерів, печива для своїх ровесників, а десь у цілих гаражах і ангарах псуються продукти.
І додає: поки не завершиться війна, волонтерство не покине.
Інформаційна служба ЦЖС Івано-Франківська
