Незалежність України для російських «братів», а насправді наших найлютіших ворогів завжди була, немов сіль знищеного ними Соледара у злих і заздрісних очиськах. Або немов кістка у зажерливих горлянках. Отримавши відкоша та зазнавши поразок у відкритій і прихованій війнах проти кількох поколінь українців, московити трохи підібгали хвости, а затим почали вкотре переписувати історію нашої держави.
Після 1991 року з москви поповзла лукава, цинічна і токсична деза: мовляв, жодної боротьби за Україну зроду не було, а незалежність, яку протягом кількох століть виборювали наші співвітчизники, начебто сама впала «хохлам», як стигла серпнева груша.
Далі — більше. Від гострих нападів геополітичного сказу аж скрутило теперішнього лідера кремля, який взявся сам себе кусати і переконувати: Україну колись створив лєнін. І дуже прикметно, що таку несусвітню дурню пропагував мерзенний викидень зловісної контори, про нікчемність якого свідчать навіть його неофіційні назвиська: «міль» чи «недопалок». Тобто державність і незалежність України кинувся заперечувати один із представників московитської спецслужби, що її руки по лікті у крові українських патріотів, які в минулому крок за кроком наближали 24 серпня 1991 року.
Уже вдруге відзначаємо державне свято в умовах широкомасштабного вторгнення, розпочатої в лютому 2014-го з ініціативи безнадійно хворого на українофобію пуйла жорстокої війни. Боротьба триває на всіх фронтах, серед яких інформаційний. Вітчизняні дослідники історії продовжують діставати з архівів давні справи із грифом «Секретно», в яких ідеться про криваві злочини представників внк, дпу нквс та кдб проти українців. І спільними зусиллями повертаємо з небуття досі не відомі імена патріотів України, які боролися і загинули за незалежність. Сьогодні про зменшення білих плям у нашій драматичній історії розповідає журналіст і письменник Олександр СКРИПНИК.
— Пане Олександре, у вашій новій документальній книжці «Операція «Некро» є промовистий підзаголовок «Розсекречені історії з архіву розвідки». Вам вдалося відшукати і оприлюднити приховані факти злочинної діяльності кремлівських спецслужб проти українців?
— Так, ідеться про досі не відомі епізоди спецоперацій спецслужб кремля за кордоном, організованих для вбивств провідних діячів українського національно-визвольного руху Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Степана Бандери. А ще про спроби ліквідувати Миколу Капустянського, Олега Ольжича, Ярослава Стецька, Андрія Мельника й агентурно-оперативні розробки проти багатьох інших борців за свободу і незалежність України, застосування спецзасобів і загалом про політику державного тероризму москви. Усі нариси, повторюю, написано на унікальних розсекречених документах з архіву Служби зовнішньої розвідки України.
— Як виник задум щодо цієї, безумовно, дуже актуальної нині книжки і як працювалося над нею?
— Давно займаюсь історією спецслужб, маю солідний досвід і змогу працювати в архівах СБУ та Служби зовнішньої розвідки України. І вже чітко напрацював головне правило: беручись за ту чи ту тему, насамперед уважно вивчаю все, що написано до мене. Такий підхід дає змогу уникнути повторень, змушує шукати і знаходити нові факти з нашої історії, донедавна не відомі широкому загалу і навіть історикам. Ця робота надзвичайно важка, бо потребує чимало наполегливості, терпіння, часу тощо.
Досі моя діяльність трималася на трьох складових: знаю, як це робити, вмію і — дуже важливо — хочу цим займатися. А після 24 лютого 2022 року не забарилася додаткова мотивація: я повинен це робити, бо розвінчувати ворожі міфи і розповідати правду про українських патріотів, які загинули від рук спецслужб кремля, дуже важливо і потрібно.
Ця тема залишається актуальною протягом усіх років незалежності України, адже підлі гібридні методи протистояння наші вороги використовували не тільки 2014-го, а майже сто років тому. І тому одним із завдань попередніх та нової книжки було прагнення показати боротьбу українських патріотів та намагання кремля їх знищити.
Коли взявся за тему ліквідації лідерів Українського опору хижій москві, завдяки архівним матеріалам зміг показати всі схеми, механізми, планування операцій спецслужб. Так, до засекречених архівів у москві не маємо доступу, проте наявні в Україні документи підтверджують тривалу злочинну діяльність кремлівських спецслужб проти наших лідерів і всіх інших учасників боротьби за незалежність. Важливо було показати цю огидну антиукраїнську кухню. Оскільки брутальні методи московитів, які вони використовували 100, 80 чи 50 років тому, не змінилися і рашисти й від них не відмовилися. Адже вони відверто заявили, що є правонаступниками своїх зловісних попередників — нк (надзвичайної комісії), дпу, нквс, мдб, кдб, а тому нині фсб діє майже так само, трохи вдосконаливши технології.
У цій книжці я свідомо не зловживав власними авторськими роздумами, судженнями, висновками, версіями. Адже факти, підтверджені документами, промовисто кажуть за самі за себе. А окремі з них навіть вистрілюють.
— Чи вдалося натрапити в архівах на приклади використання ворогами методів чи спецзасобів, які беруть початок у давно минулому і які практикують досі?
— Серед спецзасобів спецслужб є й отрута, ледь не вперше випробувати яку вороги вирішили, готуючи 1953 року в Мюнхені замах на військового і політичного діяча, одного з керівників ОУН Миколу Капустянського. Ліквідувати генерал-хорунжого Армії УНР за дорученням москви мали агенти «Довбуш» та «Оріх» і, як свідчать архіви, керівники операції прагнули видати вбивцям якийсь новий спецзасіб, виготовлений у таємних лабораторіях нквс/мдб срср. Та агенти, відчувши ризики, побоялися використовувати невідоме знаряддя вбивства. Трохи вагалися тоді щодо використання «препарату «Нептун-28» і в москві. Центр застеріг: «Застосування хімічних засобів чи «сюрпризів» неможливе, оскільки операцію слід провести у вечірній час на вулиці». Тоді ж з’явилося рішення про «безшумно діючий механізм з обробленою кулею, закамуфльований під якийсь предмет, — ручку наприклад».
Потім наляканим поганцям передали маузер для безшумної стрільби, проте операція провалилася, і Микола Капустянський помер власною смертю 1969 року. Агент «Оріх», свідчать документи, після невдачі із «сюрпризом» почав зловживати спиртним і напідпитку теревенити про свої «важливі завдання за кордоном», а тому з ним провели профілактичну розмову на тему недоцільності його подальшого використання.
— Серед повернутих історії імен українських патріотів, які загинули від рук кремлівських спецслужб, — Петро Ліпко. Розкажіть, будь ласка, трохи докладніше про нього.
— Історія цікава і водночас дуже драматична. Тривалий час про долю генерал-хорунжого, начальника штабу Армії УНР було відомо мало: 1922 року він повернувся з еміграції в Україну, і все. Та завдяки наполегливим пошукам в архівах вдалося натрапити на складні останні роки життя бойового генерала і патріота України.
Тривалий час людина з вищою військовою освітою, яка знала кілька іноземних мов, не могла знайти роботу, перебивалася випадковими заробітками і бідувала. А тоді він потрапив на гачок чекістів з Ніжинського окружного відділу дпу. У заведеній на нього справі Ліпко фігурував як «Бувалий», а на спроби завербувати його і перетворити на свого агента писав лайливі відповіді й нітрохи не приховував критичного ставлення до радянської влади. А терпець у карателів спецслужби урвався після листа Петра Ліпка максиму горькому.
Пролетарський письменник 1928 року, побувавши в росії, написав хвалебну статтю для газет «правда» та «ізвєстія», в якій розхвалював досягнення соціалізму і майже райське життя робітників і селян. На адресу письменника потім надійшло чимало листів від обурених читачів, які переконували його у протилежному. Таке звернення підготував і Ліпко: рукописний лист на чотирьох аркушах потім вилучили під час обшуку. «Брехня — це найбільше досягнення радянської влади! Брехня від початку і, напевно, до кінця радянської влади», — написав він. І далі на переконливих прикладах підтвердив реалії, яких чомусь не побачив горький: бідність, безробіття та голод серед простих людей.
Збереглися протоколи допитів затриманого за «антирадянську діяльність» і постанова про застосування до Ліпка «вищої міри соціального захисту — розстрілу». 27 лютого 1930 року судова трійка також винесла цей вирок, який виконали в березні.
І таких історій в архівах чимало.
— У назві книжки згадано одну зі спецоперацій кремлівських спецслужб «Некро». Проти кого саме вели брутальні дії московитські некрофіли?
— Вони ополчилися проти голови Проводу ОУН (б), незмінного президента Антибільшовицького блоку народів, одного з головних ідеологів українського визвольного руху та організатора боротьби за незалежність України Ярослава Стецька. радянські спецслужби, зокрема зовнішня розвідка, працювали з ним із 1944 року і вдавалися до різного тиску. А згодом, це підтверджують архіви, з’явилася цинічна розробка широкомасштабної операції «з додаткової компрометації і заподіяння моральної травми» лідерові ЗЧ ОУН Я. Стецьку шляхом поширення некролога на бандерівського лідера». Уявляєте?! Згідно з оперативною термінологією, ця огидна акція кдб срср та кдб урср отримала назву «Некро». Її головна мета — через поширення фальшивого некролога погіршити і без того кепський стан здоров’я Стецька, що могло б призвести до його смерті. Спецслужби прагнули спровокувати розкол серед лідерів ОУН, які претендували на посаду керівника. Про такі зловісні плани йдеться у розсекреченому документі кдб урср від 11 жовтня 1984 року «Про активний захід проти лідера ЗЧ ОУН Я. Стецька».
Можна тільки уявити, наскільки на луб’янці боялися навіть важкохворого Ярослава Стецька, якому на момент розроблення операції було вже 74 роки, якщо вдавалися до таких огидних нелюдських дій! До речі, в архіві збереглися й українські сліди. Серед таких доповідна записка від голови кдб урср керівнику цк кпу Щербицькому, яку заслухали в Києві на політбюро 9 липня 1986 року. Тобто за кілька днів вже після смерті Ярослава Стецька.
— Книжка про тривалу диверсійно-терористичну війну кремлівських спецслужб проти України побачить світ у вересні. А чи буде продовження?
— Так, робота триває і надалі, бо в історії національно-визвольного руху ще чимало білих плям, невідомого і багато людей-патріотів, яких незаслужено забули. Доки у мене є можливість і допомога керівників Служби зовнішньої розвідки, готуватиму наступні матеріали та видання.
Актуальність тривалих пошуків, опрацювань архівних документів і вихід таких книжок важко переоцінити. І дуже важливо відчувати підтримку таких зусиль від керівників відповідних структур, які розуміють значення цієї роботи. Як написав у передмові голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко, нині важливо робити висновки й уроки з минулого, витягувати такі історії з темних архівосховищ, виставляти на світло головних фігурантів, показувати всю огидну кухню ворожих спецслужб, знати її зсередини і вміти фахово їй протистояти, захищаючи Україну та наші національні інтереси. І це величезний стимул для подальшої роботи на архівному та інформаційному фронтах.
Павло Кущ,
ДОСЬЄ
Олександр СКРИПНИК. Журналіст, письменник, дослідник історії спецслужб.
Народився 13 листопада 1962 року в селищі Братське Братського району Миколаївської області. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Свого часу керував пресцентром СБУ, пресслужбою Служби зовнішньої розвідки України, був радником голови СЗРУ. Автор книжок документальної прози, серед яких «За золотом Нестора Махна», «Український слід у розвідці», «Розвідники, народжені в Україні», «Служба зовнішньої розвідки: історія і сьогодення», «Таємний легіон Української революції», «Розстріляний на Донбасі «за ізмєну Росії», «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень» та інші.
Член НСЖУ та НСПУ. Заслужений журналіст України.
