Про військову журналістику, її особливості та перебування на фронті поспілкувалися з Тарасом Гренем напередодні його професійного свята – Дня військового журналіста України
Тарас Грень – військовий журналіст, член НСЖУ, полковник, офіцер Збройних Сил України, військовослужбовець з 1990 року, пресофіцер Військово-медичного клінічного центру Західного регіону Міністерства оборони України. Автор більше ніж сотні фотовиставок про російську агресію, які демонструвались як у нашій державі, так і в Брюсселі, Ізраїлі, Польщі, Німеччині, Литві, Молдові…. А ще безліч організованих Тарасом телевізійних програм, радіопередач, журналістських виїздів, організація міжнародних паблік ефейрс офісів на найбільших в Європі міжнародних військових навчаннях.
Ми зустрілися в розташуванні Військово-медичного клінічного центру Західного регіону Міністерства оборони України, де зараз несе службу Тарас.
Народився і виріс у військовій журналістиці
У військову журналістику, як розповідає Тарас Грень, він прийшов ще дитиною, адже народився і виріс в сім’ї військового журналіста. Його батько Петро був досвідченим офіцером, кореспондентом газети «Слава Родины» Прикарпатського військового округу, який дислокувався в м. Львові.
Згодом, коли треба було обирати свій професійний шлях, вибір став очевидним. Тарас Грень вступив на навчання у Львівське вище військово-політичне училище, правонаступником якого є Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
– Це швидше був вибір мого батька, та я йому за це дуже вдячний. Я знав татову роботу. Він брав мене з собою у відрядження. Ще до вступу в училище багато чому навчився у батька.
Після завершення навчання в училищі молодий військовий журналіст Тарас Грень прийшов на роботу в ту ж редакцію газети, де працював раніше його батько. Щоправда, газета в 1992-му році була перейменована й отримала нову назву – «Армія України». В редакції видання Тарас прослужив до самого її закриття.
– Часто згадую епізод курсантського життя, коли ми після розпаду СРСР обирали країну, де будемо вчитись і служити. У нашій роті були хлопці з усього Радянського Союзу. Дехто з них за власним бажанням поїхав служити в росію. В останню ніч ми дали один одному обіцянку офіцера – не стріляти один в одного на полі бою. Це був 1991-й рік. Уже тоді всі розуміли, що між нашими країнами буде серйозний конфлікт. І тепер дехто з моїх одногрупників знаходиться по той бік лінії фронту.
Військовий журналіст, передусім, має бути армійцем
Військовий журналіст – це журналіст, який висвітлює хід бойових дій. Зазвичай він перебуває в зоні збройного конфлікту чи спілкується з його учасниками.
Військовий журналіст Тарас Грень із 2014 року на фронті. Фактично пройшов усю лінію зіткнення 2014-2022 років.
– Уперше я потрапив у бойове застосування в березні 2014 року. Це була 24-а окрема механізована бригада імені короля Данила, яка дислокувалася в місті Ромни Сумської області. Далі були бойові дії під Краматорськом, Слов’янськом, Дебальцевим. Початок повномасштабної війни застав мене в штабі ООС під Бахмутом. Я був пресофіцером об’єднаного командного пункту операції об’єднаних сил. Почалися сильні обстріли, вибухи. Саме завдяки грамотним діям командира бригади генерал-лейтенанта ЗСУ Олександра Павлюка було виведено весь особовий склад з-під ворожих ударів, фактично, без втрат. Втрати були дуже мінімальні, а також головне – не було втрачено управління військами. Це був один із великих програшів рашистів. Ворог зрозумів, що здолати нас буде непросто.
Далі з фронту Тарас Грень потрапив до госпіталю. Згодом продовжив –службу в професії військового журналіста в одному із підрозділів медичної служби – Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону Міністерства оборони України, який знаходиться в м. Львові.
– Служба тут відкрила мені велику перспективу як журналісту. З’ясувалося, що ця структура потребує великої медійної підтримки і медійного забезпечення. Адже наші лікарі щоденно роблять неможливе, вони не просто рятують воїнів і повертають їх до життя, а й дарують віру в майбутнє, відкривають нове життя після важких поранень, ампутацій. Наші лікарі роблять інколи неможливі речі й заслуговують на світове визнання. І я, як пресофіцер, постійно працюю над тим, щоби в медійному просторі широко інформувати про героїчну, самовіддану працю наших медиків.
Військова журналістика – професія, яка знищена однією з найперших у нашій державі.
Професію – військову журналістику – на думку Тараса Греня, потрібно відроджувати в Україні. Адже вона була знищена однією з найперших. Останній набір на навчання за цією спеціальністю був ще на початку 1990-х років. В Україні нема факультетів, де б готували військових журналістів. Державі це не було потрібно.
– Ми бачимо й розуміємо, що фізичне вторгнення росії почалося після інформаційного вторгнення та підкорення українського простору. Щоб чинити опір, ми маємо це розуміти і протидіяти, а для цього потрібні професіонали. Військова журналістика дає змогу знати життя військових зсередини, бути поруч із ними у тих гарячих точках, де зазвичай цивільних журналістів не пускають. Військовий журналіст має виховуватися в певному дусі, розуміти, що таке служба, розуміти себе в службі, любити армію, бути армійцем.
Тарас Грень зізнався, що в його професійному становленні важливу роль відіграло саме те, що він жив разом із військовими, брав участь у навчаннях та різного роду тренуваннях, побував на полігонах, навчився стріляти.
Військовий журналіст зазначає, що не легко працювати в цій професії, адже вона входить у число найнебезпечніших. «Варто розуміти, що для людей моєї професії, – каже Тарас Грень, – поїздка в небезпечну зону може стати, на жаль, «поїздкою в один бік».
– На відміну від нас, цивільні журналісти приїжджають у небезпечні місця на кілька днів. Ми залишаємося надовго. Але не потрібно боятися. Не панікувати. Треба пам’ятати, що ти робиш свою роботу, вона дуже потрібна і та робота, яку ти зробив, у майбутньому стане частиною нашої документальної історії.
Творчі проєкти Тараса Греня
Під час розмови військовий журналіст поділився найближчими планами. Зокрема, має велике бажання видати дві книжки. В одній будуть опубліковані історії людей, які захищали Україну в зоні АТО в 2014 році. До видання ввійде близько трьохсот коротких замальовок із фотографіями.
– У мене було насичене військове життя – я був учасником створення, розквіту, занепаду і знищення військової журналістики. Про це буде моя друга книжка. Вона буде про специфіку військової журналістики, її особливості. Першу презентацію своїх книг думаю зробити в Івано-Франківську. Адже саме на їх написання мене надихнуло двоє людей – моя дружина Вікторія і відома на Прикарпатті письменниця Ольга Деркачова. Зокрема, Деркачова в розмові переконала мене, що варто спробувати – «ніколи не будеш знати, чи в тебе вийде, якщо не попробуєш».
16 лютого – День військового журналіста України
Символічно, що наша зустріч із військовим журналістом Тарасом Гренем відбулася напередодні його професійного свята. Його почуття гордості за обрану професію, пройдений шлях у ній, самовіддана праця задля розвитку військової журналістики в Україні, заслуговують на повагу.
– Щиро бажаю усім не втрачати надії в себе, віри в себе. Завжди залишатися чесним перед самим собою і перед своєю роботою, незалежно від того, чи ти носиш однострій, чи ти працюєш цивільним журналістом. Ніколи не бійтеся казати правду. Адже журналісти мають бути дзеркалом, яке, не залежно від яскравості освітлення, буде відбивати те світло і показувати усім навколо, чим живе наше суспільство.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Розмову вела Богдана Засідко
