За дивовижним збігом лютий став особливим місяцем для двох європейських народів, які мають власну історію боротьби за державність. 15 років тому, 17 лютого 2008-го, здобула незалежність наймолодша держава Балкан, Косово. Так само в лютому, але рік тому, почалося російське повномасштабне вторгнення в Україну.
Впродовж цих 365 днів косовські медіа незмінно тримали в полі зору все, що відбувається в нашій країні. А напередодні чорних роковин увага до України ще більше зросла. Це повною мірою відчули на собі учасники та учасниці програми професійного захисту «Резиденція в Косові», яку реалізують спільно з урядом Косова Європейський центр преси й свободи медіа та Спілка газетярів Косова.
Протягом тижня журналістів та журналісток запрошували до участі в програмах державної телерадіокомпанії RTK, а також приватних телевізійних станцій KLAN Kosova, ATV, T7. Косовські колеги запитували про те, чим запам’яталися перші дні російського вторгнення, цікавились особливостями професійної діяльності в умовах війни та подробицями життя в Приштині. В ці дні немов ожив давно притлумлений біль, який етнічні албанці Косова пережили 24 роки тому під час війни.
Це відчувалося під час зустрічей, організованих як на державному, так і на місцевому рівнях. Де б ми не були: чи в сесійній залі Асамблеї Косова, в кабінеті мера Приштини чи в залі зібрань муніципалітету – всюди звучали слова підтримки. Їх промовляли президентка Вйоса Османі, прем’єр-міністр Альбін Курті, голова Асамблеї Косова Глауф Коньюфца, а також амбасадори іноземних держав у Республіці Косово: посол Сполучених Штатів Америки Джефрі Ховеньєр, посол Федеративної Республіки Німеччини Йорн Роде, посол ЄС у Косово Томас Шуньог та інші високопоставлені чиновники.
Учасники муніципального зібрання Приштини всі як один прийшли на засідання з жовто-блакитними шаликами. Як слушно зауважив під час аудієнції мер Приштини Перпарім Рама, людське важливіше за політичне. Особливо коли йде війна.
Багатьом запам’яталися слова Посла Франції в Косові Олів’є Геро під час прийому українських журналістів з нагоди річниці російського вторгнення в Україну: «Я не можу себе причислити до любителів публічних зібрань. Але того дня я зрозумів, що ми мусимо вийти на підтримку України, тому що це повномасштабне російське вторгнення було дуже сильним ударом по демократії. Хтось із ораторів припустив, що Київ може не витримати натиску і за кілька днів здасться. Тисячі українців, які були на площі, в один голос вигукнули: “Ні, Київ не здасться!”. Цієї миті всі повірили, що Київ вистоїть, і Україна вистоїть».
Про стійкість українців нагадує жителям Приштини величезний синьо-жовтий стяг FREE UKRAINE на стіні Гранд-готелю. Вулиці та бульвар Матері Терези прикрасили українськими прапорами напередодні 24 лютого.
Українські журналісти вийшли на акцію з власноруч виготовленими плакатами «Зупинимо Росію разом!», «Дякуємо за те, що залишаєтесь із Україною!». Малювали ці плакати в перерві між інтерв’ю для косовських медіа, зустрічами з політиками, дипломатами та власною роботою, яку ніхто не скасовував.
– Минулого літа ми вже стояли тут під прицілом камер та фотоапаратів, коли влаштували акцію на підтримку полонених бійців полку «Азов». Тепер хотіли нагадати світові про 365 днів української незламності та ціну, яку платить Україна за свою і не лише свою свободу, – каже власна кореспондентка УНІАН Ірина Синельник, яка приїхала до Приштини з Чернігова.
Як і тоді, ходу знімали приштинські телеканали. Коли невелика група українських журналістів йшла бульваром Матері Терези, до них підходили знайомі і незнайомі косовари. На площі Захір Паязіті до акції приєдналися ще декілька десятків людей із синьо-жовтими прапорами та гаслами на підтримку України. Серед них журналісти, співробітники іноземних місій у Косові, пенсіонери, школярі, студенти, артисти і просто перехожі.
Прийшла співачка Арта Яшарі. Прийшов старійшина журналістики Косова Есад Дуяка разом із дружиною. Поет Даут Житія приніс стосик віршів, присвячених Україні. Доєднався колишній електрик, 69-річний Фаділь Люмі, волонтер Роберт Фейзуллаху, тележурналіст Лєка Рєзнічі та інші.
Колеги з Katror Media тримають напис: «Ми знаємо. Ми теж там були. Але в кінці ми разом всміхнемося». Чоловік, колишній співробітник KFOR, приїхав на акцію спеціально з сусіднього міста. Каже, у студентські роки гостював у Херсоні. Тепер серце розривається від болю, коли бачить по телевізору, на що російські окупанти перетворили Херсон.
На руках у колеги з Троїцького Марини Животкової усміхнене немовля – народжений під час війни синочок Дамір українки Ольги Горголи, яка вже вдруге за своє молоде життя рятується від «русского міра». Десятирічний син фесбучного друга-журналіста тисне мені руку.
– Я бажаю українцям якомога швидше перемогти. З вами сьогодні цілий світ, – каже він, і я бачу в його очах стільки щирості, людяності, співпереживання! Це в косоварів закладено в їхній історичній пам’яті після пережитого геноциду та війни 1998-1999 років.
Учасники акції запалюють свічки в пам’ять про загиблих українців та співають «Ще не вмерла України ні слава, ні воля!». Потім мала незнайомка у віночку старанно виводить тоненьким голоском «Ой у лузі червона калина». Її мама стоїть поруч із знаменом з зображенням Божої Матері, яка тримає в руках Джавелін. Це Мар’яна Френк, американка родом із Вінниччини.
– Ми прийшли підтримати Україну, бо мій брат служить в українській армії, – каже вона. Її донечка розмовляє англійською, але зізнається, що також, як і мама, вважає себе українкою.
Ще одна учасниця акції, Зорніца Попова, за національністю болгарка. Вона розповіла, що сім років жила в Україні і вважає її свою родиною.
– Працювала в Києві та Одесі, – пояснює Зорніца. – Одружилася з косовським албанцем і живу в Приштині. Наша сім’я підтримує українців.
Варто зазначити, що Україна й досі не визнала Косово як державу. Але останні події та заяви українських політиків свідчать про те, що після перемоги над росією ситуація зміниться. Для того, щоб це сталося якомога швидше, працюють, у тому числі, учасники та учасниці програми «Резиденція в Косові для українських журналістів».
Людмила Макей, Приштина
