Стан свободи слова у Білорусі є хитким, а діяльність журналістів жорстко регулюється законодавством. Через таку ситуацію найбільше потерпають незалежні журналісти і медіа: фрілансери, блогери, інтернет-медіа, іноземні кореспонденти та інші ЗМІ, що не пройшли державну реєстрацію. Красномовним прикладом є багаторазове притягнення до адміністративної відповідальності за «Незаконне виготовлення продукції ЗМІ» журналістки телеканалу «Белсат» Лариси Щирякової. За те, що вона працює фрілансером для «не такого» медіа, жінку оштрафували на загальну суму у понад 5 тисяч євро. А згодом чиновники почали погрожувати забрати у Щирякової десятирічного сина, бо вона «рецидивістка» (за останні три роки пройшла через 18 судових процесів). Зрештою, Лариса припинила співпрацю з «Белсатом»…
Білоруська асоціація журналістів (БАЖ) є захисником незалежних журналістів та унікальним джерелом інформації про стан сфери медіа у Білорусі. БАЖ єнепідвладною організацією, що роками проводить моніторинг порушень прав свободи вираження думок і ЗМІ, а також співпрацює з європейськими журналістськими організаціями заради захисту свободи слова. Національна спілка журналістів України зв’язалася з головою Асоціації Андрієм Бастунцем, аби почути коментарі до проекту українського закону Про дезінформацію, дізнатися про досвід захисту прав журналістів в умовах державного контролю та справжні причини «ліцензування» журналістської професії.
- Після знайомства з ініціативами українського Міністерства культури щодо регулювання журналістської діяльності, які ви бачите паралелі між білоруською і українською ситуаціями?
- Я не мав можливості детально вивчити український законопроект. Проте деякі речі викликають у мене напруження. Найперше – напрямок цього законопроекту. Він, як на мене, відображає бажання держави посилити контроль над медіасферою в Україні. При цьому, не завжди це посилення буде відповідати правилам, стандартам Європейської конвенції з прав людини. Якщо обговорювати конкретні положення, то деякі з них відрізняються на краще від положень білоруського закону, деякі ж не вписуються у білоруську правову систему. Наприклад, введення до Закону про ЗМІ штрафних санкцій. У нас це прописано у кодексі про адміністративні правопорушення і кримінальному кодексі. Однак сам хід думок тих, хто розробляв проект, співпадає з ходом думок білоруських законодавців. Це ситуація, коли встановлюють штрафи за недостовірну інформацію, але при цьому саме це поняття у контексті закону звучить розпливчато. У європейських правових документах завжди є формулювання, що вираження свободи думок має бути необхідним у демократичних державах. Це положення необхідного характеру зникає, і надаються широкі повноваження щодо розгляду тої чи іншої справи для правоохоронних органів. Мені дуже не сподобався розділ законопроекту, що присвячений створенню асоціації журналістів. Те, що повинно бути органом самоуправління у громадянському суспільстві потрапляє під контроль держави. Більш того, держава намагається увійти в сферу професійної етики журналістів. Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ у свій час звертав увагу на те, що держава не може втручатися у сферу професійної етики, а, тим паче, самоуправління журналістів. Ми зараз бачимо, що органи влади намагаються цю сферу журналістського самоуправління підім’яти під себе. Це, на мій погляд, недопустимо.
- А яку відповідальність за дезінформацію передбачає білоруське законодавство? Чи є кримінальна відповідальність?
У нас багато чого передбачено. Є стаття в кодексі про адміністративні правопорушення, яка встановлює високі штрафи за поширення забороненої інформації, при тому що саме поняття забороненої інформації залежить від правоохоронних органів*. У нас є кримінальна відповідальність за поширення екстремістської інформації**. При цьому, перелік з визначенням екстремістської інформації займає більше сторінки тексту формату А4 і містить згадки різноманітної діяльності, передбачає різні види суспільного ризику. Є 6 статей, які встановлюють кримінальну відповідальність за дифамацію,включно з підвищеною відповідальністю за наклеп та образи президента чи представників державних органів. Є відповідальність за поширення інформації, яку влада вважає небажаною для поширення, недостовірної інформації. Ми дуже критикуємо, що є міри покарання не лише за поширення недостовірної інформації і інформації, що ганьбить людину, а й тої інформації, що вважається забороненою. Є широкий перелік такої інформації, і за порушення існують високі штрафи.
- Нещодавно міністр інформації Білорусі Олесь Карлюкевичвніс пропозицію зробити так звані фейки протиправними. Однією із причин необхідності зміни до законодавства виділили гібридну війну з Росією. Як ви розцінюєте такі пропозиції і їх мотиви?
Так, міністр інформації виступив і запропонував ввести певні зміни до законодавства. Однак, якщо робити висновки з розвитку ситуації, ці терміни будуть використовувати не у якості попередження загроз інформаційної війни. Для білоруської влади Росія – це не ворог, не учасник озброєного конфлікту. Це наш найближчий союзник; минулого чи позаминулого року навіть прийняли угоду про єдину політику інформаційної безпеки двох держав. Коли в Білорусі міністр інформації говорить про фейки і діпфейки, то він, швидше, веде мову про інформацію, якупоширюють незалежні медіа, блогери, телеграм-каналам. В Україні обґрунтування нового законодавства все ж має певний напрямок на зовнішню інформацію, але ці ж норми можна використовувати і в будь-якому іншому випадку. Не лише проти російської пропаганди, але і проти журналістів, блогерів, які отримали критичну до влади інформацію, і не завжди можуть довести її достовірність. Поки що в Білорусі це лише слова міністра. Ми не знаємо, коли це з’явиться. Проте у нас вже дуже конкретно посилився тиск на незалежні медіа, і я думаю, що ці фрази тежспрямовані проти саме незалежних медіа.
інформаційної програми державного каналу
- У проекті закону закладено надавати статус професійного журналіста на розсуд створюваної владою Асоціації «професійних журналістів». Чи існує в Білорусі практика обмеження в отриманні журналістського статусу?
Існує частково. Після нещодавніх змін, які жорстко розкритикували ОБСЄ і незалежні журналісти, у нас статус журналіста отримують лише ті люди, що працюють у штаті або згідно з іншими договірними відносинами зі ЗМІ,які є зареєстрованими Міністерством інформації. Це стосується і інтернет-видань. Згідно з позицією ОБСЄ, факт обов’язковості реєстрації медіа є сам по собі порушенням свободи вираження думок. У 2010 році у нас був випадок, коли Міністерство юстиції винесло попередження БАЖ через використання членами асоціації карток зі словом «Преса». Ми його безуспішно оскаржували в білоруському суді. Потім Венеціанська комісія прийняла рішення, що подібні обмеження є підходом, що дискримінує статус журналіста не за його належністю до певної редакції, а за діяльністю, яку той виконує. МФЖ (Міжнародна федерація журналістів) також висловилось, що це справа не держави, а журналістських організацій визначати, хто є журналістом, а хто – ні.
- А які існують розмежування саме у журналістській роботі для зареєстрованих та не зареєстрованих журналістів?
Зараз повернулася практика, коли на масових заходах журналістів, що не працюють у зареєстрованих ЗМІ, затримують***. Переслідування журналістів за те, що вони працюють на певному інтернет-порталі чи медіа є переслідуванням за свободу вираження думок. У Європейській конвенції не йде мова про поділ журналістів у свободі вираження думок. До кінця року лише 6 приватних інтернет-видань зареєструвалися, хоча їх існують сотні. Однак для читача важливою є довіра до ресурсу, а не ставлення до нього з боку Міністерства інформації.
європейськими журналістськими організаціями
Приклади було підібрано із сайту БАЖ:
* Так,у 2017 році Міністерство
інформації Білорусі заблокувало незалежний сайт «Белорусский партизан» за
«регулярне розміщення матеріалів, що містять заборонену інформацію». Ресурс був
заснований Павлом Шереметом і входив у десятку найпопулярніших інформаційних
сайтів країни. Міністерство прийняло таке рішення за результатами моніторингу
сайту, але конкретних причин блокування не пояснило.
** У 2013 році матеріали альбому «Прэс-фота Беларусі 2011» визнали екстремістськими матеріалами. Знімки вилучили у фотожурналістів, оскільки вони «відображають лише негативні аспекти життєдіяльності білоруського народу» і тому бачення авторів «применшує авторитет державної влади». Як наслідок, видання «Логвинов», що опублікувало альбом, позбавилося ліцензії.
*** У 2010 році, під час висвітлення акції опозиційної організації «Zмена», правоохоронці «у цивільному» побили та затримали активістів та сімох працівників незалежних медіа і акредитованих іноземних журналістів. Згодом голова МВС Білорусі визнав, що затримання опозиціонерів і журналістів відбулося з його згоди.
Автор Валерія Карбушева, прес-служба НСЖУ
ФОТО – Білоруська асоціація журналістів
