Газети так само важливі, як хліб і вода, каже перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ. Репортерка німецького радіо WDR Марія Калус зустрілася з нею під час візиту до Берліна та поспілкувалася про журналістику у воєнний час.
Ліна Кущ, перша секретар Національної спілки журналістів України, сидить за столом у берлінському помешканні. У неї в руках – свіжа газета з Мирнограда, міста прямо на лінії фронту в Донецькій області.
– Там тривають запеклі бої, і всіх людей закликали залишити населений пункт, – каже Ліна Кущ.
«Рідне місто» – так називається газета. На титульній сторінці – фотографії зруйнованих будинків і… особлива подяка Німеччині.
– Ми дякуємо Німецькій спілці журналістів за підтримку, яка зробила можливим цей випуск, – наголошує Ліна Кущ.
Торік Німецький союз журналістів розпочав спеціальний збір пожертв для українських медіа з прифронтових міст. У травні гроші надійшли до редакцій. Загалом дванадцять місцевих газет із прифронтових територій завдяки пожертвам можуть продовжувати виходити.
Без цієї підтримки деякі українські газети більше не існували б, адже важливі джерела доходу, такі як реклама, зникли. Тому що ніхто не хоче рекламуватися у фронтовій зоні.
– Більше немає можливостей для такої співпраці, і часто важко продати газету десь за гроші, – каже Ліна Кущ.
Редакція «Рідного міста» змушена була залишити Мирноград. Їхню газету отримують переважно внутрішньо переміщені особи з регіону, а військові доставляють її тим небагатьом мешканцям, які залишилися на місці. Люди цілують газету, отримуючи її.
Маленький жест з великим значенням. Без стабільного радіозв’язку, інтернету та електрики люди в прифронтових територіях не отримують актуальної інформації. І так швидко виникають чутки.
Тим важливішою є газета, також з моральної точки зору, підкреслює Ліна Кущ.
– Люди сприймають її як знак того, що українська влада продовжує працювати. І це також символ, знак для України, – каже вона.
Ентузіазм, надія, воля до опору – це також те, що тримає на плаву багато редакцій. За даними НСЖУ, чверть українських регіональних журналістів працює без зарплати. Більшість місцевих редакцій має бюджет трохи більше 2000 євро на місяць.
– Під час війни журналістика не дуже прибуткова. Це скоріше місія, ніж можливість заробити гроші, – каже Ліна Кущ.
Крім того, робота знову і знову стає смертельно небезпечною. Національна спілка журналістів України спостерігає, що їхні колеги постійно стають мішенню прямих російських атак. Позначення «Преса» на автомобілях і бронежилетах не захищає.
– Ми пережили кілька випадків, коли автомобіль з журналістами атакували російські дрони. Ми також бачимо тенденцію, коли Росія бере на приціл готелі, де регулярно ночують журналісти. У містах на лінії фронту вона атакує їх ракетами та дронами, – каже Ліна Кущ.
З лютого 2022 року під час репортажів в Україні було вбито 18 журналістів. Принаймні 30 українських колег перебувають у російському полоні. Перша секретар НСЖУ вимагає їхнього негайного звільнення і звинувачує Росію в порушенні міжнародного права.
– Але Росія використовує можливість тримати їх як засіб обміну, як заручників. Вона робить з журналістами те, що хоче, і навіть убиває їх, як це сталося з Вікторією Рощиною, – наголошує Ліна Кущ.
Під час обміну Росія передала тіло української журналістки з найтяжчими слідами знущань і катувань. Крім того, у неї не вистачало кількох органів, таких як очі, гортань і частини мозку. 27-річна журналістка досліджувала тюрми для катувань на окупованих Росією територіях і була заарештована влітку 2023 року. Цей випадок також привернув міжнародну увагу.
Втомлена, але сповнена надії, Ліна Кущ дивиться на газету «Рідне місто» на столі. Вона знає, що ця війна вимагає довгого дихання.
Але одне для неї безперечно.
– Ця газета як хліб, тому що вона потрібна як хліб, як вода. І потрібна перевірена інформація від журналістів. Це те, чого бракує, – підсумовує Ліна Кущ.
Дискусія з цього приводу: