У стінах Національної академії Служби безпеки України відбувся показ документальної стрічки «На межі: історія незламності редактора прифронтової газети»
Фільм, створений інформаційною службою Національної спілки журналістів України, розкриває героїчну історію Василя Мирошника, редактора газети «Зоря» із Золочева на Харківщині, який щотижня долає сотні кілометрів небезпечних доріг, аби доставити свіжі номери читачам навіть у найгарячіші точки прифронтової зони.
Як відзначили учасники показу, що відбувся 25 липня, ця стрічка стала не лише демонстрацією мужності українських журналістів, але й потужним інструментом у формуванні розуміння ролі медіа у протидії ворожій пропаганді серед майбутніх офіцерів СБУ.
«Ми опираємося інформаційному наступу росіян»
– Сьогодні ми побачили фільм про українських героїв-медійників, – зазначив ректор Національної академії СБУ Андрій Черняк. – Адже з початком повномасштабної війни гібридна війна не закінчилася, і слово часто стає більш значущою зброєю, ніж куля. Розуміючи це, ми усвідомлюємо важливі завдання, як стоять перед Україною: донесення правди, боротьба проти ворожої пропаганди… Тому роль медійників дуже зросла. Про це свідчать і втрати, які понесли українські журналісти: з початку повномасштабної агресії загинуло більше 90 медійників.
Особливо Андрій Черняк наголосив на ролі журналістів на прифронтових територіях, де подекуди повністю відсутні електрика та інтернет.
За словами Сергія Томіленка, НСЖУ розглядає показ стрічки і дискусію після неї як гарну можливість зрозуміти роль і значення журналістики під час війни, роль і значення правдивої інформації для боротьби з ворожою дезінформацією.
– Це також гарна нагода спільно обговорити внесок, який співпробітники СБУ і журналісти роблять в оборону України, – сказав Сергій Томіленко.
Він наголосив на тому, що журналісти високо цінують роботу працівників спецслужб і військових. Проте ризикувати під час війни – це їхній обов’язок. Натомість, цивільні журналісти могли б працювати лише у тилових редакціях, проте багато хто з них, усвідомлюючи надзвичайні ризики для себе, їде на фронт або постійно працює у прифронтовій пресі, висвітлюючи важливі події, документуючи воєнні злочини і доносячи слово правди до українців.
– Росіяни розглядають занурення людей у токсичну бульбашку пропаганди важливою складовою свого наступу. Ми опираємося цьому наступу. Ми підтримуємо прифронтові газети і дуже захоплюємося мужністю тих журналістів і редакторів, які відроджують свої газети і так як Василь Мирошник, ризикуючи життям, доставляють газети до своїх читачів, – сказав Сергій Томіленко.
Він наголосив, що для українців українська газета є одним із символів української державності і українського контролю над територією країни.
«Те, що відбувається у Золочівській громаді, – це жах»
За словами Василя Мирошника, редакцію «Зорі» обстрілювали щонайменше вісім разів.
– Будинку навпроти, який був у кадрі, вже немає. У центрі Золочева убило дуже багатьох людей, згоріли військові, і не тільки. Те, що з весни відбувається в Золочівській громаді, це жах, – сказав Василь Мирошник.
Однак є й те, що радує.
– Приміром, хоч знову немає світла, знову немає зв’язку, але я заходжу до мера, і він цю проблему вирішує! Це – справжня командність. Ті, хто нині ще живе на Золочівщині – це особливі люди. Не знаю, як вони адаптовуються. Так само прифронтові журналісти: вони безцінні. Те, що вони роблять / ми робимо – це не просто накопичення інформації. Ми фіксуємо злочини, – зазначив Василь Мирошник.
Він наголосив, що коли він від початку війни взявся документувати злочини російських військових, то тільки працівники СБУ відразу зрозуміли значущість цієї роботи.
– Бо коли ми мовчали, російські «балакучі голови» що тільки не несли, в тому числі й про те, що в золочівських школах і дитсадках «робили ракети». Як результат російських обстрілів мирної інфраструктури майже сто мирних жителів убито тільки на Золочівщині, – сказав Василь Савич. – Це діти, літні люди… Про все це треба буде написати книгу!
Як зазначив редактор, на прифронтових територіях люди хочуть читати газети і дізнаватися з них правду. Зокрема, великий інтерес викликають матеріали про військових.
– Якщо десь виникає несправедливість щодо до наших військових, саме медійники можуть посприяти, – додав редактор. – Декілька разів у нас дійсно вийшло допомогти… Люди хочуть правду. Люди люблять Україну.
Фільмом «про стійкість, відданість професії і любов до людей, до своєї землі» назвала стрічку «На межі» перша секретар НСЖУ Ліна Кущ.
– На початку війни ніхто з нинішніх прифронтових журналістів не мав досвіду роботи в зоні бойових дій, – зазначила вона. – І раптово вони опинилися в цій зоні…
Ліна Кущ також нагадала, що золочівська «Зоря» – це одне з 32 прифронтових видань, яке друкується за сприяння Національної спілки журналістів України.
«Відсутність правди викликає спочатку страх, а потім зневіру»
– Коли бачите прифронтову газету, памʼятайте, що вона для місцевих, насправді, як телеграмканал з мільйоном підписників, – наголосила координаторка Харківського Центру журналістської солідарності та воєнна репортерка Ганна Черненко.
За її словами, відсутність правди в деокупованих і прифронтових регіонах спочатку викликає страх, а потім і зневіру. Газета, яку розвозить Василь Мирошник, зокрема, ламає дезінформаційну систему росіян. Це все про інформацію, якої бракує.
– Коли ми приїхали в ту ж Балаклію або Ізюм і зайшли знімати катівні, де утримували вихователів дитячих садочків просто за те, що вони не захотіли співпрацювати з росіянами, побачили в них камери, заповнені російськими газетами. Так вони ламали наших людей через інформацію. Саме тому вона є особливо цінною на війні, – підкреслила медійниця.
А колега Ганни по Центру журналістської солідарності в Харкові, оператор-фрілансер Володимир Павлов наголосив на важливості фіксувати злочини окупантів.
– Якщо не було фото- чи відеофіксації, то «цього не траплялося»: у такому світі ми сьогодні живемо. Маємо обов’язково розповідати і показувати все, що росіяни скоїли в Ізюмі, Балаклії тощо. Маємо говорити, що наразі відбувається у Харкові, Торецьку, Краматорську та інших українських громадах.
Володимир розповів, як у 2022-му році працював із бригадою Сил оборони під Вугледаром на Донеччині. Медійник із колегами показав, як працює стабілізаційний пункт бригади і вже за два дні зателефонували кілька різних міжнародних організацій та запропонували допомогу.
– Я вважаю, що ці історії треба доносити, бо росія голосно розповідатиме з усіх рупорів про знищення «чергового батальйона натовських інструкторів». Вони активно поширюють подібну дезінформацію, тому ми повинні показувати світу те, що насправді відбувається, – додав Володимир Павлов.
«Українські журналісти борються за розум і серця наших громадян»
Усі зусилля сьогодні спрямовані на боротьбу проти сумнівів, які намагається посіяти російська пропаганда. Боротьба триває й за увагу наших міжнародних партнерів, вплив на їхнє громадянське суспільство та виділення матеріально-технічної, передусім, допомоги для України.
На цьому наголосив начальник відділу операційних комунікацій Управління масової інформації Міністерства оборони Володимир Фітьо.
– Насправді, кількість тих дронів, які зараз знаходяться в повітрі, є справжньою війною в онлайні. Тому робота журналістів наразі є надзвичайно важливою, і завдання військових журналістів – показати це все з поля бою. Це синергія, яка поглиблюється і, завдяки нашим спільним зусиллям, працює, –додав Володимир Фітьо. – Цивільні й військові журналісти борються за розум і серця наших громадян.
«Регіоном незламних», де живуть унікальні люди, варті захоплення, назвав Харків і Харківщину начальник управління зв’язків з громадськістю Головного управління комунікацій ЗС України Юрій Повх.
Фільм «На межі» зачепив Юрія Дмитровича «за живе»: він зазначив, що й сам – газетяр від початку своєї діяльності. На початку АТО/ООС він із колегами зміг відновити власну газету у форматі Збройних Сил (попри відсутність жодної технічної бази). Видання проіснувало кілька років як часопис та допомагало просувати важливі україноцентричні цінності.
– Газети розповсюджуються на щойно деокупованих територіях із неймовірною швидкістю. Люди просто не знають, що їм робити і куди звертатися, але мають газету з телефонами оперативних служб та іншою необхідною інформацією. Щиро дякую НСЖУ за те, що допомагаєте просувати друковане українське слово на деокупованих територіях! Щиро дякую воєнним журналістам! – додав він.
Хоча у фільмі «На межі» немає вибухів, там показано інший, дуже важливий зріз війни, наголосив екскерівник пресслужби СБУ і Служби зовнішньої розвідки України, член НСЖУ Олександр Скрипник.
– Інформація – це важливо. Цей фільм показує цю важливість. Він показує важливість донесення до людей правди. Доводить, що не можна здавати наші позиції на територіях, які були й мають залишатися нашими. Велика подяка авторам фільму і його герою за ту роботу, яку вони роблять, – сказав Олександр Скрипник.
Говорячи про важливість правди для національної безпеки України, він згадав про доручення від керівництва Служби зовнішньої розвідки, яке отримав на початку війни: звертатися до іноземних колег із проханням приїжджати в Україну і максимально об’єктивно інформувати про події війни.
– Мене дуже приємно вразило, що ці люди, отримавши від мене листи, відповідали: «А ми вже й так у Києві!» – розповів Олександр Скрипник.
«Харківські наративи» – приклад для всієї України
Під час заходу в Академії СБУ першими колегами, які отримали спеціальну реліквію НСЖУ для воєнних журналістів – прапор з унікальним написом «Журналісти важливі» – стали мужні фронтові репортери з Харкова Ганна Черненко та Володимир Павлов.
За словами Сергія Томіленка, який вручив прапор, ця реліквія із гаслом Спілки поїде в Харківський Центр журналістської солідарності та висітиме в його коворкінгу як нагадування про спільний внесок воєнних журналістів у перемогу та безпеку України.
– Дизайнерка Кароліна Муховикова, яка розробляє воєнні шеврони для бойових підрозділів Служби безпеки та інших відомств, зробила такий презент на День журналіста – авторський шеврон «Воєнний кореспондент». Ми також вирішили створити брендовий прапор для фронтових мужніх колег, – додав Сергій Томіленко.
Також він повідомив про нагородження спеціальною відзнакою «Журналісти важливі!» пресофіцерки 14 Окремої бригади імені князя Романа Великого Надії Замриги. На жаль, через надзвичайні обставини, пов’язані зі службою, вона не змогла бути присутньою на заході.
Почесну грамоту НСЖУ того дня було вручено завідувачці кафедри стратегічних комунікацій та прикладної лінгвістики Національної академії СБУ Ларисі Компанцевій.
– Нещодавно я вивчала наративи медіа міста Харкова, і вони мене вразили, – сказала пані Лариса. – Я думала, що в місті, яке постійно обстрілюють, головною думкою буде: «Як все погано, треба евакуйовуватися!» Навпаки, там все дуже позитивно! «Ми разом! Ми переможемо!» Думаю, це дуже класний приклад для всієї України, для журналістів!
Інформаційна служба НСЖУ
