Територіальна реформа, коли багато районних газет втратили статус районних і перетворилися на видання громад, практично не змінила ритм їхньої роботи. Газети виходили далі на своїх територіях, зберігаючи свого читача.
Більше проблем місцеві видання Житомирщини зазнали під час пандемії коронавірусу, коли втрачалася реклама, зменшувалися обсяги передплати. А під час широкомасштабного вторгнення російської армії три локальні газети – «Новини Адрушівщини» і «Ружинська земля», «Коростишівська газета» припинили вихід у світ.
Про все це розповів голова Житомирської обласної організації НСЖУ Віктор Бойко, який зазначив:
– Найімовірніше, що редакторам і колективам цих газет не вистачило сил боротися з економічними проблемами, вони не змогли перелаштуватися на роботу в умовах, коли треба шукати нові шляхи зацікавлення читацької аудиторії і залучення коштів.
Тут же Віктор Бойко розповідає про те, як бореться за збереження видання обласна «Житомирщина», яка має наклад 8000 примірників і активно залучає аудиторію наповненим якісною інформацією сайтом, працюють у соціальних мережах. Він називає місцеві газети – «Лесин край» зі Звягеля, «Прапор» з Хорошева, «Зоря» з Овруча, «Життя і слово» з Народичів, що усіма силами зберігають видання.
– Людям дуже потрібна місцева інформація, і наші медійники її дають. Журналісти добре бачать, наскільки в селах потрібна газета, як її чекають і як їхня локальна газета підтримує в людях віру в Перемогу, – каже Віктор Бойко.
А головна проблема місцевої преси, на думку очільника обласної журналістської організації,– «Укрпошта». Безпрецедентне скорочення листонош і заміна стаціонарних відділень пересувними приводить до несвоєчасної і неякісної доставки видань, засвідчує нехтування усіма партнерськими домовленостями пошти з редакціями.
Про те, що «Укрпошта» дійсно шкодить місцевій пресі Житомирщини підтверджує і спілкування з редакторами газет «Прапор», «Зоря», «Життя і слово», про які говорив Віктор Бойко.
«Боремось за збереження газети і віримо в кращі часи після Перемоги», – редакторка Світлана Фомичева
Народицькій газеті «Життя і слово» виповнився 91 рік. За ці десятиліття часопис накопичив досвід праці в будь-яких умовах, зумівши залишатися завжди молодим у своєму спілкуванні з читачем, оперативно подаючи актуальну і тільки перевірену інформацію.
Зараз у газети, як і в переважної (якщо не сказати абсолютної) більшості місцевих медіа, складний період. Почався він не сьогодні, а від часу омріяного та не дуже вдало проведеного реформування преси, до якого додалися коронавірусні проблеми, а тепер і широкомасштабна російська агресія.
Були часи, коли наклад становив близько 4000 примірників, перед російським вторгненням було 1500 екземплярів, тепер тираж ледь дотягує до 1000.
Своє «добре» слово сказала «Укрпошта», що своїми скороченнями листонош і не зацікавленою в доставці газет роботою пересувних відділень настійливо веде до скорочення тиражів «Життя і слова».
Головна редакторка тижневика Світлана Фомичева зазначає:
– Люди кажуть: «Ми хочемо передплачувати газету, але навіщо ж її передплачувати, якщо її нам не привозять? Зараз у Народичах ми на додачу до передплати реалізуємо нашу газету по точках продажу, а от в селах, де працюють пересувні відділення, з доставкою і реалізацією великі проблеми. Думали над тим, щоб розвозити її своїм транспортом, але економічно такої доставки ми не потягнемо, отже відклали цей задум на колись потім.
Наразі в редакції газети, що виходить на восьми шпальтах, працюють двоє – сама редакторка і бухгалтерка. Світлана Фомичева сьогодні одна уособлює весь творчий колектив: вона і журналістка, і фотокореспондентка, і дизайнерка. У скрутну хвилину знадобилися їй знання оператора комп’ютерної верстки, з посади якого починала свою роботу в редакції.
Їздити по селах громади зараз великої можливості немає. Вихід знаходять у телефонному спілкуванні, на допомогу приходять електронна пошта і соціальні мережі, через які газеті надсилають фотографії, тексти для публікації. Активно співпрацюють з освітянами, медичними працівниками, комунальниками, підрозділами поліції і ДСНС, у яких завжди є актуальні теми для висвітлення.
Читають «Життя і слово» не тільки в Народицькій громаді, її передплачують у Бердичіві, Малині, Романові, Ємільчиному, деяких інших містах Житомирщини. Таку можливість дає те, що видання зареєстроване як обласне.
Раніше практикували PDF передплату, але такий варіант якось не прижився, отже в редакції покладаються на традиційну передплату і реалізацію в роздріб. Також присутня газета в соціальних мережах, де подається оперативна інформація, котру не можна відкласти на потім.
Заробляють на передплаті і на рекламі, яку дають підприємства, що працюють на Житомирщині, а також на публікації оголошень. За словами пані Світлани, трапляється, що рекламою заповнена вся восьма сторінка газети, і це добра підтримка бюджету редакції. Зароблені кошти дають можливість триматися на плаву, зберегти видання до кращих часів, які, вірять у Народичах, обов’язково настануть після нашої Перемоги.
Хочеться вірити, що й держава зрозуміє нарешті, що тільки в інтернеті місцева преса не виживе, адже людина в селі воліє після трудового дня розгорнути друковану газету, прочитати, навіть вирізати цікаві для себе публікації. Бо така у місцевої преси особливість – розповідати не про щось далеке, а про те, що відбувається на сусідній вулиці, у сусідньому селі, на сусідському подвір’ї, і все це близьке та цікаве.
«Наша «Зоря» у прикордонні з Білоруссю дуже потрібна. На тому й тримаємося», – редакторка газети «Зоря» Світлана Кирпа
«Живеться і працюється сьогодні, як і всім місцевим медіа в Україні: тираж, починаючи від коронавірусної пандемії і під час повномасштабної російської агресії скорочується, з поштою проблеми, але ми тримаємося, духом не падаємо. Ми добре розуміємо, наскільки потрібна наша газета в регіоні, де є села, що розташовані за кілька кілометрів від кордону з Білоруссю, де ворожі радіо і телебачення легко проникають на нашу територію. Бо там часто наша «Зоря» – чи не єдине джерело достовірної інформації про події в громадах, області, Україні», – так почалася наша розмова з головною редакторкою овруцької газети «Зоря» Світланою Кирпою.
Щотижневик «Зоря» виходить у світ на восьми сторінках (до війни було їх 12), у кольорі, одноразовим накладом більш як 2 000 примірників. Друкується у Чернівцях. В редакції працюють четверо, серед яких одна співробітниця – на половину ставки.
Найбільшою проблемою традиційно залишається пошта. Світлана Кирпа каже:
– Щоби зацікавити нашого читача – і дорослого, і юного – ми запровадили тематичні сторінки, які відповідають їхнім інтересам. Приміром, популярністю серед дітей користується шпальта «Зоряночка». Її залюбки читають і люди похилого віку. До вподоби читачам сторінки «Полісяночка», «За кермом» та кілька інших. Про творче різноманіття думаємо й на перспективу.
Працюємо оперативно, даємо тільки об’єктивну інформацію, тому нашу «Зорю» люблять і воліють читати. Але багато людей відмовляються її передплачувати через її дуже несвоєчасну доставку.
Пошта різко скорочує свої штати: якщо раніше в центральному відділенні працювали вісім листонош, то тепер залишається тільки троє. Графіки роботи і стаціонарних, і пересувних відділень постійно змінюються. З нами ці графіки не узгоджуються, і газета часто доставляється з великим запізненням, хоча за доставку ми платимо «Укрпошті» непогані кошти.
У редакції вдячні за постійну підтримку Національній спілці журналістів, її очільнику Сергієві Томіленку, першій секретарю Ліні Кущ, голові Житомирської обласної організації НСЖУ Віктору Бойку.
Світлана Кирпа розповіла:
– Впевнені, що до НСЖУ можна звертатися з будь-якого питання і завжди знаємо, що матимемо вичерпну відповідь. Багато корисної для нас інформації отримуємо на вебінарах, що проводить Спілка, допомагають юридичні консультації на гарячих лініях, організованих Центрами журналістської солідарності.
Також дякуємо очільниці Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмилі Мех. Завдяки пані Людмилі свого часу отримували допомогу від очолюваного громадським діячем і журналістом Джунічі Ковака благодійного Японського фонду майбутніх поколінь (Japan Offspring Fund). Тепер спілкуємося з Людмилою Григорівною у соціальних мережах і завжди відчуваємо її підтримку в непрості для нас часи.
Ще з періоду реформування преси співпрацюємо з Тернопільським прес-клубом і отримуємо вичерпні юридичні консультації від медіаюриста Ігоря Федоренка. Без такої допомоги деякі питання вирішити нам самотужки було майже неможливо. Тільки тоді ми сильні, коли разом!
«Збережемо наш «Прапор» і стоятимемо на захисті локальної преси скільки стачить наших сил», – каже редакторка Галина Мінялук
Зараз, на другому році російської навали великих обстрілів Хорошів не зазнає, жити і працювати можна більш-менш спокійно. У нашій розмові Галина Мінялук розповідає:
– Здавалося б, що проблем немає, але вони є, і несе їх «Укрпошта» – справжній ворог локальної преси. Ми кричимо про це де тільки можна, але чомусь реакції на наші голоси з боку держави не бачимо. Не можу второпати, чому державні мужі не хочуть зрозуміти важливості локальної преси в Україні, що саме локальна преса сьогодні забезпечує право на інформацію в невеличких містечках, а особливо – в селах, де не завжди працюють не тільки інтернет, а й телебачення.
Редакторка розповіла, як у останній день передплати на друге півріччя до неї зателефонувала немолода мешканка одного з сіл, і буквально зі сльозами просила оформити їй передплату. Жінка розповіла, що пересувне відділення приїжджає в село раз на тиждень, вона забарилася і не встигла до нього вчасно. Газету їй в редакції передплатили, а пізніше з вдячністю, що їй пішли назустріч, жінка передала гроші за передплату.
Пані Галина каже, що ця жінка знайшла вихід – зателефонувала в редакцію, але ж скільки людей через те, що не встигають застати поштову машину, залишаються без передплати! А потім навіть ті, хто передплатив, отримують «Прапор» з великими запізненнями, а то й зовсім газета десь губиться. І це під час війни, коли слово місцевої преси таке важливе для людей, підтримує їхню віру в те, що все буде добре.
Раніше «Прапор» виходив у світ у кольорі і на чотирнадцяти, і на восьми сторінках, тепер – на шести чорно-білих шпальтах, зрідка – залежно від кількості матеріалів і економічного становища – на чотирьох або восьми.
Друкуються в Житомирі, бо тут влаштовує вартість друку і менші транспортні витрати. До того ж, у житомирській друкарні можуть формувати газету з шести шпальт.
Задля економії довелося скоротити штат працівників. Зараз в редакції працюють троє співробітників, з яких один журналіст працює на половину ставки. Працюють практично на волонтерських засадах, отримують мінімальну зарплату, але роблять усе можливе, щоб зберегти газету.
– Ми не можемо допустити, щоб газета не виходила і припинила своє існування. Тепер працювати дуже тяжко, але ми усвідомлюємо, що дуже багато важимо в інформаційній складовій і на місцевому рівні, і в державі. Отже стоятимемо на захисті локальної преси скільки стачить наших сил!», – каже редакторка.
Пишуть про все, що сьогодні стоїть на порядку денному. До звичних тем про роботу освітян і медицини, про комунальні служби і підприємців доєдналися розповіді про волонтерів, про земляків, які боронять Україну на полі бою. Найтяжче буває, коли доводиться писати про загибель військових, спілкуватися з їхніми рідними, щоб розповісти про героя на широкий загал.
Друковану газету підтримує сайт https://zvisno.news , що має активну відвідуваність, також мають 8000 читачів у групі у Фейсбуці, що для громади не так і мало. Зараз все активніше розвивають Телеграм, Інстаграм. Навчилися робити невеличкі відео, які роблять інтернет платформи цікавішими.
Галина Мінялук розповідає:
– Не можу сказати, що в нас усе робиться бездоганно, але ми стараємося, ми рухаємося. Наша редакція – активна учасниця тренінгів і вебінарів, он лайн зустрічей, що організовує Національна спілка журналістів. Якщо не виходить взяти участь у вебінарі, стараємося переглянути його в запису і завжди знаходимо щось потрібне і цікаве.
Співпрацюємо з Волинським, Тернопільським, Житомирським прес-клубами, беремо участь у проєктах Інституту демократії Пилипа Орлика, і їхня допомога дає можливість триматися на плаву.
Зрозуміло, що нині найбільше потребують допомоги редакції, які працюють у прифронтових умовах, на деокупованих територіях. Тим більше вдячні координаторці Львівського центру журналістської солідарності Богдані Стельмах, яка сприяла тому, щоб наша редакція отримала ноутбук, що був дуже потрібен в роботі, щоб рухатися далі.
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
