Усі ми розуміємо, що дуже великий відбиток на діяльність газет – на контент, на співпрацю з «Укрпоштою» накладає широкомасштабна війна з російським агресором, що всі ми працюємо в умовах форсмажору. Але сьогодні я вимушена захищати інтереси жителів нашої громади з Вараського району, що на Рівненщині, на предмет їх обслуговування «Укрпоштою» і щодо доставки газети «Володимирецький вісник» зокрема.
Хто уважно читав нову редакцію Статуту акціонерного товариства «Укрпошта», то напевно звернув увагу на пункти, де сказано, що Товариство є публічним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі. Товариство є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».
У пункті 2.1 сказано: «Товариство здійснює надання послуг поштового зв’язку, зокрема, універсальних послуг поштового зв’язку на всій території України, з метою повного задоволення потреб користувачів у послугах поштового зв’язку…», де поміж інших видів послуг зазначені й такі: «розповсюдження періодичних друкованих видань за передплатою; замовлення тиражів і продаж періодичних друкованих видань».
Нагадую про це, бо люди з нашого району звертаються до редакції по допомогу стосовно якраз неякісної доставки газет, щодо закриття і скорочення відділень. Звичайно, що будувати свою роботу за проєктами, де передбачено скорочення листонош та стаціонарних відділень – це право самої пошти. Але хто дав право «Укрпошті» визначати населений пункт, де мешкають 300-400-500 людей якимось ніби бракованим, обмежувати їх обслуговуванням. Складається враження, що в «Укрпошті» не думають, що в цих населених пунктах живуть українці, які мають такі само права, як і жителі столиці, інших великих і малих міст.
Нещодавно до редакції зателефонував чоловік з віддаленого хутора Залядино Вараської громади і розповів, що поштове відділення залишилося тільки в Гірській Волі, що за дев’ять кілометрів від хутора. У нього, як і у більшості жителів хутора хворі ноги, на старості накопичились інші недуги, і дістатися до пошти, щоб забрати квитації, отримати пенсію, цим людям украй складно.
Запитала його: «Куди газету приносять?». Відповідає: «А нікуди. Треба просити родичів які мешкають у Гірській Волі, щоб вони забрали газету». Це справжня дискримінація людей, які все життя працювали не жаліючи сил, а на старості хтось позбавляє їх права отримувати найпростіші поштові послуги.
Наприклад, представнику громади на його запит щодо неякісної доставки пошти він отримав лист-відповідь, що метою діяльності АТ «Укрпошта» є одержання прибутку від здійснення господарської діяльності. А як тоді розуміти записане в Статуті «Укрпошти» про надання «універсальних послуг поштового зв’язку на всій території України, з метою повного задоволення потреб користувачів у послугах поштового зв’язку»?
Наші люди завжди кажуть, що листоноша і пошта – це для них і психолог, і зв’язок зі світом, і порадник. Про те саме кажуть й самі листоноші, які, по суті, виконують на селі роль соціальних працівників, і це велика взаємодовіра між людьми. А сьогодні ту довіру реформами «Укрпошти» просто знищено.
Хотілося б, щоб гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський побував у нас на півночі Рівненщини, побачив, як працюють його реформи і чим живе середовище нашого прикордоння поряд з Білоруссю. Тоді він побачить, що й досі тут іноді переважають білоруські та російські наративи, що наша українська преса бореться з цими наративами на інформаційному полі.
Для пенсіонерів, людей з обмеженими фізичними можливостями газета – це головна і часто єдина інформаційна зона, адже в нас інтернет не має стовідсоткового покриття, і тільки цього року в прикордонні поставили ретранслятор українських телевізійних каналів.
Тому вкотре повторюся: для людей журналісти разом з поштою – це зв’язок зі світом і маємо разом тримати інформаційний фронт.
Наш регіон не прифронтовий, але прикордонний, де ворог дуже близько до нас. Ми не виїжджали з початком широкомасштабного вторгнення російських окупантів і не припиняли виходу «Володимирецького вісника», не пропустили жодного номера. Зокрема, всупереч оголошеним тривогам і всім небезпекам, починаючи з 3 березня 2022 року, не пропустили жодного номера. Люди оцінили нашу стійкість, нам довіряють і поки що довіряють «Укрпошті».
Коли настали форс-мажорні обставини, пов’язані з широкомасштабним російським наступом, це змусило і нас, і поштарів уникати небезпечних зон та тривог. Тоді багато наших газет загубилося під час доставки, і ми тоді з розумінням поставилися до такого становища. А от чому й досі газета не доставляється пересувками належним чином, зрозуміти не можемо.
Ігор Смілянський каже, що в пересувних відділеннях є посада листоноші. Тоді чому вони кидають в магазинах не тільки наш «Володимирецький вісник», це повністю пачка усіх передплачених газет і журналів. У мене є скріни з сільських Viber груп, де пишуть: «Люди, заберіть свої газети. Вони в магазині, на прилавку лежить пакунок».
Жителі сіл телефонують і скаржаться, що, коли вони передплачують газету он лайн, поштарі з пересувних відділень кажуть: «Де передплачували, хай ті вам і доставляють». Самі ж працівники пересувки не хочуть брати передплати, бо вони не будуть вам її носити. Потім одних поштарів скорочують, нових набирають, нові поштарі приїжджають у село і зовсім не знають людей, кидають газети де не попадя.
У договорах в одному пункті сказано, що працівник звільняється від відповідальності в зв’язку з форс-мажорами. І тут же іншим пунктом зазначається, що сторона, яка не може виконувати взяте зобов’язання, має повідомити про це письмово. А скажіть, за півтора року великої війни хтось повідомив нас про те, через якісь непередбачені обставини не зможуть доставляти газети?
Ще одним пунктом пропонується у разі невиконання взятих зобов’язань розірвати співробітництво. Та в нас стоїть питання не про розірвання, а про добропорядність стосунків згідно з угодою.
Отже пропоную генеральному директору «Укрпошти» промоніторити, проконтролювати, проінспектувати діяльність ваших підрозділів на низах. І тоді буде зрозуміло: або вас обманюють, або ви свідомо кажете нам неправду. І тоді ви просто з нас глузуєте.
Впевнена, що кожен з редакторів підтвердить: усе, що я кажу – то не суто мої ї амбітні інтереси, це проблеми співпраці з «Укрпоштою» практично кожної редакції. Так, усім сьогодні складно: складно і редакціям, складно і пошті. Тож давайте об’єднаємо зусилля і разом будемо працювати на один результат – збереження і підсилення інформаційного поля і в центрі, і в глибинці.
Людмила Босик, очільниця видання «Володимирецький вісник»
(З виступу під час Всеукраїнської наради редакторів 27 вересня 2023 року)
