З нагоди 35-х роковин Чорнобильської катастрофи чимало публікацій про подолання наслідків ядерних аварій вмістили цими днями ЗМІ як в Україні, так і за кордоном, зокрема в Японії. У межах проведеної інформаційної кампанії «Здоров’я майбутніх поколінь», яку підтримала й творча спілка журналістів, пропонуємо ознайомитися зі статтею про Японський проєкт, підготовленою пресслужбою НСЖУ.
Як показав приклад українських сіл, прості заходи можуть зменшити внутрішнє опромінення людей.
Стати програмістом, щоб допомагати батькам, – це мрія 16-річного Вадима Тимошенка з Піщаниці на Житомирщині. Він народився з невтішним діагнозом ДЦП, і в 7-річному віці ще навіть не міг ходити. Зараз же відвідує школу, пересувається за допомогою спеціальних ходунків. Каже, що найбільше любить уроки інформатики й української мови. А тепер навчається й у комп’ютерній школі онлайн.
Хтозна, як склалася б доля цієї родини, якби не випадкова зустріч. Адже рухатися хлопчик почав завдяки масажам, які йому робили японські фахівці, що приїздили до України у складі делегацій Асоціації «Фонд безпеки продуктів харчування та життя» (інша назва організації – Японський фонд майбутніх поколінь). Його заснував пан Ковака Джунічі ще 1984 року як непідприємницьку організацію. Мета діяльності фонду – вивчення впливу на здоров’я людини продуктів, що містять консерванти, канцерогени та інші шкідливі речовини. Після аварії на АЕС «Фукусіма-1» 2011 року організація активніше почала вивчати питання радіаційного забруднення продуктів.
«Чи є у вас здорові діти?»
З Вадимом і його мамою Наталею знайомимося в Піщаницькій загальноосвітній школі. Сюди хлопчик почав ходити й завдяки тому, що його здоров’я поліпшилося, і завдяки тому, що за сприяння Коваки Джунічі родині Тимошенків купили будинок біля школи та зробили в ньому ремонт.
«Приїжджали масажисти, робили точковий масаж. Ми після третього сеансу вже бачили зміни. Допомагали нам чистими продуктами, давали рекомендації, що вживати, а чого уникати. Ми дотримуємося рекомендацій і робимо вправи ЛФК. Звісно, возимо й на реабілітацію – приблизно тричі на рік треба їздити», – каже Наталія Тимошенко.
Ця родина – не єдина, якій допомогли японські фахівці. Кілька таких не лише на Житомирщині, а й на Полтавщині та Переяславщині Київської області, де багато переселенців із Чорнобильської зони.
Здоров’я дітей для пана Коваки – в пріоритеті. Саме для цього фонд профінансував низку програм, спрямованих на зменшення негативного впливу радіонуклідів на організм людини.
А почалося все з випадкової зустрічі 2012 року. Японська делегація прямувала в село Бігунь. Зупинилися помилуватися церквою в сусідніх Можарах. В Україні саме відзначали День захисту дітей, тож на шкільному подвір’ї було багато учнів і педагогів.
«Вони зупинилися, підійшли познайомитися. Розпитали про здоров’я дітей і поїхали далі. А вже потім до нас прибула координаторка проєкту Тетяна Андросенко й розпочалася співпраця», – згадує директорка Можарівської ЗОШ Тетяна Мазур.
Японці запитували, чи є серед школярів здорові діти, і були дуже здивовані, що мало не кожну дитину щось турбує: когось – головні болі, когось – болі в суглобах.
У Бігуні делегація теж познайомилася з родинами.
«Спочатку хотіли дізнатися про здоров’я тих сімей, чиї діти народилися 1986 року. Вибрали дві родини і включили в проєкт, щоб дослідити, як чиста їжа впливає на здоров’я. Більш як на 2 місяці відправили хвору дівчину з нашого села на оздоровлення в Крим. По приїзду вона розповіла, що її самопочуття значно покращилося, навіть перестала вживати ліки», – розповідає директор школи в Бігуні Юрій Федорчук.
Тетяна Андросенко, яка й сама переселенка із зони відчуження, на той час здійснювала комунікацію між японським фондом пана Коваки та українськими школами.
«Пан Ковака зацікавився родинами переселенців, а також тими сім’ями, в яких 1986 року народилися діти. В Україні він перебував з офіційною метою, вивчав вплив аварії на ЧАЕС, адже це було саме за рік після трагедії у Фукусімі. Потім він повернувся, щоб впроваджувати проєкт, який допоможе зменшити вплив радіації на здоров’я жителів завдяки вживанню чистих продуктів», – згадує Тетяна Андросенко.
Це, зокрема, внесення калійних добрив на городи та пасовища, рекультивація земель, відмова від вживання забруднених продуктів, серед яких лісові ягоди, гриби, річкова риба. Відмова від підживлення городини деревним попелом, як це звикли робити люди в селах.
Колись, відразу після аварії на ЧАЕС, на території тоді ще Української РСР діяла державна програма, якою передбачено схожі заходи. Зокрема, внесення добрив, рекультивація ґрунтів. Але наприкінці 90-х років фінансування припинилося, а самі люди просто не знали, що і як потрібно робити.
«Коли пан Ковака зі своїми колегами приїздив у наші поліські населені пункти, він був просто здивований занадто великими проблемами, які там є. Мало того, що території забруднені радіонуклідами й люди живуть в умовах додаткового опромінення, але зверталися й з іншими бідами, зокрема це хвороби. Коли я йому показав картину радіоактивного забруднення цих районів, у нього відразу ж виникло питання: чи можна допомогти і чому держава не допомагає», – розповідає кандидат біологічних наук, доцент кафедри радіобіології та радіоекології НУБіП України Микола Лазарєв.
Японський проєкт
Японський проєкт – так назвали діяльність Фонду в Україні. Він бере початок саме з житомирських сіл: Піщаниці, Бігуні та Можарів, а також Народичів і Радинки. Нині, розповідає координатор проєкту Олег Ярмоленко, до роботи залучено 12 шкіл. Це населені пункти Житомирщини, Київщини та села так званих вимушених переселенців із чорнобильської зони – Овсюки й Нові Мартиновичі на Полтавщині, Стовп’яги, Ковалин, Дівички, Єрківці поблизу Переяслава.
Директор Піщаницької школи Микола Слепенчук згодом очолив Асоціацію освітян за безпечне майбутнє, до якої ввійшли всі ці школи. Тривала також активна співпраця з кафедрою радіобіології та радіології Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП), що проводить дослідження вмісту радіонуклідів у сільськогосподарській продукції.
«Відбирали зразки на аналізи – городину, молоко, попіл. Шокувало те, що в золі вміст радіонуклідів відповідав критеріям «радіоактивних відходів» (>10 000 Бк/кг). А одна дівчинка принесла попіл, у якому вміст радіонуклідів просто зашкалював», – розповідає Микола Слепенчук.
Щороку японська делегація на чолі з паном Ковакою відвідувала «підопічні села». Проводили дослідження, давали свої рекомендації, займалися з проблемними дітьми.
Деяким сільським родинам надавали цілком чисті харчові продукти. Так, на першому році діяльності проєкту трьом малозабезпеченим сім’ям із села Бігунь на Овруччині надавали чисті харчі: м’ясо, молоко, рибу тощо. Учасники зобов’язувалися відмовитися від грибів, ягід, які найбільше накопичують радіонукліди. Подальше вивчення стану здоров’я показало, що самопочуття цих людей значно поліпшилося.
Тоді проєкт вирішили розширити. Кожна родина, яка мала дітей шкільного віку, отримувала калійні добрива. Внесення їх науково обґрунтоване, адже зменшує поглинання рослиною радіоактивного цезію з верхнього шару ґрунту. Проводилися дослідження вмісту радіоактивного цезію в молоці та городині не тільки на Овруччині, а й у Народицькому районі. Виявилося, що в Народичах стабільно відзначалося перевищення гігієнічного нормативу вмісту радіоактивного цезію в молоці у 2 й більше разів.
В Україні в післяаварійний період розроблено чимало заходів, що дають змогу знижувати надходження радіонуклідів з ґрунту в рослини й з раціону пасовищної худоби в продукцію тваринництва й таким чином отримувати сільськогосподарську продукцію зі вмістом радіонуклідів, що відповідає санітарно-гігієнічним нормативам. Основний розробник майже всіх протирадіаційних заходів – Інститут сільськогосподарської радіології НУБіП України, створений після аварії на ЧАЕС. На той час розуміли: основні проблеми після радіаційної аварії виникатимуть саме в сільськогосподарському виробництві на забрудненій радіонуклідами території. Найбільш ефективним протирадіаційним заходом у віддалений період після аварії став захід, що передбачає введення в раціон корів сорбентів.
«Є речовини, які в шлунково-кишковому тракті корови зв’язують радіоактивні атоми й виводять їх з організму. Найбільш поширеним сорбентом є гексаціаноферат заліза (Берлінська лазур). Цей прийом пройшов широку апробацію в контрольованих дослідах і на виробництві мало не в кожному критичному (з погляду радіології) населеному пункті в Україні й за кордоном. Тобто, якщо радіоактивний цезій навіть надходить з кормами, то завдяки сорбентам не потрапляє в кров. Пан Ковака був здивований: «Чому, якщо є науково обґрунтовані заходи, що зменшують рівні забруднення молока і м’яса, люди досі вживають радіоактивну продукцію?», і вирішив особисто перевірити цю інформацію. Він погодився провести такий експеримент. Ми попросили один з вітчизняних комбікормових заводів приготувати спеціальний комбікорм, роздавали його для годування тварин у власних господарствах мешканців Народичів – переважно тих, у яких є діти шкільного віку. Нарівні з цим на 30 га природного пасовища за підтримки японців провели так зване поверхневе покращення лук вапнуванням і внесенням калійних добрив. І завдяки комплексу заходів: унесенню добрив на пасовищах та згодовуванню коровам спеціальної комбікормової добавки – досягли того, що рівень забрудненості молока впав більше ніж у 10 разів. Середній рівень забрудненості був на рівні 220–250 Бк на літр, а знизився до 4–40 Бк/л», – розповідає Микола Лазарєв.
Калійні добрива почали роздавати в усіх селах – учасниках проєкту.
«Ми закуповували добрива, роздавали батькам, які вносили його на свої присадибні ділянки. Крім того, визначили деякі пасовища, де люди випасали корів (там ніколи не було рекультивації ґрунту), і провели рекультивацію. Додатково надавали комбікорми в родини, що тримали худобу. Усе це вплинуло позитивно: дослідження показали, що вміст радіонуклідів у продуктах істотно знижувався», – коментує Микола Слепенчук.
Микола Васильович розповідає: сам він родом з Народицького району, пам’ятає, як після аварії на ЧАЕС їздили машини, обробляли дороги, узбіччя, навіть мили дахи. Звісно, все це пішло в землю. Тому, якщо вирощувати городину чи випасати корів на забруднених ділянках, небезпечна «доза» радіації потраплятиме в організм.
У селі Радинка, що приблизно за півсотні кілометрів від ЧАЕС, у школі навчається 120 дітей. У приміщенні працює й дитячий садок. Саме тут у межах Японського проєкту обладнали циклонний пиловловлювач. Школу ж опалюють дровами, і не завжди можна перевірити, який вміст радіації в деревині. Дим, що потрапляє в атмосферу, може містити радіоактивні частинки. Вдихаючи таке повітря, люди частіше хворіють. У Радинці ця проблема актуальна, бо димар на котельні невисокий, тому дим може потрапляти у відчинені кватирки чи вікна.
«Зараз, у час пандемії, нам особливо часто треба провітрювати приміщення, а виходить, що мусимо дихати цим димом… Раніше сажа могла летіти просто у вікна школи», – зазначає директорка Радинської ЗОШ Надія Лишиленко.
Надія Михайлівна згадує: свого часу фахівці проводили дослідження вмісту цезію в тирсі й виявили, що він значно вищий за норму.
«Зрізали суху ялинку, яка росла, може, метрів за 20 від школи, то в ній теж вміст цезію перевищував норму», – розповідає пані Надія.
Просвітництво – важливий складник здорового майбутнього
Згодом долучилася до Японського проєкту загальноосвітня школа в Овручі, директор якої Анатолій Невмержицький – співзасновник Асоціації освітян за безпечне майбутнє. Тут також деяким родинам учнів надали калійні добрива.
«Ми підтримуємо просвітницьку діяльність. Випустили брошури, які поширювали серед населення, з рекомендаціями щодо здорового харчування й поводження для тих, хто живе на забруднених територіях. Робимо звіти про забрудненість продуктів, стан здоров’я дітей. Наші шкільні медики фіксують позитивну динаміку: учні рідше скаржаться на головні болі. Просвітництво – справа дуже важлива. І особливо дітей зацікавлює, коли до них приїздять пан Ковака з Японії чи вчений Лазарєв з Києва. Тоді й інформація сприймається по-іншому», – зауважує Анатолій Невмержицький.
Раніше, розповідають директори, дітей із цих територій коштом держави возили на оздоровлення. Потім, за браком фінансування, це стало можливим лише для малозабезпечених родин, а нині програми взагалі припинилися.
«У більшості батьків немає такої можливості. Район у нас сільськогосподарський, промисловості майже немає, люди живуть із присадибних господарств. Саме тому часто ягоди й гриби – це основний «заробіток» для більшості сімей», – коментує Анатолій Невмержицький.
Окремо треба сказати про вживання грибів. Точніше – треба переконувати населення, що їх не варто вживати. Ще на старті проєкту відібрали зразки грибів для дослідження й виявили, що рівень їхнього радіоактивного забруднення сягав 76 300 Бк/кг. А в молоці, наприклад, виявили 5 Бк/кг, у лісових ягодах – 25 Бк/кг, що теж немало. Але гриби найбільше накопичують радіацію, особливо якщо ростуть на забруднених ділянках.
Тому останнім часом школи, які співпрацюють з Фондом безпеки продуктів харчування та життя, проводять акції закупівлі в місцевих жителів грибів для подальшої утилізації цих «дарів лісу». Люди дістають задоволення від «тихого полювання» й мають за гриби гроші, але не завдають шкоди можливим споживачам цих продуктів.
Автор: Олег Ярмоленко
Утім, поліщуків нелегко переконати, що від грибів ліпше відмовитися. Саме тому важлива системна роз’яснювальна робота. Її проводять у всіх закладах освіти, що ввійшли до проєкту.
Ковака Джунічі поділився своїм досвідом вживання грибів, зібраних на забрудненій території.
«Через три місяці я відчув біль у нозі, приблизно під коліном. Коли я спробував заради забави здійснити пробіжку, приблизно через 100 метрів м’язи моїх ніг розболілися так, що я взагалі не міг бігати. Через п’ять місяців я взагалі не міг рухатися через біль у спині. За кілька місяців біль зменшився, але неприємні відчуття остаточно зникли тільки через 4 роки. Крім мене, у той час гриби їли ще п’ять осіб, і хоч це було тільки один раз, за кілька місяців усі відчули біль і не змогли зігнути пальці. І що старшого віку були ці люди, то пізніше в них проявилися симптоми», – розповідає Ковака.
Директор школи в Стовп’ягах Анатолій Клименко впевнений: наслідки аварії на ЧАЕС відчутні досі. І це стосується як родин переселенців, їхніх дітей, так і тих, хто народився й живе на менш забруднених територіях.
«У нас більш як пів школи – це діти з сімей переселенців. Я прийшов директором у 2001 році, тоді було багато дітей з неврологічними захворюваннями. Та й не тільки дітей: у дорослих теж багато хронічних хвороб, люди скаржаться на біль у суглобах, метеозалежність», – розповідає він.
Після участі в проєкті провели опитування, яке показало, що стан здоров’я мешканців поліпшився.
Позитивну динаміку після проведених заходів у межах проєкту відчули й жителі Нових Мартиновичів. Директор школи Ігор Зубенко розповідає: їхнє село повністю переселене з Чорнобильської зони. Нині статус «чорнобильців» у школі мають 27 учнів. У рамках участі в проєкті проводили спостереження за станом здоров’я дітей.
«Проводили виховні бесіди з батьками й дітьми стосовно раціонального харчування за порадами японців. За даними наших спостережень, учні менше хворіють, навіть на сезонні ГРВІ, менше пропускають уроків. Позитивна динаміка помітна», – каже він.
Директорка Дівичківської школи на Переяславщині (Дівички долучилися до проєкту 2018 року) Марина Кравець зауважує: спочатку тут визначили дітей, що мають хронічні захворювання, проводили анкетування щодо стану здоров’я та особливостей харчування в родинах.
«Коли ми підбили підсумки, то виявилося, що зі 190 дітей, які в нас навчаються в школі, 63 дитини мають захворювання. І опорно-рухова система, і неврологічні, й серцево-судинні… Цікавими виявилися результати анкетувань: ті діти, які часто вживають лісові гриби й річкову рибу, здебільшого й мають хронічні захворювання», – зазначила Марина Кравець.
Анатолій Невмержицький з Овруча також зауважив, що внаслідок системної роботи в межах Японського проєкту в опорному навчальному закладі від 2017–2018 років майже на третину зменшилася кількість захворювань органів травлення в учнів. Така сама позитивна динаміка й щодо проблем із серцево-судинною системою. Удвічі менше – з органами дихання. А найбільший прогрес – в оздоровленні нервової системи.
Директори шкіл наголошують: Японський проєкт – це і реальна допомога, і ще одне нагадування кожній родині: про здоров’я дітей треба дбати весь час.
«Найбільший подарунок для нас – оздоровлення дітей. Добре, що люди почали звертати увагу на ті речі, які раніше здавалися неважливими. А далі все залежить від кожної окремої родини. Я в школі викладаю предмет «Основи здоров’я», тому не втомлююся повторювати: не треба забувати, що харчування має великий вплив на самопочуття», – наголошує директорка Можарівської школи Тетяна Мазур.
Досвід України може стати прикладом для всього світу
Зафіксовано, що до втілення Японського проєкту середній рівень забруднення харчів цезієм у трьох українських селах на захід від Овруча (Житомирська область) становив близько 5 Бк/кг. Пан Ковака вважає, що цього досить, аби 90 % жителів тамтешніх територій мали проблеми зі здоров’ям. Чинні міжнародні нормативи щодо радіоактивного забруднення харчових продуктів, які становлять, наприклад, у ЄС на молоко 370 Бк/кг, а на інші продукти 600 Бк/кг, на його думку, надто небезпечні. Важливо домогтися зниження нормативів до 1 Бк/кг і спонукати ООН змінити зазначені стандарти.
Саме тому результати досліджень, проведених у 12 українських селах, особливо важливі.
Про наукове обґрунтування користі, яку дало втілення Японського проєкту, спілкуємося з кандидатом біологічних наук, доцентом кафедри радіобіології та радіоекології НУБіП України Миколою Лазарєвим.
радіоекології НУБіП України Микола Лазарєв.
Автор: Леся Карлова.
За словами науковця, радіоактивні речовини надходять в організм сільського жителя переважно з продуктами тваринництва – молоком і м’ясом. Основна частина радіонуклідів, потрапивши в ґрунт, залишається в його верхньому шарі – на рівні 5–10 см, і зберігається там протягом багатьох років. Якраз у цьому шарі ґрунту й розташована основна маса кореневої системи рослин природних ландшафтів.
«Раніше в більшості домогосподарств тримали одну-дві, а то й три корови. Спеціальних пасовищ для них не виділяли, отож люди випасали худобу на природних угіддях. Радіоактивний цезій (це основний забруднювач) міститься саме у верхньому шарі ґрунту, а рослини його поглинають для своїх метаболічних процесів. За своїми хімічними властивостями цезій дуже близький до такого мікроелементу, як калій. І коли в ґрунті в достатній кількості є калій, рослини використовують його, ігноруючи цезій. А якщо калію не вистачає, рослини посилено поглинають цезій», – пояснює Микола Лазарєв.
Склалося так, що поліські землі бідні на калій, додає фахівець. Свійські тварини – корови, вівці, кози – випасаються там, де рослини активно поглинають цезій, відтак радіоактивний елемент потрапляє в м’ясо й молоко.
Чому інші продукти, які люди вирощують у себе на городах, менш забруднені? Тому що на присадибних ділянках проводиться низка звичайних агротехнічних прийомів, які підвищують родючість ґрунту й мають протирадіаційну дію. Це й механічна обробка (оранка чи перекопування ґрунту), коли радіонукліди перемішуються на більший об’єм ґрунту, і на кожну одиницю його об’єму радіоактивних атомів уже буде менше, збільшується контакт радіоактивних атомів із частинками ґрунту (глинистими мінералами), міцно фіксуються ними й стають уже менш доступними для рослин. Отже, в культивованому ґрунті цезій, так би мовити, розбавляється, а ще фіксується ґрунтом.
Крім цього, додає Микола Лазарєв, часто люди все-таки вносять хоч якісь добрива, зокрема калій і органіку на свої городи, і цим знижують коефіцієнт переходу цезію з ґрунту в рослини.
«Такої практики, що кожен господар тримає корову, немає в Євросоюзі чи Японії. Там використовують інтенсивні технології, випас – на культурних пасовищах із відповідним їх обробітком. Тож коефіцієнти переходу будуть у десятки й сотні разів менші, ніж на природних кормових угіддях. Розірвати цей ланцюг – передачу цезію людині з природних кормових угідь – у нас можна двома способами. Перший і найефективніший – виділити додаткові площі чи окультурити вже наявні ділянки землі, зробити культивацію, внести мінеральні добрива, регулювати кислотність ґрунту. Другий – ввести в раціон тварин сорбенти, які потрапляють у шлунково-кишковий тракт, зв’язують цезій і виводять з організму. Тоді він не потрапляє в молоко», – розповідає Микола Лазарєв.
Такі заходи впроваджували в межах Японського проєкту. Пан Ковака ознайомився з напрацюваннями українських учених, і його фонд профінансував відповідні практичні роботи.
З погляду науки фахівець пояснює і пропаганду невживання лісових грибів і ягід. Від часу аварії радіоактивні речовини лежать у лісовій підстилці. Їх переробляють мікроорганізми, коренева система рослин засвоює цезій, він потрапляє в рослину – в листя чи хвою. Ті опадають – і цезій знову опиняється в підстилці. Триває такий собі кругообіг. А грибниця міститься якраз у найбільш мінералізованій частині підстилки. Тож виходить, що доки існуватимуть радіонукліди, доти гриби і ягоди будуть додатковим джерелом радіоактивного забруднення й опромінення організму людей. Але тут ефект може дати тільки широка роз’яснювальна робота.
Як зауважує Микола Лазарєв, у межах проєкту вимірювали рівень забруднення цезієм організму дітей у школах до вжитих заходів і після них.
«Звісно, рівень не може бути таким самим не лише через продукти, а й через інші нюанси, але загалом побачили, що зменшення було вдвічі. І в Народичах, і в Овручі дуже багато батьків сприйняли програму й дбали про оздоровлення дітей, розуміючи, що можна знизити рівень опромінення. Деякі родини, зрозумівши, що на культурних землях рослина буде набагато чистіша, почали використовувати залишені поля під кормові угіддя», – каже науковець.
Утім, визнає: переконати людей усе-таки важко. Адже тамтешні мешканці, не маючи якихось інших джерел заробітку, можуть збирати і гриби, і лісові ягоди на забруднених територіях, щоб потім продавати. А от перевірити такі продукти в побутових умовах неможливо.
«Дозиметром можна виміряти просто радіаційний фон у повітрі, але не можна виміряти рівень забруднення в продуктах. Потрібні спеціальні прилади. На жаль, система, яка існувала років 15 після аварії на ЧАЕС, у нас зруйнована. Поки існували колективні сільські господарства, в кожному населеному пункті були і радіологи, і спеціальне обладнання. Потім це зникло, посади скоротили, прилади ліквідували. А останніми роками ліквідовані також місцеві санепідемстанції разом з радіологічними відділами», – каже Микола Лазарєв, нагадуючи, що рівень забруднення в продуктах знизити можна, а рівень забруднення ґрунту – ні. Бо період напіврозпаду для цезію – 30 років. Кожні 30 років рівень радіоактивного забруднення території цим радіонуклідом зменшується вдвічі.
Побачивши підсумки після проведених в українських селах заходів зі зниження забрудненості продукції, у представників японського фонду, природно, виникає питання. Якщо, вклавши мінімум коштів, вдається отримати такий ефект, то чому держава цього не робить? Але питання лишається без відповіді. На жаль, з кожним роком про наслідки аварії на ЧАЕС влада думає дедалі менше…
Тож поліпшення здоров’я населення та зменшення наслідків радіації нині стає турботою кожної окремої родини. А ще цю справу могли б активніше просувати й територіальні громади, і об’єднання «чорнобильців». І медіа не останню роль відіграють у просвітницькій діяльності. З 2018 року, до речі, в Японського фонду майбутніх поколінь є інформаційні партнери в Києві, що допомагають залучати до висвітлення проєкту загальнонаціональні ЗМІ, телебачення й друковану пресу в багатьох регіонах країни. Серед таких партнерів – Національна спілка журналістів України, Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» та телерадіокомпанія «Альта».
За участі доброчинців у медійній сфері й колег із Національної спілки журналістів України гості з далекої Сайтами організували й провели в Україні впродовж останніх років низку семінарів, пресконференцій, зустрічей. Про Японський проєкт його фундатори розповідають і в себе на батьківщині, адже їхня країна так само долає наслідки аварії на АЕС «Фукусіма-1».
Досвід діяльності Японського проєкту в Україні має стати надбанням людства. Так вважає Джунічі Ковака, японець, який допоміг, певно, найбільшій кількості людей, що постраждали внаслідок радіаційної аварії на Чорнобильській АЕС. Методи, які застосовували в Україні, дали позитивні результати й можуть бути корисними для всіх країн, що мають проблеми з радіаційним забрудненням.
Автор: Леся Карлова, прес-служба Національної спілки журналістів України
