Окупація з першого дня вторгнення. Редакція втратила все!
Це не може не вражати: тільки українські редактори можуть, виходячи з ворожої окупації пішки, нести с собою в сумці не якісь особисті важливі речі, а установчі документи редакції. І це вже не кажучи про небезпеку, на яку редакторка «Вісника Куп’янщини» наражалася, якщо, не дай Боже, на якомусь з блок постів ворога ці документи були б знайдені.
Сьогодні Ольга Полтавець згадує:
«Куп’янськ був окупований буквально в перший день широкомасштабного вторгнення. Тривала окупація близько шести місяців, і за цей час усі наші архіви, комп’ютери, іншу техніку ми втратили. Склалося так, що я пішки виходила з окупації через Печенізьку дамбу, і змогла винести в руках тільки установчі документи».
З вдячністю згадує пані Ольга, як підтримували її в ті дні телефонні дзвінки головного редактора «Обріїв Ізюмщини» Костянтина Григоренка. Вони вселяли віру, що рано чи пізно, але Україна повернеться в Куп’янськ, життя налагодиться.
Ми не мали права не відновити «Вісник Куп’янщини»
Коли Ольга Полтавець виїхала з окупації, була в неї спроба зайнятися якоюсь іншою діяльністю. Та дзвінок головної редакторки обласного «Слобідського Краю» Лариси Гнатченко із запитанням: «Ти де і чому мовчиш?» – повернув у її життя реальність, вона зрозуміла, що не може не повернутися до рідної газети. Тоді ж обласна газета надала фінансову допомогу для створення контенту, що стало першою підтримкою для відродження «Вісника Куп’янщини».
«Ми розуміли, що не маємо права не відновити нашу газету, адже усвідомлювали наскільки важлива вона для людей, що пережили окупацію та стійко тримають вогняні рубежі на лінії зіткнення до сьогодні», – кажуть куп’янські журналісти.
Перший після деокупації спецвипуск «Вісника Куп’янщини» побачив світ за ініціативи та підтримки Національної спілки журналістів України. Також НСЖУ надала каски і бронежилети. Два спецвипуски було видано в співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу. А ще УАМБ надіслала для редакції МакБук, потужний павербанк, бронежилет, турнікети, каску. Частину обладнання було придбано коштом гранту «Залишайся живим».
Паралельно з відновленням матеріальної бази вчилися працювати в нових умовах – брали участь у тренінгах і семінарах. Постійно відпрацьовували алгоритми дистанційної роботи, будували логістику доставки газет у громади Куп’янщини.
В 2024 році газета виживала за рахунок гранту від «Інтерньюз-Україна»
У 2024 році за рахунок гранту від «Інтерньюз-Україна» «Вісник Куп’янщини» видавали щомісяця накладом 6000 примірників. У створенні контенту свою роль відіграло й те, що до роботи в редакції «Вісника Куп’янщини» доєдналися журналісти і редактори газет громад, котрі до великої війни виходили на території району.
Сталося так, що журналісти газет «Дворічанський край», «Вісник Великобурлуччини», «Краєвид», а також громадські активісти з декількох громад вирішили об’єднатися. Прагнули, щоб донори звернули увагу на їхню аудиторію і профінансували проєкт, розроблений редакцією «Вісник Куп’янщини». Після деокупації з різних причин ці редакції не могли відновити свою діяльність у повному обсязі, журналісти залишалися без роботи, а люди без інформації. Тож спільна праця під логотипами «Вісник Куп’янщини» та “Куп’янськ–City” стала рятівною і для колег, і для населення.
Під час нашого спілкування Ольга Полтавець з вдячністю до своїх колег розповіла:
«Ми разом буквально виняньчували нашу районну газету. Журналісти мешкають у своїх громадах, мають великий досвід, люди їх добре знають, читачі їм довіряють. А до всього, самі журналісти, переживши страхи окупації, невимовно раділи можливості знову працювати на вільній від окупанта землі, працювали натхненно і з ентузіазмом. Отже маємо добротну, перевірену, актуальну інформацію, що й дало можливість щомісяця видавати часопис на восьми сторінках».
Під час окупації район закидали російськими пропагандистськими газетами, і після визволення через близькість до кордону з московією тут постійно пробивається і звучить російське радіо. Після звільнення світло в будинках людей було з великими перебоями, зв’язок та інтернет – також з перебоями. Люди втомилися жити в перекривленому світі дезінформації й інформаційного вакууму. Щомісячник був для них живою звісточкою про те, що життя Куп’янщини триває.
«Передплачувати газету люди не можуть, тому що у нас відбувається постійна евакуація. Родини з дітьми давно вже вивезли далі від обстрілів, – каже Ольга Полтавець. – Ніхто не знає, де він буде завтра. І це вже не кажучи про матеріальне становище людей в районі, де тривають постійні обстріли, нависає загроза від ДРГ».
«Укрпошта» в гарячому регіоні Куп’янщини так і не відновила свою роботу в напрямку передплати та реалізації газет. І коли пошта перестала працювати, редакторка разом з колегами звернулися до керівників громад з проханням допомогти безкоштовно розповсюджувати газету. Зустріли повне розуміння, і тоді всі 6000 примірників «Вісника Куп’янщини» стали поширювали по всіх восьми громадах району.
Газету роздавали людям, коли ті приходили отримувати гуманітарну допомогу, її можна було взяти в сільських радах, розносили жителям сіл.
Закриття програм USAID підкосило, але не зупинило пошуків нових програм і донорів
У 2024 році, поки ще діяв грант від «Інтерньюз-Україна», співпрацювали безпосередньо з громадами. Друкували «Вісник Куп’янщини» у Вінниці і Новою поштою переправляли відразу на адреси волонтерів або голів громад, які, як уже сказано, безкоштовно розповсюджували її серед людей.
Уже були підготовлені і затверджені документи на пролонгацію гранту від «Інтерньюз-Україна» на 2025 рік. Та не так сталося, як гадалося: закриття програм USAID підкосило можливість продовження дії гранту, а значить і вихід «Вісника Куп’янщини» у світ також опинився під загрозою.
Здавалось би, що все – край газеті. Та не така вдача у її редакторки і журналістів, які, як і всі ми, живуть упевненістю в перемозі України, мрією про повноцінне відродження «Вісника Куп’янщини». Тому так активно зараз Ольга Полтавець шукає нові інвестиційні програми. Каже: «Пишу, куди тільки можна! Кожного тижня обов’язково подаю до різних фондів одну-дві заявки, сподіваюся, що кудись та достукаюся».
Кожна громада окремо замовляє оплачує свій наклад
Коли після закінчення грантового фінансування газета перестала виходити, в селах району, в самому Куп’янську це відразу помітили.
«Люди, які приходили за гуманітарною допомогою, запитували: «Чому немає газети?». Телефонували з громад з тими ж запитаннями: « Що сталося? Коли газета з’явиться?», – згадує Ольга Полтавець.
Вона сама певний час перебувала в окупації, добре знає, як руйнує свідомість ворожа дезінформація, яка й тепер пробивається на прифронтових територіях. Сама в дні і тижні на тимчасово окупованій території дізнавалася про правду з нечастих дзвінків до рідних, що перебували на вільній від ворога території. Тому не припинила пошуку можливостей видавати газету й надалі.
А ще, наскільки потрібна газета прифронтовій Харківщині, без зайвих слів скаже бажання громад мати її у своїх селах. Коли дізналися про причини припинення виходу в світ, про ситуацію з коштами в редакції, громади почали замовляти «Вісник Куп’янщини» для своїх незахищених верств населення і оплачувати замовлений наклад.
Тепер у редакції працюють так: газету готують і друкують не на весь район відразу, а для певної громади – згідно із замовленням. Відповідно й матеріали готують про життя саме цієї громади. Як правило, громади, які розташовані трохи далі від лінії боїв, де знаходять притулок вимушені переселенці, замовляють більше газет. Громади, що близько від фронту, де багато людей виїхали, наклад замовляють менший.
Тиражі кожного разу різні і коливаються в межах 500 – 1500 і більше примірників. Куп’янська міська громада, наприклад, замовляє 2000 примірників – не тільки для тих, хто залишається в місті, а й для хабу в Харкові, куди виїхало багато містян.
Троє журналістів і позаштатні помічники
Орієнтована газета більше на новинний контент, щоб люди отримували правдиву, перевірену інформацію, що в умовах Харківщини особливо важливо.
Наразі в штаті редакції троє людей. Журналісти, які мешкають у своїх громадах, добре знають про все, що там відбувається, добре знають людей. Їхні матеріали живі і цікаві. Також редакція співпрацює з ФОП, який обслуговує сайт технічно.
Допомагають газеті наповнювати сторінки матеріалами фрілансери. Редакторка каже: «Коли були кошти від проєкту «Інтерньюз-Україна», ці люди працювали за договором цивільно-правового характеру. Тепер регулярно платити гроші позаштатним кореспондентам можливості немає, долучаємо їх тільки до підготовки випусків для громад, в яких позаштатні помічники мешкають».
Та й сама редакторка про свій журналістський фах не забуває. Окрім організаційної роботи, якої, щоб зберегти газету, більше ніж достатньо, вона поряд з іншими журналістами готує матеріали в кожний номер. Старається у силу можливостей не пропускати важливих подій, бувати на місцях в громадах.
Ольга Полтавець працює у «Віснику Куп’янщини не перший день, люди добре її знають. Їй часто телефонують, пропонують теми, розповідають про людей, про яких варто розповісти. Це радує і означає, що працюють недаремно. Знаходить журналістка теми і героїв своїх публікацій у соціальних мережах – на сторінках земляків, які часто перебувають далеко від рідної Куп’янщини.
Тільки при цьому не дуже весело посміхається: «Тепер, звичайно, не так, як було до вторгнення, коли їздили на заходи машиною, не боялися обстрілів і думали тільки, щоб якнайповніше про все розповісти. Зараз їздимо своїм ходом, а думати доводиться про те, щоб матеріал і фотографія не прислужилися ворогу орієнтирами в обстрілах. Близькість фронту зобов’язує».
Новий сайт, дві сторінки у фейсбуці
Має газета свій сайт «Куп’янськ City», що був створений за допомогою агенції розвитку локальних медіа «Або» замість знищеного під час окупації сайту «Вісник Куп’янщини». Наразі, як вже сказано, редакція уклала угоду про підтримання роботи сайту з одним з місцевих ФОПів, і це дає можливість безперебійно інформувати користувачів про всі події гарячого регіону.
У Фейсбуці є дві сторінки – «Вісник Куп’янщини» і новостворена «Куп’янськ City», стрічка якої оперативно дає потрібну людям інформацію. А сторінка «Вісник Куп’янщини», що працювала ще задовго до широкомасштабної війни, наповнюється матеріалами не так оперативно, а більше слугує своєрідним архівом.
Ця сторінка зберігає інформацію про історичні будинки, про важливі події в житі району, і тепер ці матеріали стають яскравим свідченням руйнівної сили російського агресора. «Дві фотографії поруч – так було і так є тепер – краще багатьох слів скажуть, на що перетворює ворог нашу землю», – каже Ольга Полтавець.
Коли всі проблеми регіону спільні, не діляться на свої і чужі
Під час онлайн зустрічі медійників з керівництвом Федерації профспілок України, де розглядалися питання і правового характеру, від Ольги Полтавець прозвучало запитання»: «Як бути у випадку, коли людина тривалий час не виходить на зв’язок, її місцеперебування невідоме? Чи мають право її звільнити?». Отримала вичерпну відповідь.
А вже під час нашої розмови з’ясувалося, що це питання редакторка з’ясовувала для керівників підприємств і установ, які мають проблеми з кадрами, котрі виїхали і не дають про себе знати.
А ще Ольга Полтавець розказала:
«Вважаю, що майбутнє гіперлокальних редакцій – це ефективні комунікаційні майданчики в громадах. Особливо це проявилося у «Віснику Куп’янщини» протягом трьох крайніх воєнних років, де вже маємо цікаві напрацювання з комунікації як з громадами, організаціями, установами, так і окремими нашими земляками.
Люди звикли звертатися до газети зі своїми проблемами, бо знають, що журналісти постараються допомогти. От і тепер наші читачі, серед яких багато родичів захисників і захисниць, звертаються до нас щодо надання консультацій з різних питань. По мірі можливостей стараємося підказати, куди можна звертатися, з питань, що трапляються найчастіше, публікуємо роз’яснення на сторінках газети.
Для Куп’янської міської та Петропавлівської сільської громад ми створили портфоліо, з якими вони вийшли на міжнародну платформу для пошуку партнерів.
Допомогли добрій справі, коли статтю про вчительку з села Лісна Стінка ми відправили на конкурс Global Teacher Prize-2023. В результаті ця вчителька стала переможницею в номінації «Незламність» і отримала мільйон гривень для ліцею в Курилівській громаді. Сподіваємось, що завдяки цьому визнанню вона зможе зберегти навчальний заклад від закриття через неможливість організувати офлайн навчання.
Також ми ініціювали роботу з дітьми з навчання їх мінної безпеки і разом з Петропавлівською громадою провели конкурс дитячого малюнка та нагородили учасників символічними чашками, які щоранку нагадуватимуть дітям, як поводитись поблизу замінованої території.
Ініціювали і спільно з Інститутом демократії імені Пилипа Орлика провели серію онлайн тренінгів з медіаграмотності, до яких долучилося близько 100 слухачів – вчителів місцевих ліцеїв, студентів і викладачів коледжів».
Чи не важко працювати в таких умовах і в такому ритмі?
І у відповідь сказано:
«Якби я не почала щось робити в газеті, щось писати, бідкатися, що на все не вистачає часу, мабуть, уже й дах поїхав би.
Коли навколо бачиш стільки лиха, робота допомагає, відволікає від важких думок. Робота заставляє не думати про небезпеку, дає можливість спілкування з дуже хорошими людьми. Найбільша радість – бачити, як чекають нашу газету, відчуття того, що ми нашим невеличким, розкиданим по громадах району колективом робимо потрібну справу».
Ольга Войцехівська, «Журналіст України».
Дискусія з цього приводу: