Журналісти та громадські активісти часто зіштовхуються з ігноруванням запитів або формальними відповідями, які не містять по суті жодної корисної інформації. І це не єдина проблема, яка виникає перед медійниками, коли вони звертаються до тих чи інших інституцій із запитами. Про те, як працює Закон України «Про інформацію» і які нюанси варто враховувати у воєнний час, розповідає фахівець компанії IBC Legal Services Даніл Сербін.
–Ідеальний на папері Закон України «Про інформацію», у реальному житті містить численні проблеми. І це не лише ігнорування запитів медійників. Також є випадки свідомого затягування строків відповіді, вимоги надмірних уточнень чи переписування запиту. Проблемою залишається і недостатня обізнаність чиновників, які часто не мають достатніх знань про закон або не розуміють його значення. Ще один суттєвий недолік – це фактична відсутність ефективної відповідальності за порушення законодавства у цій сфері. Тож роз’яснюємо низку нюансів.
Відповідно до Закону України «Про інформацію», інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Термін «інформація» у перекладі з латинського informatio означає ознайомлення, викладення, роз’яснення. У загальному розумінні інформація – це певні відомості, сукупність певних даних, знань. Основним призначенням інформації є задоволення інформаційних потреб окремої людини, суспільства та держави. Саме людина є кінцевим споживачем будь-яких даних і відомостей.
Конституційні гарантії права на інформацію
Відповідно до Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Водночас здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.
Право на доступ до публічної інформації є фундаментальним елементом демократичного світу. В Україні це право закріплено в Законі «Про доступ до публічної інформації», який був ухвалений у 2011 році. Його поява ознаменувала новий рівень розвитку відкритого врядування, прозорості та підзвітності держави перед громадянами.
Способи забезпечення доступу до інформації
Закон передбачає два головні способи забезпечення доступу до інформації.
Перший – це обов’язкове, систематичне оприлюднення даних органами влади, до яких відносяться нормативно-правові акти, плани роботи, фінансові звіти, структура органів, заробітна плата керівництва, перелік послуг тощо. Це забезпечує принцип прозорості у діяльності установ та дозволяє громадянам і журналістам самостійно знаходити інформацію без необхідності звертатися із запитами.
Другий спосіб – це подання запиту на отримання публічної інформації. Кожен має право звернутися до розпорядника усно, письмово або в електронній формі. Закон вимагає надати відповідь протягом п’яти робочих днів, а у випадках, коли інформація є об’ємною або складною для пошуку, цей строк може бути продовжений до двадцяти днів. Такий підхід дозволяє отримати доступ до специфічної або менш публічної інформації.
Значення для журналістів та медіа
Особливо важливим цей Закон є для журналістів та інших медіадіячів. У їхній щоденній роботі він став одним із головних інструментів для збору даних, проведення розслідувань, виявлення фактів корупції та зловживань. Завдяки йому журналісти отримали змогу вільніше працювати з першоджерелами, документами, протоколами та офіційними листами, які раніше були недоступними. У такий спосіб значно зросла якість аналітичної роботи та рівень обґрунтованості матеріалів, що виходять у медіа.
Вплив воєнного стану на доступ до інформації. Правові підстави обмежень
Введення воєнного стану на всій території України також значним чином вплинуло на доступ до інформації. Воєнний стан в Україні був введений указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 та неодноразово продовжувався. У зв’язку із введенням воєнного стану можуть тимчасово обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, зокрема право на свободу думки і слова.
Практичні наслідки
На практиці введення воєнного стану призвело до значних змін у функціонуванні інформаційного простору. Постанова Кабінету Міністрів України № 263 від 12 березня 2022 року дозволила міністерствам та іншим органам влади зупиняти або обмежувати роботу інформаційних систем та публічних електронних реєстрів для захисту інформації. Це призвело до тимчасового закриття або обмеження доступу до таких реєстрів, як ЄДР, ЄРДР, Державний земельний кадастр, що суттєво ускладнило журналістські розслідування та роботу з відкритими даними.
Кримінальна відповідальність журналістів
Варто зазначити про те, що зростає кількість кримінальних проваджень, у яких фігурують журналісти. Йдеться насамперед про справи, що стосуються розголошення державної таємниці, поширення неправдивої інформації про ЗСУ або про колабораційну діяльність. Законодавчо це охоплюється статтями Кримінального кодексу України 114-2, 114-1, 109 і 111-1.
Типовими прикладами є публікації фото чи відео роботи української ППО або наслідків ударів до офіційного дозволу військових. За версією СБУ, подібні дії можуть сприяти ворогу в коригуванні вогню, що в умовах війни несе пряму загрозу для життя мирного населення.
Ситуація на окупованих територіях
Ще складнішою є ситуація на тимчасово окупованих територіях. Тут журналістика фактично знищена як незалежне джерело інформації. Всі інформаційні ресурси контролюються окупаційною владою і виконують виключно пропагандистські функції. Журналісти, які не погоджуються з політикою окупантів, зазнають переслідувань, катувань або зникають безвісти.
Міжнародна позиція та медіаграмотність
Міжнародні правові інституції не стоять осторонь. Європейський суд з прав людини, ОБСЄ та ООН регулярно закликають українську владу дотримуватися стандартів свободи слова навіть в умовах війни. Водночас вони визнають, що певні обмеження можуть бути допустимими, якщо вони спрямовані на захист національної безпеки і є пропорційними поставленим цілям.
Потік дезінформації, організований країною-агресором, є частиною стратегії ведення бойових дій. У цьому контексті особливої ваги набуває медіаграмотність – уміння відрізняти правду від фейку, критично мислити та перевіряти джерела інформації.
У підсумку, свобода слова залишається провідною частиною демократії, але її реалізація в умовах війни вимагає особливої відповідальності як з боку держави, так і з боку журналістів. Держава повинна забезпечити законність та прозорість у притягненні до відповідальності, аби уникнути зловживань і переслідувань за незалежну думку. Водночас журналісти мають чітко усвідомлювати межі публічності в умовах бойових дій, зберігаючи етичні стандарти та професіоналізм. Лише за умови збереження цього балансу свобода слова може вижити навіть у найскладніших обставинах.
Нагадуємо, що для журналістів працює безкоштовна гаряча лінія юридичної допомоги НСЖУ. Українські медійники та медійниці можуть отримати консультації від висококваліфікованих фахівців юридичної компанії «IBC LEGAL SERVICES» – адвокатів та юристів із великим досвідом.Ми гарантуємо:
● повну конфіденційність;
● професійну, кваліфіковану допомогу;
● якісну та швидку відповідь на поставлене питання.
Для звернення необхідно заповнити спеціальну форму: http://surl.li/evrmg. Сервіс є повністю безкоштовним і доступним із будь-якого регіону чи країни.
Юридична гаряча лінія працює під егідою мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ за підтримки ЮНЕСКО та Міжнародної і Європейської федерацій журналістів.
Даніл Сербін, IBC Legal Services
Фото з відкритих інтернет-ресурсів
