Приїхав в Україну незадовго перед війною – після двадцять одного року, проведеного в Індонезії. Волонтерив, розвозячи обіди українським бійцям, які торік навесні боронили Київ. Допомагав іноземним журналістам, які приїжджали в Україну висвітлювати події війни. Загинув у Херсоні від російської кулі, яка прошила синій жилет із написом «Преса», пройшла крізь тіло і поранила італійського газетяра, що був поруч… Сторінки з цікавої, незвичайної книги життя Богдана Бітіка – книги, на жаль, із трагічним фіналом.
– Він був дуже талановитою людиною. Володів англійською, китайською, індонезійською, в’єтнамською мовами. Завжди був готовий прийти на допомогу… Мав багатьох друзів – і не лише в Україні, а по всьому світові. Сьогодні наша родина – в глибокій скорботі, особливо мати… Вона, як кожна єврейська мама, дуже близька зі своїми дітьми… – розповів пресслужбі НСЖУ Богданів брат Борис Бітік. – Ми з Богданом, наші сини – це вся її родина, всі, хто в неї є…
Богдан Олегович Бітік народився 12 січня 1977 року, киянин. Лінгвіст, вивчав східні мови в Київському національному університетів імені Т.Шевченка. Викладав у Сяменьському університеті в Китаї. Там познайомився з майбутньою дружиною індонезійською китаянкою Ерлією. Подружжя має 21-річного сина Олександра, який навчається і працює в рідній для нього Індонезії.
Перебравшись на батьківщину дружини, Богдан завів бізнес – виробляв ротангові меблі. Згодом це стало сімейним бізнесом родини Бітіків, і до 2010 року сім’я стала найбільшим постачальником ротангових меблів в Україну.
– У тому ж 2010 році Богдан отримав індонезійську державну нагороду за те, що допоміг врятувати кількох українок із сексуального рабства. Вони приїхали в Індонезію працювати моделями і потрапили в руки мафії з одної колишньої радянської країни. Їх змушували надавати сексуальні послуги. Українські родичі почали шукати дівчат і звернулися в українську поліцію, а та – в Інтерпол. Однокласник нашого покійного батька працював у Інтерполі, і він попросив допомогти. Громадян України в Індонезії тоді були одиниці. Богдан практично самотужки знайшов дівчат і витягнув їх із рабства, допоміг повернутися на батьківщину, – розповів Борис Бітік.
Останнім часом меблі, які виробляла компанія Богдана, стали продаватися гірше, і чоловік змінив напрямок діяльності, став працювати у В’єтнамі інструктором з кайтсерфінгу – морського виду спорту, катання на дошці, що рухається завдяки силі повітряного змія…
Коли стало очевидно, що в Україні от-от має початися війна, Богдан приїхав на Батьківщину. Тут його і застала війна. Брат Богдана Борис працював шеф-кухарем у заміському клубі поблизу Пухівки Київської області, і під час оборони Києва готував їжу для бійців. Богдан допомагав розвозити обіди по блокпостах. Потім знайомі військові попросили його перегнати машину зі Львова до Києва. Богдан поїхав до Львова і там познайомився з іноземними журналістами.
У перші тижні війни професія фіксера – місцевого помічника іноземних журналістів – стала стрімко набувати актуальності. Богдан як людина, що володіла багатьма мовами, досконало знала англійську, ідеально для цієї роботи підходив.
– Майже одразу Богдан познайомився з репортером італійської «La Repubblica» Коррадо Зуніно. З ним здійснив цілу низку поїздок на фронт. Також супроводжував одного з японських журналістів. Виїжджали на декілька днів, на тиждень. Були і під Херсоном, і в Ізюмі, і під Бахмутом, – розповідає Борис Бітік. – Фатальною для Богдана стала шоста поїздка…
Борис Бітік каже, що не розуміє, як так сталося, що Богдан був у тій поїздці без бронежилету.
– Він завжди заїжджав до мого товариша, військовослужбовця, в частину і брав спорядження – кулезахисний жилет, шолом… Чому він у той день був без спорядження, я навіть не уявляю… – каже Борис.
Ось як події фатального 26 квітня 2023 року описує Коррадо Зуніно, котрого супроводжував Богдан.
«Ситуація в місті Херсон була доволі спокійна, я чув два-три постріли далеко, на протилежному березі Дніпра, який контролюють росіяни. Тож ми доїхали до (Антонівського, – Ред.) мосту…» – розповів журналіст.
Залишивши машину, вони з Богданом рушили пішки.
«Ми вийшли. Українські військові кричать нам: «Go away!» («Відходьте!» – ред.). Ми одразу пішли, – згадує Зуніно. – Я чув, що вони казали «Преса». Поки я був ззаду, Богдан все ще стояв грудьми до російської сторони. В цей момент я почув шипіння і відчуття, яке я можу визначити як печіння на моєму плечі. І я побачив, як Богдан упав на землю».
Куля снайпера пройшла крізь тіло Богдана, крізь його легені й влучила в Коррадо.
– У мене є фото, де Богдан лежить на мосту в синьому жилеті з написом «Преса». Росіяни точно бачили, що стріляють у представників медіа, – каже Борис. – Принаймні, було чітко зрозуміло, що це цивільні, адже жодних ознак військового одягу на них не було. Безглузда, безглузда смерть. Велика втрата для нашої родини і для друзів Богдана.
Поховали Богдана Бітіка в с. Пухівка на Київщині.
«Вбивство українського продюсера Богдана Бітіка та поранення італійського журналіста Коррадо Зуніно під час їхньої журналістської роботи у Херсоні є новим воєнним злочином росіян. А також є свідченням небезпеки нашої професії, – написав у соціальній мережі голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Глибокі співчуття родині та близьким Богдана, побажання одужання Коррадо Зуніно».
Максим Степанов, Інформаційна служба НСЖУ
Фото надав Борис Бітік
