«Ігор зник безвісти 1 серпня 2023 року поблизу Ямполя на Донеччині…» Історію життя і героїчної загибелі Ігоря Захарова, який до війни працював оператором на телеканалах «Україна» і «1+1», розповіла інформаційній службі НСЖУ його мама Ольга Володимирівна.
– Того жахливого дня бійці батальйону «Гроза» Національної гвардії, серед яких і Ігор, ішли на свою позицію в Сріблянському лісництві, не знаючи, що її захоплено ворогом. Розпочався ближній бій, унаслідок якого Ігор та ще один боєць зникли безвісти. Тривалий час про них нічого не було відомо, і ми навіть мали підстави сподіватися, що Ігор у полоні… Лише нещодавно мені зателефонували і сказали, що експертиза ДНК підтвердила його загибель, – розповіла Ольга Захарова.
Щоб зняти сюжет про підпали… спалив дерев’яну споруду на дачі
«Захаров, з тобою найскладніша зйомка була в кайф. Ти смішив мене, коли я втомлювалась. Поправляв волосся, що роздмухував вітер, аби я гарно виглядала в кадрі. Ділився останнім бутербродом у відрядженні. І завжди усміхався…»
Марина Хацаюк, телеведуча
… На ТБ Ігор Захаров потрапив доволі випадково. Його батько Олег Володимирович почав працювати координатором водіїв на телеканалі «НТН». Ігор часто бував у нього на роботі й зацікавився роботою телебачення.
Закінчивши «Інтершколу» – медіаосвітній проєкт телеканалу «Інтер», залишився працювати оператором у цій телекомпанії. А десь за рік перейшов працювати на телеканал «Україна».
– Там йому дуже подобалося. З телепрограмою журналістських розслідувань «Критична точка» вони об’їхали всю Україну. Деякі сюжети його самого дуже вразили… – розповідає Ольга Володимирівна. – Ігоря захоплювали постановочні зйомки, які були необхідні для ілюстрування документальних сюжетів. Одного разу приїхали із журналістом до нас на дачу. А вони як раз знімали сюжет про підпали. Ми як раз завершили будувати будинок, а позаду ще залишалася тимчасова дерев’яна споруда. «Нам же вона вже не потрібна?» – спитав Ігор. Ми кажемо, що ні. То вони її підпалили – і зняли чудову «картинку» для того сюжету…
Із 2014 року Ігор почав їздити на зйомки до зони АТО. Він глибоко переживав за людей, які були вимушені сидіти без світла і газу, а відтак – ставати вимушеними переселенцями. Були й закордонні відрядження.
Але після народження в 2015 році дочки часті відрядження стали заважати сімейному життю. На жаль, сім’я все одно розпалася, але Ігор і Карина зберегли добрі стосунки і разом виховували своє світле сонечко – доньку Алісу. Але одразу після народження дівчинки подружжя ще намагалося зберегти шлюб, більше бути разом, й Ігор перейшов на телеканал «1+1», де працював переважно на столичних заходах.
Така робота незабаром стала обтяжувати Ігоря. Крім того, йому більше подобалося працювати ввечері, а на «плюсах» робота була здебільшого ранішня. Незадовго до початку повномасштабної війни Ігор вирішив звільнитися з телебачення і попробувати себе на продакшн-студіях.
Пішов на фронт, щоб помститися за хлопців, що загинули в Мощуні
«Він по-іншому не міг. У нього було посилене почуття справедливості».
Костянтин Виборов, друг Ігоря
Поворотним моментом для Ігоря стала загибель у березні 2022 року Жені, брата його колишньої дружини Карини, який воював у складі 72-ї бригади «Чорних Запорожців» у Мощуні під Києвом. Повернувшись із моргу, де відбувалося впізнання, Ігор під враженням від великої кількості загиблих і від того, в якому стані було тіло Жені, ухвалив рішення, яке змінило його життя.
«Я не знаю, як я буду дивитися в очі Алісі, вам… Я не можу залишитися в мирному житті», – сказав він рідним, перш ніж піти до ТЦК.
Незважаючи на відсутність військового квитка, Ігор наполіг на своєму бажанні служити. Його шлях у лавах Збройних Сил України розпочався в Чернігові, де він майже рік брав участь у патрулюванні та протидії диверсійно-розвідувальним групам противника. Саме там він придбав вівчарку Вікі (або Бусинку, як він її лагідно називав), яку взяв із військового розплідника.
– Одного дня під час сильного обстрілу Ігор замість того, щоб сховатися в підвалі, через все поле біг до того розплідника, щоб забрати Вікі. Ворота були замкнені, але він переліз через паркан, аби взяти собаку з собою у сховище, – розповідає мама Ігоря.
Пізніше Ігор перевівся до президентської бригади «Буревій» Національної гвардії, ставши частиною батальйону «Гроза». Він обрав роль гранатометника, відмовившись від пропозиції стати кінологом або оператором дрона. «Я не для того сюди прийшов», – пояснив він своє рішення.
– Собаку він залишив у мене, – каже Ольга Володимирівна, яка працює у ветеринарній клініці. – Коли він поїхав, Вікі довго не могла від нього відвикнути. Вівчарки – вони орієнтовані на когось одного…
Останній бій
«Надійний, безвідмовний, веселий… Любив поспати»
Бойові побратими Ігоря
Бій 1 серпня 2023 року, за словами очевидців, був раптовим і жорстоким. Бійці, які йшли на позицію, раптово зіткнулися з тим, що її захопив ворог. Пароль виявився неправильним, і Ігор та його побратим Павло Бадах одразу ж схопилися за гранатомети. Після того, як українські воїни, отримавши тяжкі контузії і поранення, змогли відійти під шквальним вогнем, виявилося, що Ігор та Павло зникли безвісти. Повернутися на місце бою для їх пошуку було неможливо через інтенсивний обстріл.
Згодом українським військовим удалося евакуювати й ідентифікувати тіло Бадаха. Трагічний збіг обставин: його донечка народилася в день загибелі Павла…
А от Ігоря тоді не знайшли. Впродовж багатьох місяців рідні Ігоря жили між надією і відчаєм. Батьки невтомно шукали інформацію про сина, спілкуючись з його побратимами та офіційними особами. Значну роль у пошуках відіграла Олена, дівчина Ігоря, з якою вони планували одружитися у вересні. Саме завдяки її зусиллям та наполегливості вдалося зібрати інформацію про останній бій Ігоря.
Лише через рік після зникнення експертиза ДНК підтвердила загибель Ігоря Захарова. Процес ідентифікації та повернення тіла виявився складним і болісним для родини, яка зіткнулася з бюрократичними перешкодами та недбалістю окремих посадовців.
Телевізійника-воїна поховали 19 вересня 2024 року, більше ніж через рік після його останнього бою…
«Навіщо ти його так виховала?» – запитала Ольгу Володимирівну її співробітниця. «Це не я. Він у трирічному віці приносив мені квіти. Він із дитячої пісочниці виганяв п’яних дорослих дядьків… Це не ми з татом його так виховали. Це в нього з народження закладено…» – скромно відповіла мати.
Національна спілка журналістів України вшановує пам’ять Ігоря Захарова та всіх журналістів, які віддали своє життя за свободу та незалежність України. Їхній подвиг назавжди залишиться в історії нашої країни та в серцях українців.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
