Знищені внаслідок російських обстрілів редакційні монітори, ноутбуки; речі, які російські військові залишили у розграбованих і зруйнованих редакціях; засоби захисту, які НСЖУ надає медійникам для роботи в зоні бойових дій; предмети, які належали загиблим колегам – усе це лягло в основу виставки «Розстріляна свобода слова», яка відкрилася 14 вересня в Національному музеї історії України у Другій світовій війні.
Серед експонатів – особисті речі загиблих журналістів Макса Левіна, Івана Шульги, фрілансера Богдана Бітіка та ще багатьох журналістів, які загинули або перебувають в полоні окупантів.Представлено також відеоісторії журналістів, котрі потерпіли внаслідок широкомасштабного російського вторгнення.
Ідея створення виставки «Розстріляна свобода слова» виникла під час однієї з презентацій однойменного проєкту НСЖУ. Творча група, яка готувала експозицію, провела величезну роботу з пошуку експонатів, адже пошкоджену техніку зазвичай одразу викидають.
Участь у відкритті взяв в.о. міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв.
– На війні гинуть не тільки військові, а й ті, хто йде на ворога з фотокамерою, ті, хто мають зафіксувати і передати нам те, що відбувається на фронті, щоб ми відчули свою солідарність із фронтом, – наголосив в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.
Він висловив співчуття близьким тих журналістів, які віддали своє життя, виборюючи Перемогу своєю «зброєю» – відеокамерою, фотоапаратом і пером.
– Я дякую Національній спілці журналістів, яка проявляє лідерство в висвітленні проблем, що існують у журналістському середовищі. Реалізація державної інформаційної політики неможлива без вас, журналісти, – додав в.о. міністра.
Національна спілка журналістів України намагається допомогти кожному журналісту, по долі якого пройшлася війна, та медіа, які постраждали внаслідок повномасштабної війни, наголосив, виступаючи на відкритті виставки, голова НСЖУ Сергій Томіленко.
– Ми фіксуємо порушення прав журналістів та обмеження свободи слова, документуючи ці факти, – зазначив очільник Спілки. – Зібрану інформацію НСЖУ передає таким міжнародним інституціям як правозахисна ініціатива «Трибунал для путіна», Міжнародна та Європейська федерації журналістів, а також іншим міжнародним організаціям. Ми вважаємо, що окупанти повинні нести відповідальність за воєнні злочини, включаючи ті, які спрямовані проти журналістів.
Кожен воєнний злочин, скоєний представниками країни-агресора, повинен мати свої наслідки і призвести до притягнення до відповідальності, наголосив Сергій Томіленко.
Координаторка ініціативи зі збору свідчень журналістів «Розстріляна свобода слова», перша секретар НСЖУ Ліна Кущ зазначила, що за кожним із експонатів виставки стоїть історія стійкості, мужності і вірності професійному обов’язку. Вона подякувала команді, яка працювала над створенням виставки, і всім, хто, переживши болючі випробування, знайшов мужність дати свідчення.
– Журналісти під час війни стають цілями для загарбників, які прагнуть «звільнити» нашу країну від українських медіа, аби натомість насадити свою пропаганду. Ми всі відчули наслідки воєнних злочинів проти журналістів. Маємо не просто привернути увагу суспільства до цих злочинів, а й нагадувати про них доти, поки винні у їх скоєнні не будуть покарані, – наголошує НСЖУ Ліна Кущ.
Як наголосив народний депутат України, який 20 вересня очолив парламентський комітет з питань свободи слова, Євгеній Брагар, свідчення журналістів набудуть нової цінності після війни, коли судитимуть винуватців воєнних злочинів.
– Захист журналістів та пам’ять про тих із них, хто загинув, мають велике значення для Верховної Ради, – сказав він. – Ми знали багатьох із загиблих, і для нас вони – велика втрата. Вічна пам’ять тим журналістам, які загинули на цій війні!
Про подвиг журналіста Сергія Цигіпи, який мав мужність в окупованій Новій Каховці вести на фейсбуці блог «Інформаційна самооборона», розповідаючи землякам правду про війну, розповіла його дружина Олена Цигіпа.
– Він дуже багато писав. Майже не відпочивав. Удень волонтерив, а вночі працював. І 12 березня 2022 року окупанти його викрали. Нині він перебуває в СІЗО в Сімферополі. Його судять за шпіонаж… Я дуже вдячна медіа за інформаційну допомогу, щоб люди не забували про нього і про таких, як він! – сказала Олена. – Вісімнадцять місяців я не чую його голосу. Лише коротенькі записочки передають люди, які вийшли з СІЗО… Інші ув’язнені пишуть дружинам про кохання, а мій чоловік написав мені… новий громадянський проєкт. Назвав його «Українське віче». І я тепер думаю, як його втілити в життя. Я вірю, що Сергій повернеться, і ми будемо це робити разом. Я навіть не хочу думати про те, що він ніколи не повернеться. Бо йому загрожує дуже страшний термін – від 10 до 20 років ув’язнення. А зважаючи на те, що йому зараз 62 роки, то в умовах тюрми це – майже довічне.
Організувати захід суттєво допомогла журналістка, яка пройшла через трирічний російський полон, директорка з комунікції ГО «СЕМА Україна» Людмила Гусейнова. Її виступ на відкритті виставки був сповнений оптимізму.
– Ваш чоловік виживе, ви зустрінетесь! – сказала пані Людмила, звертаючись до Олени Цигіпи. – Я знаю, це тяжко… Це страшно… Але вижити можна! Людину в полоні можуть катувати, бити, ґвалтувати. Але забрати свободу у вільної людини неможливо!
Людмила Гусейнова закликала не мовчати про долю полонених журналістів. «Ми маємо щодня називати їхні імена і, як би не було тяжко, чекати на них!» – сказала вона.
– Бувало, в мене опускалися руки… Бувало, вранці не хотілося відкривати очі… Але я думала: за мене боряться мої подруги Ліна Кущ, Ольга Мусафірова, мої рідні. Й це надавало силу, що я вийду і зустрінуся з ними! – сказала Людмила Гусейнова.
За словами генерального директора Національного музею історії України у Другій світовій війні Юрія Савчука, глибоко символічно, що виставка «Розстріляна свобода слова» відкрилася саме в просторі експозиції цього музею. Вона гармонійно вписується за своїм репрезентативним рядом, художнім оформленням, а також за своєю атмосферою. Музей Другої світової війни – дуже авторитетна й цікава відвідувачам установа: тільки з початку року музей відвідали 200 тисяч людей.
Відтепер фонди музею поповнилися, зокрема, і особистими речами українського фіксера, вбитого російським снайпером, Богдана Бітіка. Їх закладу передав брат медійника Борис Бітік.
Про те, як важко переживати втрати близьких, що загинули на війні, говорили багато учасників відкриття виставки. Роксолана Арійончик, колега і подруга загиблого журналіста «СтопКору» Антона Клітного, також порушила цю складну тему.
– Два з половиною місяці наша редакція не може повірити, що Антона більше немає… – сказала Роксолана. – Антон говорив: я буду боротися на двох фронтах – інформаційному і військовому. Він робив це вдало… Але 25 червня 2023 року отримав поранення, несумісне з життям. Я дуже хочу вірити, що його жертва не залишиться марною, що ця погань скоро піде з нашої землі, і те, за що Антон боровся, – мирне небо для наших дітей, світле майбутнє, свобода слова, – що все це буде!
Про неймовірну сміливість журналістів, які брали активну участь у революції Гідності, висвітлювали події війни на сході України, повномасштабної російсько-української війни, розповіла офіцер Управління зв’язків з громадськістю Збройних сил України Олена Мокренчук.
– Вони не отримують «бойових», вони не будуть вважатися учасниками бойових дій, їм не поступляться містом у тролейбусі, не пропустять без черги в магазині… Але вони – люди, які вистояли разом з нами! – сказала військова журналістка. – Саме завдяки їм ви знаєте наших героїв в обличчя!
Головна редакторка газети «Вперед» із Бахмута, газети, яку й сьогодні читають бахмутяни в різних областях України, Світлана Овчаренко, каже про себе, що вона – «проста редакторка місцевої газети».
– Коли ворог випалював Бахмут, коли там не залишилося жодного незгорілого клаптика землі, коли всі сиділи по підвалах і чули тільки російське радіо та різні побрехеньки, ми поспілкувалися з головою НСЖУ Сергієм Томіленком і дійшли висновку, що правдиву, перевірену інформацію до людей у підвалах може донести тільки друкована газета. І торік восени ми відновили випуск газети. Тоді ми не мали жодних коштів, Спілка знайшла нам партнерів, які фінансували друк газети. І ми доправляли газету людям у підвали, – розповіла Світлана Овчаренко. – І слово рятувало, бо люди дізнавалися, як і куди можна виїхати з охопленого полум’ям міста, як перезимувати в самому місті.
Доповнив виставку під час відкриття пластичниий перфоманс від «Actor’s For Future», які засобами театрального мистецтва показали ті страждання, які проживають медійники в полоні.
Організатори виставки: Національна спілка журналістів України за підтримки правозахисної організації Civil Rights Defenders (Швеція); Мережа Центрів журналістської солідарності, яка діє за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО; Національний музей історії України у Другій світовій війні. Кураторка виставки – Валерія Пархоменко.
Символічна присутність на виставці дипломатів дружніх країн – Японії та Норвегії, що свідчить про міжнародну підтримку України і вселяє впевненість у те, що зло буде покаране.
Виставка триватиме до 3 листопада: її завершення приурочене Міжнародному дню припинення безкарності за злочини проти журналістів, який відзначається 2 листопада.
Інформаційна служба НСЖУ
