Щоб зрозуміти, як ставиться влада Аргентинської Республіки до війни в Україні, досить подивитися на заяви перших осіб та голосування в Генасамблеї ООН. Так, Буенос-Айрес підтримав призупинення членства росії у Раді ООН з прав людини та засудив агресію рф. Разом з тим, президент Аргентини Альберто Фернандес заявив, що країна не буде підтримувати Київ зброєю. Тим часом українська діаспора в Аргентині, яка налічує до 300 тисяч осіб, неодноразово допомагала збирати для земляків гуманітарну допомогу.
Як ставляться до війни в Україні звичайні аргентинці? Як воєнні події подають тамтешні медіа? Своїми спостереженнями поділилася Жанна Чучман, українська журналістка, перекладачка й волонтерка, яка майже 20 років мешкає в Аргентині. Кілька місяців тому вона приїхала в Україну – до рідних, а також має на меті реалізувати медійний проєкт.
– Пані Жанно, пригадайте 24 лютого минулого року. Як ви сприйняли новину про широкомасштабне вторгнення рф в Україну?
– 24 лютого я пішла до подруги, щоб привітати її з днем народження. Телевізор був увімкнений, шампанське наливають… І ось я чую, що почали бомбардувати Київ. Пригадую, у мене тоді був шок – не могла ні говорити, ні йти. Добре, що була не сама… Я почала активно перекладати новини про війну, писати місцевим журналістам. У ті дні я весь час майже тільки плакала і перекладала. Після двох практично безсонних тижнів звернулася до психолога, щоб він мене навчив, як абстрагуватися. Адже це дуже боляче: тут у мене мама, бабуся, сестри, родичі. Тут моя земля. Я відчувала, що маю комусь допомагати. Ще до війни я почала займатися волонтерством для організації, яка опікується безхатьками. Я залучила її, щоб підтримати українських біженців в Аргентині. Адже ми бачили людей, які приїхали без нічого. Тож ми разом зі знайомими та друзями шукали одяг, побутову техніку, посуд, мій знайомий пік хліб і ми розвозили.
– Яке ставлення влади до українців, які тікають від війни в Аргентину?
– Загалом офіційно Аргентина не дає ніякої допомоги українським біженцям. Тому фактично там живуть тільки ті українські біженці, які мали в Аргентині родичів чи друзів. З початком повномасштабного вторгнення аргентинці почали збирати хто що міг, але вивезти гуманітарну допомогу було нереально. Я принесла цей стаканчик, ви – пляшечку… Це все треба було описати, отримати офіційні дозволи. Першу гуманітарну допомогу нам ще якось дозволили вивезти, а коли почали підключатися організації, спонсори, українська громада – масово зробити це було фактично нереально. Я ходила на місцеві телебачення, на радіо і казала: нам треба літак. Я цей літак врешті решт знайшла. Допоміг меценат, Енріке Піньєйро. За штурвалом свого «Боїнга» він неодноразово привозив гуманітарну допомогу для українців.
– Як висвітлюють війну в Україні тамтешні ЗМІ?
– У латиноамериканській пресі дуже бракує проукраїнських настроїв. Там «Russia Today» працює на 200%. Їхній центральний офіс з Іспанії переїхав в Аргентину. Навіть ті журналісти, які підтримують Україну, можуть зробити інтерв’ю з українським дипломатом, а через два дні – з російським послом. Питаю: навіщо ви це робите? – Бо треба їх думку показати. Я кажу: ні, їм потрібно закрити всі канали.
Росія в медіа регіону вкладає дуже давно. По всій Латинській Америці близько 100 російських центрів – посольства, «Русский дом» в Буенос-Айресі, мало не при кожній церкві російські школи. У них величезне посольство, купа народу.
А про Україну не всі чули. Є люди, які взагалі не розуміють, де країна знаходиться. І тільки зараз вони почали її для себе відкривати. Якось організовували виставку світлин Костянтина Ліберова, Євгена Малолєтки, Яна Доброносова і латиноамерикаських журналістів на тему війни в Україні. Я розповідала про кожну фотографію, а дехто питав: це коли було? Вони дивувалися, що це відбувається зараз.
– Наскільки там потужні проукраїнські медіа?
– Є канали, які підтримують Україну. Так, на одному є суботня програма, де цілу годину говорять практично тільки про Україну. Однак дипломатів у посольстві дуже мало. Не вистачає людей для організації хоча б одного заходу в місяць.
– Чи слідкує населення за міжнародними новинами, політикою? Як ставляться, приміром, до російських опозиціонерів?
– Люди настільки ображені на владу, що взагалі не дивляться телевізор, не читають нічого. І це дуже страшно. А от журналістів з «Новой газети» жаліють, мовляв, вони теж жертви.
– Звідки така байдужість до новин? Через економічні проблеми?
– У країні дуже велика інфляція, зарплати дуже малі – це впливає на людей. На темі соцдопомоги політики набирають голоси й проходять на виборах. Сьогодні я приїжджаю в Україну і дивуюся, що тут можна зробити лабораторні аналізи за один день, відкрити рахунок у банку за хвилини – в Аргентині такого немає. Там знайомий дипломат місяць ходив по банках, щоб відкрити собі рахунок.
– Чи не розчарувалися ви у комусь зі знайомих через ставлення до війни в Україні?
– Розчарувалася в знайомих, в друзях. Коло мого спілкування зробилося дуже маленьке. Бо люди не хочуть чути про війну. Я спілкуюся тільки з тими, хто розділяє мій стан. Мій стан – це рана величезна. Замість шопінгу ми збираємо на дрон, машину, мавік. Нещодавно посварилася з другом. Кажу: вам 10 – 100 доларів великої ролі не зіграють, якщо ви задонатите Україні, а він у відповідь: нехай Штати дають зброю. В Аргентині чимало тих, хто негативно налаштований щодо Штатів, проти Європи в якійсь мірі.
Іноді мені відповідають: а вони нас підтримали, коли ми мали проблеми з Мальвінами (Мальвінські чи Фолклендські острови – предмет майже 200-літнього конфлікту Британії та Аргентини – ред.). Або запитують: чому Зеленський не сідає за стіл переговорів? Він же знищує свій народ, йому що, шкода шматка землі? Але ж зараз не про те, кажу я їм, Україна сьогодні відстоює цілий світ.
– Як, на вашу думку, можна змінити громадську думку в Аргентині щодо воєнної агресії рф?
– Потрібно більше проукраїнської інформації розповсюджувати на латиноамериканські канали іспанською мовою. Зараз ми готуємо проєкт з Transatlantic Dialogue Center. Також я співпрацюю з англомовним Euromaidan Press, щоб розвинути його як іспаномовний проєкт про Україну. Крім того, вважаю, що журналісти мають на власні очі познайомитися з Україною.
Спілкувалася Євгенія Давиденко, Інформаційна служба НСЖУ
