Режисер телеканалів «Перший Західний» і «Еспресо», військовослужбовець 103-ої окремої бригади Сил ТРО ЗСУ Василь Яворський загинув 21 жовтня в результаті артилерійського обстрілу, захищаючи Україну від російської навали.
Лише трохи більше місяця тому, 10 вересня, Василь зміг вирватися додому, щоб взяти шлюб зі своєю коханою – Світланою Деркач. «Я дуже хочу, щоб ти була щаслива! – написав у соціальній мережі, звертаючись до Світлани в її день народження, Василь Яворський. – Хочу, щоб сльози в тебе виступали на очі лише від сміху! Нехай в тебе все найгірше залишиться в минулому, а попереду буде лише все добре!.. Маю надію, що наступного року ми вже будемо зустрічати цей день разом».
Але сталося не так. У день загибелі чоловіка Світлана присвятила йому вірші:
Землею біснувалось зло
і різало життя ножами.
Ворожа зброя таврувала
Землю новими іменами.
Гарячої Святої Крові
Все не нахлебчеться Циклоп.
Прийшов по свіжу і до тебе.
У твій окоп.
Про загибель Василя Михайловича повідомили на телеканалах, де він працював, та у 103-ій бригаді територіальної оборони.
Василь Яворський народився 4 січня 1978 року у Львові. Закінчив школу №57, училище за фахом «монтажер радіотехнічної апаратури». У 1996-1998 роках служив у армії. У 2000-2005 роках навчався в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя на спеціальності «менеджмент». Відтак прийшов на телебачення працювати оператором, потім – монтажером, режисером.
Співпрацював із декількома телеканалами, а з 2 вересня 2019 року до дня загибелі обіймав на ТРК «Перший Західний» посаду режисера.
«Василь виростав як спеціаліст на моїх очах, – розповів у фейсбуці його колега Володимир Ващук. – Починав на ТК “Телебойман”. Вражала його неймовірна працездатність, тяга до знань. З ним було легко працювати, цікаво спілкуватися, посидіти в компанії…»
Перед широкомасштабною війною Василь Яворський знімав серію сюжетів документальних фільмів «Історія Героя» – про українців, які загинули на фронті, захищаючи нашу землю. «Він – той, хто впродовж декількох років щотижня створював сюжети про відважних хлопців і дівчат, які з 2014-го боронили нашу країну і відстоювали Україну», – йдеться у відеосюжеті «Першого Західного».
Співавторка проєкту Ксенія Клим повідомила в соціальній мережі, що на премію, отриману на конкурсі журналістських робіт ім. Героя України Тараса Матвіїва за їх спільний фільм «Історія Героя Дмитра Ґудзика» їй удалося придбати і в День Незалежності доправити Василеві на фронт тепловізор. «Якби я знала, що бачимося востаннє…» – додала пані Ксенія.
«До цього клятого 24 лютого ми назбирали море матеріалу на кілька фільмів. Це мав бути фільм про захисників Луганського аеропорту та Героїв-водіїв МТЛБ, які евакуйовували хлопців з Донецького аеропорту. Але ще задовго до 24 лютого ти оббивав пороги військкоматів, щоб стати у лави бригади ТРО, які тільки почали формуватися. І 24-го ми поставили наші «Історії Героя» на паузу», – написала співавторка Василя.
«Він ще у січні попросив мене знайти йому заміну, – розповіла у соціальній мережі головна редакторка телеканалу «Еспресо» Анастасія Равва. – Ми робили разом щотижневу програму у львівській студії «Еспресо». Сказав, що йде в ТРО, що має захистити країну, коли росія нападе. Останні програми у лютому ми робили вже без нього».
«У перші дні великої війни Василь став до лав захисників у складі 103 окремої бригади Сил Територіальної оборони Збройних Сил України та з гідністю виконував свій обов’язок, – ідеться на фейсбук-сторінці бригади. – Навіть у найважчі хвилини він не втрачав оптимізму, був надійним побратимом, користувався безсумнівною повагою товаришів по зброї».
Багато дописів Василя Яворського, зроблених у соціальній мережі в останні місяці, за своєю суттю є журналістськими матеріалами – він намагався показати (і підняти) бойовий дух, який панував серед його товаришів, поділитися з читачами своїм оптимізмом.
«По питанню нашого місця на фронті, то ми, мабуть, піхота… Піхота, місце якої у війні артилерії і важкої техніки – бути під постійними обстрілами. Так, це страшно… дуже страшно… але піхота – маркер, відмітка, де твоя територія, а де ворога, – писав журналіст. – Там, де стоїть піхота, за її спиною – життя, вільна територія, не загарбана Україна. Там, куди дивиться піхота – територія, на яку ти мусиш прийти і вибити нечисть. ТРО – це новий вид піхоти… Легка зброя є, мотивація є, а вмінь та досвіду наразі мало… Здобуваємо… Важкою і дуже дорогою ціною, людськими життями… Війна – взагалі малоприємна робота… Але, якщо я тут, якщо є в мені потреба на фронті, якщо в мене є ця робота, значить я її маю робити… роботу потрібно робити різну… взяв м’яч – херяч… Якось так… Всі політичні ігрища, інтриги і закулісся (а все це є) зараз, у цей момент, мене не цікавлять. От від слова зовсім. Я все це залишу на довге і неймовірно цікаве журналістське розслідування після війни. Це буде великий цікавий документальний фільм, бо така в мене робота в мирний час. А зараз в мене інша робота, робота військовослужбовця ТРО ЗСУ!»
Народний депутат України, досвідчений медійник Микола Княжицький, написав у фейсбуці, що Василь Яворський був режисером його програми «Вечір з Миколою Княжицьким».
«Василь часто приходив на ефіри з сином-школярем (по Василеві залишився 14-річний син Назар, – ред.) Ми виходили у суботу, і Василеві не хотілося губити цінний час спілкування, – згадує Микола Княжицький. – Він знав, що буде вторгнення, і ще за два тижні до нього пішов у тероборону. Два останні перед повномасштабним вторгненням випуски ми вже без Василя випускали. Я їздив до нього і інших львів’ян на фронт, коли лише їх туди перевели зі Львова. Багато людей нарікало, і справедливо. Василь – навпаки. Вважав бути на війні своїм обов’язком»…
«У нас було безліч робочих розмов, які починалися про прямі радійно-телевізійні ефіри, але завжди завершувалися темою крутої музики. Особливо рок-музики, – згадує журналістка Ірина Процик. – Зрештою, і поза роботою з тобою завжди було про що поговорити, наприклад, про мандри Україною, яку ти тепер захищав…»
«Василь Яворський, великий життєлюб із гарним почуттям гумору, воїн за характером, наш режисер, поповнив Легіон Небесного Війська…» – написала директорка «Першого Західного» Ольга Цап.
«Він той, хто роками створював матеріали про героїчних хлопців і дівчат, які боронили наші кордони, – написала у фейсбуці журналістка «Першого Західного» Юлія Малинка. – Створював, аби увіковічнити їхню світлу пам’ять. Тепер він сам став охоронцем небес. Вічна пам’ять Вам, Василю».
«…Дуже люблю осінній ліс, коли пахне грибами, коли земля вогка від вчорашнього дощу, а сьогоднішнє сонце вже не має чи то сили, чи то бажання позбавити її тієї води. Коли дерева починають передзимовий карнавал барвистих вбрань… – написав у своєму останньому дописі у фейсбуці Василь Яворський. – Цього року ці ліси особливі… Окрім пожовклого листя, тут пожовклий метал смертоносної техніки… Гриби, котрі прийшли нас пригостити осінніми смаками, ніхто не збирає, бо поміж грибів є закладені двоногими покидьками смертельні подарунки… Вірю, що така осінь в нас остання, і наступного року все буде так, як задумано Творцем і природою – у лісі знову буде краса і свято життя перед зимовим спокоєм…»
Національна спілка журналістів сумує через смерть колеги-журналіста, нашого Захисника Василя Яворського. Висловлюємо щирі співчуття всім, хто знав і любив Героя.
Максим Степанов, служба інформації НСЖУ.
Фото з фейсбук-сторінки Василя Яворського.
