Коли знімальна група португальського суспільного телебачення RTP востаннє приїжджала до України на річницю повномасштабного вторгнення в лютому, ніхто не знав, що це буде їхній останній візит на довгий час. Зараз одна команда RTP уже два з половиною місяці працює в Ізраїлі, а інша – третій місяць висвітлює передвиборчу кампанію та її результати в США. Це історія не лише про португальське суспільне телебачення – це історія про те, як світові медіа поступово втрачають інтерес до війни в Україні.
«Українські фіксери вільні…»
– Кількість іноземних журналістів зменшилась більш ніж удвічі, – розповів інформаційній службі НСЖУ виконавчий директор Академії української преси Андрій Коваленко, який також допомагає іноземним журналістам працювати в Україні як локальний продюсер. За його словами, достатньо зайти в професійні групи в соціальних мережах, щоб побачити незвичну картину – багато повідомлень про те, що фіксери вільні та шукають роботу.
Це підтверджує і досвід португальського суспільного телебачення RTP.
– Якщо порівнювати з 2022 роком, бюджет на висвітлення подій в Україні значно знизився. Раніше RTP мала в Україні чотири знімальні групи, які висвітлювали початок конфлікту – у Києві, Львові та на кордонах. Деякі групи, як наша, залишалися в Україні чотири місяці, – розповідає португальська журналістка Кандіда Пінто. – Це й зрозуміло, адже в 2022 році ми зіткнулися з воєнною ситуацією в Європі, якої не було з часів Другої світової війни. Після цього Україна стала “холодною” темою без особливих новин. Тепер журналістів RTP немає в Україні вже майже дев’ять місяців. Пріоритетним для бюджету та ресурсів провідних медіа став конфлікт між Ізраїлем та ХАМАС. І складність та небезпека конфлікту на Близькому Сході явно вплинули на увагу до ситуації в Україні.
Журналіст румунського суспільного телебачення TVR Алекс Косташе також відзначає яскраву зміну пріоритетів. Якщо в 2022 році він і його колеги робили репортажі з України чотири рази, і їхня поїздка в листопаді того року тривала 18 днів, то цьогоріч була лише одна кількаденна поїздка – у зв’язку з другою річницею повномасштабної війни.
Медійна присутність іноземних журналістів в Україні суттєво змінилася і з погляду географії. Найактивнішими залишаються журналісти з Німеччини, Італії, Великобританії, США та Франції. Однак навіть вони змінили формат роботи. Якщо раніше редакції забезпечували постійну присутність журналістів в Україні, то тепер візити стали коротшими й рідшими.
– Журналісти «Süddeutsche Zeitung», найбільшої німецької газети, приїжджають приблизно раз на півтора місяці, максимум на 10-12 днів, – каже Андрій Коваленко. – Румунських журналістів цікавить Україна, але вони твердять, що в редакціях недостатньо коштів… Але коштів достатньо, щоб поїхати в США на вибори.
Помітно зменшилась присутність медійників із інших сусідніх країн, зокрема з Польщі. Латвійські журналісти все ще приїжджають систематично, але також рідше.
– Кожна поїздка в Україну унікальна з погляду завдань, локацій та людей, яких ми зустрічаємо, – каже Гінтс Амоліньш, редактор закордонних новин та репортер латвійського суспільного мовника LTV.
За два з половиною роки війни він здійснив близько 20 відряджень в Україну, став свідком звільнення Київщини, Харківщини та Херсонщини.
– Нині увага латвійської аудиторії до подій в Україні зберігається, але, звісно, вона вже не така велика, як у перші дні повномасштабної війни, – каже Гінтс Амоліньш.
Менше про фронт, більше – про корупцію
Змінились не лише частота візитів, але й теми, які цікавлять іноземні медіа. На думку Кандіди Пінто, яка зараз працює в США, серед найактуальніших українських тем нині – не бойові дії, а складні й приховані сфери життя суспільства: боротьба з корупцією, питання прав людини та толерантності, використання економічної допомоги від ЄС, ціни на товари першої необхідності, рух внутрішньо переміщених осіб, наслідки війни. Алекс Косташе найактуальнішими темами про Україну вважає проблеми психічного травматизму.
Певну відмінність зацікавленостей своїх аудиторій демонструють медіа з різних країн світу.
– Медіа Латвії і Франції й сьогодні зазвичай готують матеріали з фронту. А от американці та британці зараз більше пишуть про «таємні перемовини» між Україною та Росією і корупційні скандали, – розповідає Андрій Коваленко. – Німецькі журналісти також почали приділяти більше уваги темі корупції, а також енергетичній кризі та питанням проходження зими в Україні.
Однією з причин зменшення присутності іноземних журналістів є економіка медіа. За словами Андрія Коваленка, багатьом редакціям простіше купити відео та фото для репортажу у «Reuters» чи «Associated Press», або й у місцевих журналістів, аніж відправляти власних кореспонентів в Україну.
– Хоча румунські телеканали й далі висвітлюють реалії війни в Україні в новиннх програмах і ток-шоу, – каже Алекс Косташе, – але правда в тому, що вони більше не виділяють кошти на репортажі з передової чи з місць подій. Їм легше і дешевше брати історії з пресагентств чи телеграм-каналів.
На переконання медіаекспертів, на збільшення уваги до України у світових медіа можуть вплинути суттєві зміни на фронті або нова політика США після приходу в Білий дім Дональда Трампа.
– Якщо Трамп припинить підтримку України, це стане суттєвою проблемою для Європи, якій доведеться докласти набагато більше зусиль. Це може спричинити нову хвилю зацікавленості подіями в Україні, – вважає Кандіда Пінто.
Побоюється таких надзвичайних новин про Україну і Алекс Косташе.
– Сподіваюся, увагу до України привернуть НЕ новини про припинення американської військової допомоги і НЕ нав’язування «миру» з поступкою територій і «нейтральним статусом» України… – зазначає журналіст. – Маю надію, що це будуть історії, зроблені на місцях, з сильними кадрами та автентичними й емоційними персонажами.
«Не дайте Україні зникнути із ваших новин!»
Нинішнє зменшення уваги світових медіа до війни в Україні – це не просто питання журналістики. Це сигнал про те, що світ поступово звикає до думки про війну в Україні як про щось фонове, менш важливе, ніж внутрішні проблеми західних країн чи нові конфлікти. Така трансформація медійної уваги може мати серйозні наслідки для України, адже саме через журналістів формується розуміння війни у світової спільноти. Коли камери відвертаються, разом з ними може відвернутися і увага світових лідерів та їхніх виборців. І це може стати не менш серйозним викликом для України, ніж ситуація на фронті.
З огляду на це Національна спілка журналістів України докладає значних зусиль для того, щоб максимально утримати зацікавленість світових медіа, привернути увагу до України і підтримки української журналістики. НСЖУ робить це доступними для себе методами, демонструючи у країнах Європи свою відеопродукцію, проводячи виставки й ініціюючи публікації в західних медіа та сприяючи іноземним журналістам в роботі на території України.
– Ми вдячні Національній спілці журналістів України та її центрам журналістської солідарності за підтримку,– каже журналістка українського походження із Аргентини Жанна Чучман. – Зокрема, сюди завжди можна прийти і отримати захисне спорядження, яке потребуєш.
Для журналістів із віддалених країн це має неабияке значення, адже перевезення важких касок і бронежилетів на літаках пов’язане з багатьма труднощами…
– Коли на моєму смартфоні лунає сирена повітряної тривоги – це не просто попередження для України. Це сигнал тривоги для всієї Європи, – наголосив, виступаючи днями на конгресі Німецької спілки журналістів голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Якщо російську агресію не зупинити сьогодні, завтра ці сирени можуть залунати на ваших телефонах… Мій головний меседж до колег за кордоном: не дайте Україні зникнути з ваших газетних шпальт, з ваших телеефірів, з ваших стрічок новин!
«Україна – місце, де ми зробили найкращу роботу!»
Що ж до самих іноземних журналістів, то вони твердять, що залюбки повернулися б працювати в Україну.
– Тут ми створили чимало цікавих і важливих репортажів. Безумовно, найбільш захоплювали репортажі з передової, прямі включення з Бахмута, Часового Яру, Херсона… – згадує Алекс Косташе. – Але історії про дітей, поранених внаслідок війни, були не менш емоційними, як-от репортаж про маленького Андрійка, дитину лише 2 років і 8 місяців, який залишився без ніг і якого я зустрів у лікарні в Житомирі в березні 2022 року, або діти, чиє життя перевернула російська окупація, як-от Надія з Херсона, якій було лише 6 років у листопаді 2022 року… Ми відкрили надзвичайно емоційні історії та чудових персонажів у суворих воєнних умовах. Я помітив, що ми не знали вашої країни, хоча ми сусіди, і що у нас багато спільного.
Алекс Косташе додає, що він і його колеги їздять висвітлювати надзвичайні події та війни в різних куточках світу, тому ніколи не буває легко, але… в Україні було найважче через жорстокість війни, яку розв’язали росіяни.
Із цією думкою погоджується і Гінтс Амоліньш.
– Пам’ятним моментом був Київ, коли ми прибули туди з Донбасу в перші дні березня 2022 року, – згадує латвійський журналіст. – Місто-мільйонник, у якому вулиці спорожніли, оскільки його мешканці втекли, а ті, хто залишився, сиділи по домівках. На той момент армія загарбників була поблизу столиці, вже в таких містах, як Буча, тривали бої в Ірпені.
Гінтс Амоліньш згадує про те, як він і його колеги вели репортаж з мосту, що вів до Ірпеня, який був уже частково зруйнований і непридатний для проїзду транспорту. По боках вишикувалися покинуті автомобілі з розбитими вікнами та слідами від осколків чи куль. Цивільні, деякі з закривавленими обличчями та іншими пораненнями, намагаючись втекти від бойових дій, переходили міст і річку пішки…
– Вже за кілька тижнів, наступного місяця у квітні, після того, як російську армію відтіснили від Києва і розкрилися жахіття Бучі, я повернувся до української столиці, – провадить далі журналіст. – Це було близько Великодня того року, дні були прохолодні з весняним сонцем, але на Майдані вже цвіли червоні тюльпани. Місто було повне людей, вулиці знову заповнилися транспортом – кияни повернулися. Свідчення стійкості українців. Стійкості, яку було ще не раз піддано жорстким випробуванням у місяці та роки російсько-української війни.
Журналіст каже, що раніше вів репортажі з місць, постраждалих від конфліктів, таких як Близький Схід (Західний берег річки Йордан, Ізраїль) та табори південносуданських біженців у північній Уганді, де також можна побачити вплив конфліктів на життя людей. Однак, за його словами, він не висвітлював військового конфлікту такого інтенсивного, як війна Росії в Україні з 2022 року…
Про унікальність ситуації в Україні каже й Кандіда Пінто.
– Нам доводилося готувати репортажі з різних країн, зокрема, із португаломовних країн Африки, – згадує журналістка. – Там у нас не було мовного бар’єра, там було легше достукатися до людей. Але з цивільною і військовою владою там завжди було складно. В Україні ж, попри мовний бар’єр і попри те, що Португалія розташована на іншому краю Європи, було працювати легше: тут завжди була емпатія, я відчувала великий відгук на роботу, яку робила. Люди завжди добре нас приймали, навіть у складні моменти атак. Вони дякували нам за те, що ми були там, – такого зі мною раніше ніколи не траплялося. Думаю, Україна – місце, де ми зробили найкращу роботу!
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
