У світі військової журналістики є люди, які пройшли унікальний шлях – від безпосередньої участі в бойових діях до професійного висвітлення війни. Микита Шандиба, спеціальний кореспондент Центральної телерадіостудії Міноборони, є одним із таких фахівців. Про своє подвійне бачення війни – як пресофіцера і військового журналіста, він розповів у бесіді з кореспондентом інформаційної служби НСЖУ.
Сайт Національної спілки журналістів України продовжує публікувати матеріали про мужніх колег у погонах, котрі не лише інформують світ про події російсько-української війни, а й надають усебічну підтримку цивільним журналістам, що працюють у небезпечних умовах на прифронтових територіях. Розповідь про Микиту Шандибу – не випадкова: цьогоріч з нагоди Дня журналіста НСЖУ нагородила його своєю спеціальною Почесною грамотою для військових.
Від військового психолога до пресофіцера
Микита Шандиба – кадровий військовий, який усе своє життя присвятив армії. Після закінчення Національної академії Сухопутних військ за фахом виховної роботи та морально-психологічного забезпечення він служив заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення спочатку у 53-ій окремій механізованій бригаді, згодом – у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Поворотним моментом стало зацікавлення роботою пресофіцера. Спочатку Микита суміщав цю діяльність зі своїми основними обов’язками, допомагаючи тодішньому пресофіцеру бригади. Коли той звільнився, Шандиба природно зайняв посаду начальника пресслужби.
До 24 лютого 2022-го пресофіцери виконували переважно функції «гідів-провідників» для преси та вели соціальні мережі підрозділів. Закордонної преси працювало небагато, тому робота була «порівняно спокійною». Основне завдання – розповісти про свій підрозділ внутрішній аудиторії.
– З повномасштабним вторгненням прийшло усвідомлення того, що багато чого залежить від того, як ти покажеш свою роботу на закордонну аудиторію, – пояснює Микита.
Робота пресофіцера перетворилася на важливий елемент інформаційної боротьби. Від якості подачі матеріалу залежить міжнародна підтримка України. Це вже не просто розповідь про підрозділ – це частина загальнодержавної комунікаційної стратегії.
Коли міни падають поруч
Нове розуміння важливості інформаційної роботи змусило пресофіцерів працювати в небезпечних умовах. Микита Шандиба неодноразово опинявся в епіцентрі подій, ризикуючи життям заради достовірного контенту.
Одним із найнебезпечніших моментів стала поїздка з Іллею Євлашем (тоді – офіцером пресслужби Командування сухопутних військ) до артилерійських позицій. Те, що планувалося як рутинна робоча поїздка, перетворилося на випробування на виживання.
– Ми просто поїхали до артилерії, а потім почався дуже сильний обстріл позиції, – згадує Микита. – Обстрілювалася не та позиція, куди ми їхали, але дорога проходила через небезпечну ділянку. Коли виїжджали, все було спокійно, але по дорозі почався інтенсивний артилерійський обстріл. Згоріли машини, міни падали прямо біля нашого автомобіля… Тепер у нас є «класний спогад», – з гумором додає журналіст, підкреслюючи, наскільки тонкою буває межа між життям і смертю на війні.
Особливим досвідом стала участь у штурмових операціях під Хромовим у Бахмутському районі навесні 2023-го. Микита наголошує, що він не був безпосередньо у штурмовій групі – це було б неприпустимо з точки зору безпеки. Разом із командою «Радіо Свобода» він прямував за штурмовиками на відстані 50-100 метрів.
Операція пройшла відносно успішно – позицію захопили, бліндажі зачистили, взяли полоненого. Втрати з української сторони – один загиблий. Микита заходив на позиції вже після їх зачистки, щоб зафільмувати результати, не заважаючи тим, хто безпосередньо вів штурм.
Робота військового журналіста вимагає постійного балансування між потребою інформувати громадськість та вимогами безпеки. Микита враховує чіткі критерії відбору матеріалів для оприлюднення. Під заборону потрапляють фотографії місць проживання військових, відкрита місцевість з характерними ландшафтними ознаками, зображення екранів дронів та пультів управління. Навіть колір даху будинку чи особливості паркану можуть допомогти ворогу визначити локацію. Особливо небезпечні екрани безпілотників – там відображається велика кількість технічних даних, включаючи координати точки зльоту.
Соцмережі проти телебачення
За словами Микити, найефективнішим засобом спілкування з цільовою аудиторією сьогодні є соціальні мережі. Традиційні медіа – газети, радіо, телебачення – втрачають актуальність.
– Соціальні мережі, в яких зараз сидять майже всі, є найрезультативнішим методом комунікації з людьми, – підкреслює він.
Цільова аудиторія військової журналістики – насамперед молодь від 18 до 40 років. Це люди, які незабаром прийматимуть важливі життєві рішення про те, як долучитися до оборони країни. Найперспективніші платформи – ютуб, інстаграм та телеграм. Цікавий парадокс: найбільш трудомісткі та ретельно підготовлені матеріали не завжди отримують очікуване охоплення. Натомість ситуативні сюжети, створені за 20 хвилин зйомки та півгодини обробки, можуть стати вірусними.
Розвиток технологій суттєво ускладнив роботу військових журналістів. Якщо на початку повномасштабного вторгнення основною загрозою була артилерія, то зараз найбільша проблема – FPV-дрони.
– Дрони ламають усі наші звички і плани. Навіть просто до піхоти зайти зараз – велика проблема, – констатує Микита. – Підрозділи не хочуть брати на себе відповідальність за журналістів, оскільки відсоток виживання тих, хто пересувається до піхотних позицій, значно знизився. Якщо раніше можна було відносно безпечно дістатися туди, то зараз це стало надзвичайно важко.
Сьогодні Микита Шандиба працює як спеціальний кореспондент Центральної телерадіостудії Міноборони. Якщо раніше як пресофіцер він був на боці тих, хто «проводить» журналістів у світ війни, то тепер сам домовляється з пресофіцерами про доступ до підрозділів.
Перехід від пресофіцера до кореспондента розширив його можливості для створення різноманітного контенту в різних підрозділах. Тепер він може їздити у відрядження до різних частин фронту, займатися фотографією, показувати роботу Сил оборони.
– Зараз я маю більше можливостей знімати щось цікаве у різних підрозділах, але тоді в своїй бригаді мав дуже хороший доступ до всього, що мені було потрібно, в тому числі і до піхоти, – зазначає він.
На наше прохання досвідчений військовий журналіст погодився дати поради молодим колегам.
– Найголовніше – чітко розуміти, що ти робиш і для чого. Без такого усвідомлення мети неможливо ефективно працювати в цій сфері, – каже Микита Шандиба. – Раджу ніколи не зупинятися у навчанні, ніколи не думати, що ти найрозумніший, а продовжувати вчитись. Військова журналістика постійно еволюціонує, з’являються нові технології, змінюються підходи. І, звісно, потрібна сміливість – не безрозсудна відвага, а усвідомлена готовність ризикувати заради правди та виконання професійного обов’язку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Шлях пресофіцерки Ольги Вільхової до визнання: служба, родина і друзі.
Журналіст і воїн Андрій Болкун отримав спеціальну Почесну грамоту з рук голови НСЖУ Сергія Томіленка.
Голос 5-ої штурмової: як телевізійник Рубен Саруханян став «мостом між фронтом і суспільством».
Командир і журналіст в одній особі. Як речник УДА Сергій Братчук поєднує на передовій слово і зброю.
Юрій Бутусов: найважливіший матеріал – репортаж про штурм російських позицій.
«На війні треба вижити, але вижити гідно», – військовий та журналіст Олег Зонтов.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: