Під час Міжнародної онлайн-конференції «Українські медіа під час війни: виклики, досвід, майбутнє», яку провела Національна спілка журналістів України напередодні третьої річниці збройної агресії Росії, говорили про журналістську стійкість та солідарність, транформації та виклики локальних медіа, інші питання. Окремим блоком йшла важлива тема – жінки на передовій медіа: виклики та можливості для журналісток.
У своєму виступі президентка Європейської федерації журналістів Майя Север наголосила на важливості психологічної допомоги жінкам-медійницям та захисту від дискримінації, попри те що журналістки демонструють рівну з чоловіками роботу. Воєнна журналістка Юлія Суркова підкреслила, що після вторгнення українські медійники стали мішенями, і що сьогодні немає поведінки, яка стовідсотково могла б убезпечити від загроз. А українська журналістка, яка співпрацює з німецькими медіа, Анастасія Роді (Магазова) зазначила, що багато журналісток стали воєнними через обставини, а не за власним вибором, і що увага до України у світових медіа падає.
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, модеруючи дискусію, підкреслила, що ситуація із жінками-журналістками в українських медіа дуже відрізняється від європейських країн. Бо жінки становлять більшість в українських медіа, а від початку широкомасштабного вторгнення відсоток лише зростає. Жінки-медійниці посідають більше позицій, які раніше належали чоловікам у медіа, у тому числі і топ-позицій. Жінки часто є воєнними журналістками, і це нікого не дивує, наша аудиторія це звично сприймає. Але все ще залишаються питання щодо однакового рівня захисту і однакових можливостей із чоловіками-журналістами.
Ліна Кущ подякувала міжнародним партнерам за розуміння ситуації, у якій працюють українські медійниці, за постійну підтримку і допомогу. Завдяки співпраці Національна спілка журналістів України, маючи у пріоритеті безпекові питання, пропонує захисне спорядження різних розмірів, у тому числі й таке, що підходить для жінок, які працюють на передовій.
Майя Север: «Журналістки демонструють, що вони працюють із чоловіками на рівних»
– Жінки у медіа, жінки на передовій – це питання, яке ми постійно обговорюємо з керівництвом НСЖУ та експертними групами, фокусуючись на потребах для допомоги медійницям, – наголошує Майя Север, президентка Європейської федерації журналістів (EFJ). – Війна – це завжди про біль, несправедливість, переживання, страхи.
Майя Север говорить, посилаючись не на чийсь узагальнений досвід, а на власний. Вона здобула його двадцятирічною дівчиною, коли у її рідній Хорватії почалася війна. Тоді студенткою проходила практику у медіа, але, незважаючи на молодість і недосвідченість, її відправили на передову, висвітлювати воєнні дії і все, що там відбувалося. Потім були Боснія і Герцоговина…
– Минуло тридцять десятиліть відтоді, як у нас ранком пролунали вибухи, почалося вторгнення, але й зараз все дуже добре пам’ятаю, – каже спікерка, – я тоді подумала: «О, ні! Цього не може бути…» Знаю, що такі самі думки були у багатьох і в Україні у перший день повномасштабного вторгнення. Можу сказати, що у нас схожі відчуття болю, несправедливості і відповідальності за виконану роботу. Тому цілком закономірно, що спільні переживання формують розуміння і бачення проблем та шляхи їхнього розв’язання. Забезпечують і дружні відносини, як це відбулося у мене з керівництвом НСЖУ – головою Спілки Сергієм Томіленком та першою секретарем Ліною Кущ.
Європейська федерація журналістів намагається підтримувати Центри журналістської солідарності, створені за її безпосередньої участі. Коли в Україні почалося повномасштабне вторгнення, у Федерації там вирішили, що мають надати допомогу, зокрема захисним спорядженням, а також у проведенні важливих тренінгів для медійників. Досвід роботи у кризових ситуаціях показує, наскільки важливо знати, як потрібно поводитися на передовій, як можна захистити себе і тих, хто поруч. Майя Север зазначає, що вдалося запропонувати українським медійникам і медійницям конкретні речі, які необхідні для підтримки журналістської діяльності у країні, яка бореться з російською агресією.
– Якщо говорити про жінок у журналістиці, то, на жаль, опитування показують, що як і в інших кризових ситуаціях, жінки страждають від утисків, – переконана Майя Север. – Але, незважаючи на це, жінки відіграють важливу роль у медіа, і у військовій журналістиці. Журналістки демонструють, що вони працюють з чоловіками на рівних. Ми й далі будемо надавати підтримку, аби медійниці були підготовлені до роботи у складних умовах. Щоб доносили світові правду, бо про цю війну важливо усім знати саме правду. А жінки це роблять з акцентом на гуманітарні питання.
Майя Север наголосила на важливому аспекті – психологічній допомозі жінкам-медійницям. Підготовка матеріалів із зони бойових дій вимагає великих емоційних навантажень, що може мати психологічний вплив у довгостроковій перспективі. Загалом жінкам потрібен захист від дискримінації і від сексуального насильства, попри те, що проводиться лінія гендерної рівності, і жінкам намагаються пропонувати рівні можливості у роботі та лідерстві. І все ж потрібно і надалі працювати над тим, аби голоси жінок-журналістів були почуті і відповідно оцінювалися, зазначила Майя Север.
Ці слова набувають особливої значимості, коли медійницям доводиться працювати в умовах підвищеного ризику.
Юлія Суркова: «Журналісток, які працюють на передовій, не полишають тривожні думки про рідних»
Юлія Суркова, воєнна журналістка, яка працювала для агенції «France-Presse» та низки інших медіа, вважає, що головною зміною, яка відбулася в журналістській роботі після повномасштабного вторгнення, є те, що українські медійники стали мішенями.
Юлія є менторкою у проєктах Національної спілки журналістів України. Медійниця підкреслює, Росія перестала приховувати, що за українськими журналістками і журналістами йде полювання через їхню діяльність. Як жінкам, так і чоловікам окупанти готові мститися, аби змовкли голоси, які говорять правду. Юлія Суркова добре знає, що таке ризик, які загрози можуть очікувати медійників під час підготовки матеріалів. Вона зазначає, що відомі факти, коли вздовж лінії фронту російські дрони полюють на машини з маркуванням «Преса». Працювати в таких умовах надзвичайно складно, але медійники продовжують виконувати роботу, бо вважають це своїм обов’язком, навіть попри ризики для життя.
– Торік восени стало відомо про смерть чи, скоріше, вбивство у російському полоні Вікторії Рощиної. Мене дуже зачепило, що у соцмережах було багато розмов про те, що Вікторія потрапила у полон, бо працювала на окупованій території, – каже Юлія, – начебто, вона не дотримувалася безпечних правил поведінки, що й спровокувало полон. Але я вважаю, що з лютого 2022 року для журналісток і журналістів, які висвітлюють війну в Україні, більше немає такої поведінки, що стовідсотково могла б убезпечити від загроз.
Юлія Суркова підкреслює, що вона не була знайома з Вікторією, але сприйняла повідомлення про її загибель як дуже особисте. Тіло Вікторії так і не повернули в Україну, а рідні журналістки продовжують вірити у краще, як і багато її колег.
Говорячи про безпекову поведінку, Юлія пригадує, як під час роботи в зоні АТО вона одягала захисне спорядження і їхала на схід у «гарячі» точки. Тоді могла переживати за себе і колег, які працювали поруч, але не хвилювалася за рідних, бо знала, що вони залишаються у глибокому тилу і перебувають поза небезпекою. Зараз все інакше, журналісток, які працюють на передовій, не покидають тривожні думки про рідних, адже нині в Україні практично немає безпечних місць, куди б не долітали дрони чи ракети. На думку Юлії, для жінок у журналістиці змістився пріоритет з неупередженості на емпатію. Як і вона сама, часто журналістки і журналісти намагаються допомагати героям своїх матеріалів.
Анастасія Роді (Магазова): «Можна лише сподіватися, що прийде час і жінки-медійниці повернуться в Україну»
Має своєрідний талант налагоджувати теплі стосунки із героями своїх публікацій Анастасія Роді (Магазова), журналістка, яка співпрацює з німецькими медіа.
– Для журналісток, які готували матеріали на лінії фронту з 2014-го року, це скоріше був їхній більш-менш свідомий вибір. Вони відчували у собі силу працювати у небезпечних зонах. Але з лютого 2022-го року багато журналісток і журналістів в Україні стали воєнними, виходячи з обставин, – каже Анастасія. – Вважаю, що при цьому була деяка перевага тих, хто раніше працював на Донеччині, бо ми були більш-менш готові до того, що нас чекало попереду, хоч часом все складалося інакше, ніж уявлялося.
Тоді Анастасія знала, що приїхавши у Київ, можна відпочити, перезавантажитися, набратися енергії і вирушити у наступне відрядження. Зараз це так не працює. Бо небезпека чатує у кожному регіоні.
– Більше десяти років працюю для іноземної аудиторії, – каже журналістка. – Маю додатковий виклик як українка, незалежна авторка у роботі із закордонною аудиторією. Він полягає в тому, що доводиться чути різні наративи, хоча ми б воліли чути зовсім інші речі. Але я намагаюся відчувати свою аудиторію, орієнтуватися на її запити. Ніде правди діти, увага до України падає, фокус уваги змінюється. Та переконана, що вся енергія, яка була спрямована на висвітлення подій в Україні протягом багатьох років, дає свій результат.
Анастасія каже, що часом у неї виникає думка, що вона щось десь не допрацювала, що зробила замало. Працюючи фрілансеркою більше 10 років, виявила проблеми, які пов’язані з необхідністю виборювати гідні умови праці, страхування. До всього – конкуренція з іноземними колегами. Ти маєш бути не тільки професіоналом, виконувати роботу надзвичайно якісно, необхідно бути кращим, долаючи конкуренцію у закордонному медіасередовищі, аби твоє ім’я звучало на рівні з відомими медійниками.
– Якщо ти фрілансер, за тобою немає великої команди, як в інших колег-іноземців. Доводиться самостійно організовувати поїздки, дбати про безпеку перебування на прифронтових чи прикордонних територіях, самостійно справлятися з емоційними викликами, – каже Анастасія. – Під час виконання редакційних завдань я нещодавно була протягом двох тижнів у Херсоні. І розумію людей, які запитують, чому так мало інформації у закордонних медіа?
В німецькій пресі минулого місяця Анастасія побачила лише два тексти з Херсонщини. Одна була публікація колеги, і друга – її власна. Деякі журналісти не наважуються туди їхати, там дуже складні умови. Треба постійно пильнувати небо, чи не летить дрон, чи той дрон не намагається щось скинути, під ногами можуть бути міни-лепестки, десь може «прилетіти» від артилерії. Міжнародні редакції не хочуть ризикувати своїми кореспондентами, і вони їх не відправляють у такі небезпечні відрядження. Як автор для закордонних медіа, Анастасія вважає, що потрібно відстоювати гідні умови праці і не йти на ризик для життя заради того, аби твоя стаття була опублікована у закордонному медіа.
– Спостерігаю й таке явище: через війну з України виїхали жінки-медійниці, професійні особистості, але за кордоном вони змушені йти з професії, бо не можуть себе реалізувати, – каже Анастасія. – Проходять перенавчання і змінюють сферу діяльності. Вважаю, це великою проблемою для українського медіасередовища. Можна лише сподіватися, що прийде час і жінки-медійниці повернуться в Україну, де зможуть знайти своє місце у майбутньому, під час розбудови і відновлення медіа простору у нашій країні.
Анастасія додає, що вона безмежно вдячна Національній спілці журналістів України за велику увагу, яку приділяє Спілка не лише журналісткам і журналістам, які працюють і живуть в Україні, а й тим, хто перебуває поза межами рідної країни, така увага дуже цінна і потрібна.
3 лютого 2025 року з нагоди третьої річниці повномасштабної російської агресії Національна спілка журналістів України провела міжнародну онлайн-конференцію «Українські медіа під час війни: виклики, досвід, майбутнє».
Захід зібрав понад 130 учасників та 20 провідних спікерів з України та з-за кордону. Серед спікерів – координаторка програм для Європи і Центральної Азії Комітету захисту журналістів (CPJ) Гульноза Саїд, виконавчий директор Міжнародного прес-інституту Скотт Гріффен, президентка Європейської федерації журналістів Майя Север, представниця Глобального форуму з медіарозвитку Ліза Безушко, медіаментор фундації Hirondelle Сабра Аєрс, голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Академії української преси Андрій Коваленко та інші. Модерували конференцію голова НСЖУ Сергій Томіленко і перша секретар Спілки Ліна Кущ.
Конференція охопила широке коло питань: від трансформації медіа та міжнародної солідарності до проблем ментального здоров’я журналістів та особливостей висвітлення подій війни для міжнародної аудиторії. Окремі панелі були присвячені роботі жінок-журналісток на передовій та викликам для регіональних медіа.
За підсумками заходу підготовлено резолюцію з рекомендаціями щодо підтримки українських медіа, яка включає пропозиції щодо забезпечення ментального здоров’я журналістів, підтримки локальних медіа та впровадження тривалих програм допомоги українським ЗМІ.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
