«Антикризові пропозиції НСЖУ із підтримки українських медіа. Підсумки Всеукраїнської наради редакторів газет» були розглянуті на онлайн засіданні Правління Національної спілки журналістів України 13 травня. Прес-служба НСЖУ продовжує публікувати матеріали з виступів учасників.
Голова НСЖУ Сергій ТОМІЛЕНКО проінформував, що першим етапом великої спільної роботи стали Всеукраїнські наради з редакторами друкованих ЗМІ, попереду – наради з керівниками місцевих телерадіокомпаній, інтернет видань. У короткому вступному слові він зазначає:
– Ключовий меседж Спілки – уряд має підтримувати реальні українські медіа і реальних журналістів, ухвалювати закони і приймати рішення, які допоможуть вижити українській медійній галузі. Великі виклики для українських журналістів – робота в умовах російської агресії. А серед пріоритетів – солідарність з нашими колегами, які переслідуються в Криму і в окупованому Донбасі.
У ВИСТУПАХ УЧАСНИКІВ ЗАСІДАННЯ ПРОЗВУЧАЛИ РІЗНІ ДУМКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.
Секретар НСЖУ, головний редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин ГРИГОРЕНКО відзначає корисність трьох потужних Всеукраїнських нарад, організованих і проведених Національною спілкою журналістів України. Він дякує колегам, які при високій температурі кипіння проблем обговорювали їх дуже толерантно і виважено, продемонстрували уміння вести діалог з чиновниками будь-якого рангу.
У своєму виступі він акцентував увагу на серйозному дзвіночку проблем з медіа ринку нашої країни в усіх областях:
– Наприклад, на Харківщині 2021 рік розпочався закриттям шести засобів масової інформації – двох газет, двох телерадіокомпаній і двох радіокомпаній. І коли ми говорили про це з депутатами і з чиновниками, я бачив абсолютне нерозуміння ситуації.
Якщо говорити про реформовані друковані видання, то думаю, що друга половина року буде лакмусовим папірцем – ми побачимо, наскільки вони спроможні виживати у фінансовому плані. І вже сьогодні я вкотре можу повторити: Україні конче необхідний фонд підтримки друкованих ЗМІ.
Такий досвід є в Латвії.
Відразу після анексії Криму і початку війни на Донбасі, як тільки в цій країні відчули, яка загроза може дійти і до прибалтійських республік, було створено фонд допомоги ЗМІ. Там розуміють важливість медіа в інформаційній боротьбі. А Україна сьомий рік у війні, але влада жодного кроку не зробила, щоб підтримати локальні ЗМІ, що особливо потрібно на прикордонних територіях. Таке враження, що локальні медіа не сприймаються всерйоз, хтось хоче забрати їх з інформаційного поля України.
Однією із загроз у роботі місцевих ЗМІ Костянтин Григоренко вважає проблеми з переукладанням редакціями договорів на оренду, в результаті яких редакції можуть залишитися без займаних приміщень. Дається взнаки, на його думку, і проведена в Україні децентралізація. Керівництво новоутворених громад часто відмовляється укладати угоди на висвітлення, з порушенням законодавства випускають інформаційні бюлетені.
– Заборону видання інформаційних бюлетенів треба вирішувати на законодавчому рівні, – наполягає Костянтин Григоренко. – А поки що я бачу, що влада абсолютно ігнорує наші пропозиції щодо проєкту Закону «Про медіа». Жодного разу представників друкованих ЗМІ до обговорення Закону «Про медіа» не залучали, і при цьому розробники посилаються на те, що вони консультуються зі стейкхолдерами. Отже, нам треба ще активніше висловлювати свою позицію і доводити її відстоювання до логічного кінця.
Костянтин Григоренко вважає, що треба повернути значимість Державного комітету телебачення і радіомовлення, звернутися до керівництва Верховної Ради з настійливим проханням сформувати нормальний і дієздатний Комітет з питань свободи слова, який приділятиме питанням інформаційної політики належну увагу. Також він наполягає, що треба налагодити тісну співпрацю з Асоціацією міст України і з Асоціацією обласних та районних рад.
Голова Донецької журналістської організації Олена КАЛАЙТАН вважає, що газетам прифронтових областей державна підтримка потрібна, можливо, більше, ніж у інших областях. І аргументує:
– Давно не секрет, що на сьогоднішній день українські газети опинилися на межі виживання і зникнення. Тому я обома руками підтримую створення фонду підтримки друкованих ЗМІ. Така підтримка дуже потрібна усім друкованим виданням, а газетам Донецької і Луганської областей – особливо.
Наші газети читають не тільки на підконтрольній Україні території, а й по той бік лінії розмежування, а на сьогодні в Донецькій області залишилися буквально одиниці друкованих видань. Про який спротив проросійській пропаганді можна говорити?
Попри всі складнощі ми активно ведемо інформаційну війну не тільки в друкованих ЗМІ, а й у цифрових форматах, у соціальних мережах, доступ до яких мають жителі тимчасово окупованих територій. Думаю, що розвиток цифрового напрямку в роботі газет може бути підтриманий, наприклад, за допомогою грантових програм.
Ще одне питання: вважаю, що потрібен державний моніторинг діяльності «Укрпошти» стосовно договірних умов між друкованими ЗМІ і поштою. Поки що все, про що ми говоримо з паном Смілянським, не має відгуку з боку пошти. І на таку поведінку керівництва практично державного підприємства держава мала б звернути більше уваги.
Підсумовуючи, скажу: у наших регіонах дуже важлива інформаційна підтримка національної політики, а для цього потрібна державна підтримка місцевим ЗМІ.
Видавець газети «Вісті» зі Слов’янська Олександр КУЛЬБАКА не дуже вірить у державну підтримку газетам Донеччини.
Зокрема, він каже:
– Сьогодні багато говоримо про загрозу закриття газет. Дійсно, така загроза є, дійсно, газети закриваються, в тому числі і нещодавно реформовані. Але, чесно кажучи, я в цьому не бачу великої трагедії, тому що є газети, які не сучасні, працюють за старими стандартами. Вони просто не витримують ринкової конкуренції і йдуть з ринку. Думаю, що колись, з часом, зникатимуть усі друковані газети, єдина різниця в тому, що лідери цього ринку підуть останніми. Вже сьогодні у нашому потужному медійно місті, де працюють сайти, є телебачення, нам не легко завойовувати аудиторію і виживати.
Щодо підтримки газет з прифронтових Донецької та Луганської областей, то я, чесно кажучи, не вірю, що така підтримка буде. У нас одним з пунктів записано, що може бути бюджетна підтримка чи гранти на те, що в редакціях будуть організовані курси з вивчення української мови. Думаю, що це не реально, і найкращий варіант – вивчати українську мову, читаючи українські книжки.
Наша реальність у тому, що мову можуть вивчити працівники редакції, але нашим споживачам за кілька років вивчити українську мову, щоб читати українські газети, складно. Наш Слов’янськ розташований за 40 км від Ізюма, що на Харківщині. «Обрії Ізюмщини» виходять українською мовою і з цим немає жодних проблем. У нас газета виходить переважно російською, і я точно знаю, що з 2024 року, коли законодавчо маємо перейти на українську мову, це стане близьким шляхом до закриття.
І це специфіка багатьох міст Донеччини. В районних центрах люди більше спілкуються українською, а в містах поки що панує російська.
Заступник голови ревізійної комісії НСЖУ, видавець газети «Прес кур’єр», що виходить в Одесі, Йосип БУРЧО привертає увагу до зростання тарифів «Укрпошти» і передплатних каталогів.
А ще він каже:
- Ми багато в чому залежимо від укладання договорів на висвітлення діяльності органів влади і місцевого самоврядування. І сьогодні треба змінити принцип, що виграти тендер може лише одна газета. Хіба інші не мають писати про дії влади?
Стосовно мови видання. Колись застосування російської мови в українських газетах було страшним порушенням закону, і за це могли серйозно покарати. Потрібен контроль з боку управління юстиції і – головне – з боку друкарень, які, на жаль, сьогодні готові друкувати все, що їм замовляють. Офіційні газети цього контролю не бояться, а от усі передвиборні одноденки виходять на 99 відсотків з порушенням закону.
Тепер про головне – про стосунки газет з «Укрпоштою». Коли на наших нарадах виступав Ігор Смілянський, мені здавалося, що ми знаходимо порозуміння. А на ділі виявляється, що керівник «Укрпошти» має на меті тільки те, щоб здерти з нас якомога більше грошей.
Наприклад, я разом з іншими колегами не раз порушував питання про непотрібність подвійних передплатних каталогів на один рік. Тоді виступав директор департаменту «Укрпошти» Сергій Гречка і разом з Ігорем Смілянським доводив, що сотні видань змінюють свою вартість протягом року.
Щоб не бути голослівним, я взяв передплатні каталоги місцевих видань на перше та друге півріччя по Одеській області. Так от зміни в передплатній вартості внесли тільки три районні газети, а всього в каталозі на друге півріччя сімдесят сім (!) передплатних індексів.
Отже, вкотре наголошую: ніякої потреби перевидавати каталоги двічі на рік немає. Це є тільки варіант пошти отримати з редакцій додаткові гроші.
Щодо приймання передплати також виникають питання. Раніше цієї плати не було взагалі. Тепер у 2018 році оформлення річної передплати (я брав дані обласних газет) коштувало 10 грн. 55 коп., а на наступний рік це вже планується 22 грн. – тобто ріст становить 208 процентів.
Базовий тариф за доставку, від якого пошта рахує тариф (формат чотири сторінки А3) становив 43 коп., а тепер це буде вже 92 коп. , тобто зростання становить 213 процентів.
Хай мене поправлять, якщо я помиляюся, але поки що я бачу лише бажання «Укрпошти» отримати з редакцій друкованих видань якомога більше грошей.
