Що таке мова ворожнечі? Це висловлювання, які проявляють агресію до інших людей, націй, соціальних груп, а отже, не можуть бути прийнятними у демократичному суспільстві. Як розпізнати її в медійному просторі та в спілкуванні, як уникати мови ворожнечі та протидіяти їй? Ці важливі питання обговорювали учасники тренінгу «Мова ворожнечі в журналістиці, особливості прояву і протидія їй в умовах воєнного стану» в Запорізькому Центрі журналістської солідарності разом з тренером, доцентом факультету журналістики ЗНУ Павлом Мирошниченком.
– Виходячи ж з того, що сучасні ЗМІ відіграють особливу роль у житті людей, саме журналісти безпосередньо, якщо мова йде про авторські матеріали або опосередковано, цитуючи думки учасників своїх телерадіопрограм, та публікацій є середовищем поширення мови ворожнечі. Вона існує також в Інтернеті, соціальних мережах та інших формах онлайн-ЗМІ. В Україні більшість випадків мови ворожнечі можна знайти у фейсбуці, в телеграм-групах та інших онлайн-медіа.
Використання мови ворожнечі в журналістиці призводить до вихлюпування мовної агресії як з боку автора матеріалу, так і з боку споживача інформації, який, приймаючи або відкидаючи позицію журналіста, пропускає цей потік агресії через власне сприйняття. Це створює напругу у суспільстві, загальний деструктивний фон. А, отже, ми повинні уникати мови ворожнечі в медійному просторі та в суспільному спілкуванні – підкреслив, зокрема, Павло Мирошниченко.
Водночас і тренер, і журналісти-переселенці та місцеві медійники – учасники розмови, зазначали, що треба чітко проводити межу між свободою вираження поглядів, мовою ворожнечі та правом на недискримінацію, аналізувати кожне написане і сказане слово саме з цих позицій.
– Часто ми навіть самі собі можемо бути експертами в цьому питанні, – зазначила редакторка газети «Робітниче слово» з Дніпрорудного, а нині журналістка телеканалу МТМ Олена Машталяр, – треба тільки уважно перечитувати, редагувати власні матеріали. Так було, наприклад, у мене з одним з сюжетів. Готуючи його до ефіру, я помітила, що несвідомо вжила мову ворожнечі. Злий жарт зіграли стереотипи. Разом з головним редактором ми виправили текст. Матеріал від цього тільки виграв. Переконана, що після сьогоднішнього тренінгу я ще уважніше буду ставитися до підготовки та редагування власних матеріалів. Бо ми обговорюємо надзвичайно цікаві й важливі моменти нашої журналістської роботи. роботи.
Чимало уваги на тренінгу було приділено проявам мови ворожнечі під час війни. Зокрема. Павло Мирошниченко підкреслив:
– Ми нині є свідками того, як мова ворожнечі стала потужною зброєю російських загарбників у виправданні війни проти України. Їхні ЗМІ, політики та ідеологи активно використовують її для формування у російському суспільстві образу українців як нацистів, ворогів, яких треба безжально знищувати. І ми бачимо, як, на жаль, переважна більшість росіян в цей образ вірять, виправдовуючи збройну агресію проти України, яка несе вбивства, руйнування, насильство.
І ми повинні протидіяти цій агресивній ворожій пропаганді. Наша зброя – правда, об’єктивність. Наше завдання – збирати та розповсюджувати у всіх ЗМІ, через всі доступні нам канали інформації, в тому числі й світові, відео та фотоматеріали, свідоцтва учасників подій та постраждалих від війни, розповіді про наших героїчних воїнів, про події на фронті, про волонтерів, про звірства російського ворога на окупованих територіях. Тож природно, що мова наших матеріалів є нині більш емоційною і гнівною, більш категоричною, ми маємо на це право.
Однак, пам’ятаємо при цьому, що наше слово в першу чергу повинно нести любов до своєї Вітчизни, надію, віру в нашу армію, в наших людей, в справедливу відплату ворогу, в нашу беззаперечну перемогу, у відродження і відбудову України після звільнення її від російських загарбників, – підбив підсумки цікавої розмови тренер Павло Мирошниченко. І всі учасники одностайно його підтримали.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Валентина Бистрова
Фото Ніни Деркач
