Ворожі обстріли столиці на заваді не стали.
Нагороджували й вітали лауреатів Премії імені Івана Франка.
Більшість лауреатів – члени НСЖУ.
«Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі.
Труснеш Кавказ, вбережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі…».
Пророчими віршами генія української літератури Івана Франка 7 серпня 2024 року, в день 168-ї річниці від дня його народження, в Національному музеї літератури України відкривалося урочисте зібрання з нагоди нагородження журналістів і науковців – лауреатів премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.
***
Премія імені Івана Франка встановлена рішенням уряду з ініціативи Держкомтелерадіо, НСЖУ, Міністерства культури України.
Голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко, який очолює Комітет з присудження премії імені Івана Франка, зауважив таке:
«Цьогорічне вручення премії відбувається на тлі масованих російських обстрілів України, потужної ракетно-шахедної атаки на Київ. Але це не завадило зустрічі в самому серці столиці, щоб відзначити переможців престижної премії.
Переконаний, що ми здолаємо всі проблеми й перепони, котрі чинить віроломний ворог, і переможемо в цій жорстокій війні. Під час відзначення Дня незалежності великий друг нашої країни – прем’єр-міністерка Литви Інґріда Шимоніте українською мовою сказала чудові слова:
«День перемоги настане, і ми відсвяткуємо його в українському Криму та вільному гордому Маріуполі… Обіймуть своїх близьких хоробрі захисники та захисниці, які повернуться з передової та з полону, ми разом станемо свідками вироків для всіх, хто скоював нелюдські воєнні злочини… Перемогу світла над темрявою, перемогу добра над злом, перемогу вільних людей святкуватимемо разом зі світлом, газом і без русні».
Івана Франка називають титаном праці, який залишив по собі безцінний доробок всебічно обдарованого, енциклопедично освіченого Каменяра. Він був прозаїком, поетом, драматургом, публіцистом, перекладачем, літературним критиком, мистецтвознавцем, і його творчість мала величезний вплив на тогочасну суспільну думку, на розвиток української культури.
Премія імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності встановлена рішенням уряду 2003 року. І варто сказати, що цей державний акт ініційований трьома структурами – Держкомтелерадіо, Національною спілкою журналістів, Міністерством культури, які й по цей час адмініструють проведення конкурсу й визначення переможців. Нині до Комітету з присудження премії входять представники Держкомтелерадіо, Міністерства культури, Міністерства освіти і науки, Національної академії наук, Національної спілки журналістів, Національної академії мистецтв.
На здобуття премії щороку подаються нові оригінальні твори в чотирьох номінаціях, що сприяють збереженню історичної пам’яті українського народу, його національної свідомості та самобутності, спрямовані на державотворення й демократизацію українського суспільства. Цього року було подано 29 різножанрових творів авторів з різних регіонів України – Закарпаття і Дніпропетровщини, Івано-Франківщини та Київщини, Одещини і Львівщини, Харківщини, Черкащини, Чернігівщини…
Часом було нелегко визначитися, яка робота краща. Але в творчих суперечках члени журі доходили спільних висновків, усіх лауреатів визначили відкритим голосуванням».
Коли кажемо про місію української журналістики – це не про гроші, це про служіння народу України
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, вітаючи лауреатів і гостей свята, наголосив на важливості професійної, чесної журналістики. Він зазначив:
«Не можу не порадіти, що більшість цьогорічних лауреатів – члени НСЖУ, представники найбільшого творчого об’єднання журналістів України. І сьогодні, в цей урочистий день, є нагода говорити про завдання журналістики – боротися зі спричиненою російським загарбником великою несправедливістю через відповідальну й чесну журналістику.
Усі роботи нинішніх лауреатів – потужний внесок у боротьбу з цією несправедливою війною, і журі дійсно було нелегко визначати переможців. Адже серед поданих на здобуття премії робіт є багато достойних, які роблять вагомий внесок в інформаційний спротив окупантам.
Гасло НСЖУ – «Журналісти важливі!». Коли кажемо про місію української журналістики, а особливо протягом останніх років – це не про гроші, це про служіння народу України, про боротьбу з ворожою пропагандою, надихання на віру в перемогу.
Нині НСЖУ активно працює над відродженням і підтримкою газет на прифронтових і деокупованих територіях – в Оріхові, Лимані, Херсоні, Миколаєві, Гуляйполі, інших містах. Самовіддано працюють редактори й журналісти, що створюють і поширюють локальні газети, які в надскладних прифронтових умовах часто єдине джерело верифікованої інформації. Уже маємо 32 таких відновлених газети, що стали потужним знаряддям боротьби в інформаційній війні з ворогом в умовах, коли багато проблем з інтернетом, телевізійним сигналом, не пробивається український радіосигнал.
Також наша Спілка висловлює солідарність з тридцятьма українськими журналістами, які перебувають у полоні окупанта, бореться за їх визволення, привертає увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми. На жаль, про долю деяких з них нам не вдається отримати хоча б якихось відомостей, але знаємо, що всі вони перебувають у надскладних умовах знущань і тортур.
Але віримо, що невдовзі зустрінемо їх на свободі, і ми разом далі будемо боротися з ненависним ворогом, працюватимемо на відбудову України».
Чотири номінації. 29 поданих робіт.
Визначати переможців дійсно було нелегко.
Члени Комітету з присудження премії, які представляли лауреатів під час нагородження, неодноразово говорили, як важко в бурхливих обговореннях було визначатися, чия робота краща серед кращих.
Так, член Комітету з присудження премії імені Івана Франка – головний редактор головної редакції випуску та художнього фонду творчого об’єднання «Радіо «Культура» Анатолій Табаченко каже про те, що 44 автори, які подали з різних регіонів України 29 робіт, це дуже різні люди – від сільського бібліотекаря до поважного науковця, журналіста, письменника. Але всі вони об’єднані одним знаменником – це аналіз історичної пам’яті в контексті подій і явищ, які переживає наша країна.
Анатолій Табаченко розповів:
«Серед 11 робіт, поданих у номінації «За кращу публікацію в друкованих засобах масової інформації», була дуже потужна конкуренція. Хотів би назвати, наприклад, репортаж Олександра Карпенка «Місто паперових квітів» – про бійців батальйону «Карпатська Січ», роботу Василя Іваницького, який порушує особливо актуальну тему на паралелі закарпатців з фашистами у Другій світовій війні і нинішній – з російським окупантом. Або, скажімо, Назарій Вівчарик з Черкащини з новелою «Бойова свиня», де в розповіді про звичайну українську сім’ю поєднуються і трагізм ситуацій, і український національний колорит. Новела звучить потужно, залишає глибокий слід у пам’яті».
Так само емоційно й водночас аналітично відрекомендували лауреатів і в інших номінаціях. А самі лауреати, дякуючи за високу відзнаку їхньої праці, наголошували: працювали не на премію, а щоб донести до людей звитягу українців у боротьбі за незалежність нашої держави. І це їм удавалося завдяки злагодженій командній роботі, коли кожна ланка колективного ланцюжка працювала в творчій і дружній взаємодії.
Коротко про головне – відзначення лауреатів.
І знову лунали суголосні номінації невмирущі рядки віршів Каменяра. Зачитується витяг з наказу Держкомтелерадіо від 06.08.2024 № 171 «Присудити премію імені Івана Франка в галузі…». Розмір грошової винагороди – 10 тисяч гривень, що розділяється між авторами однієї роботи порівну.
Члени Комітету з присудження премії обґрунтовують рішення журі – чому внаслідок усіх дискусій і обговорень переможцями визначені саме ці номінанти. Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко вручає дипломи лауреатів.
Присутні в залі щиро оплесками вітають колег з високою відзнакою. Тепло й урочисто в залі Національного музею літератури.
***
«Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить».
У номінації «За кращу публікацію в друкованих засобах масової інформації» звання лауреата здобули Євген Акимович і Йосип Бурчо – за збірку публіцистичних творів «Діалоги про Україну».
Створена за матеріалами газети «Прес-кур’єр» книжка вражає масштабністю – охоплює в часі 650 днів героїчного спротиву України російській агресії. Вона увібрала історії протистояння між орієнтованим на європейські цінності українським світоглядом і колоніального «руского міра».
Головний редактор «Прес-кур’єра», член ревізійної комісії НСЖУ Йосип Бурчо розповідає, що книжка «Діалоги про Україну» – результат великої роботи всього колективу редакції. І що важливо – видано її коштом одеського обласного бюджету, тож тепер завдяки тиражу книжка передана в бібліотеки Одещини, донесена до широкого читача, по ній вивчатимуть історію боротьби України з російським агресором.
А ще Йосип Бурчо поділився, що рівно пів століття тому він отримав диплом факультету журналістики Львівського національного університету, який має ім’я славетного Івана Франка.
***
«Що за нами, хай навіки
Вкриє попіл життьовий!
Або смерть, або побіда! –
Се наш оклик бойовий!».
У номінації «За кращий твір у телевізійній сфері» премію присуджено колегам Суспільного – авторові Андрію Тітку, редакторці Аллі Скорик, операторам Миколі Іванчику та Олександрові Поліщуку, режисерові монтажу Дмитрові Сахону – за документальний фільм «Битва за Чернігів».
Микола Іванчик служить нині у Збройних силах України, перебуває на Херсонському напрямку.
Віцепрезидент Національної академії мистецтв України, заслужений артист України Олександр Санін відзначає високий професіоналізм усіх шести робіт, поданих на здобуття премії. А щодо фільму «Битва за Чернігів» він каже: «Це історія самовидців нашої епохи. Колись це стане історією наших звитяг, і це дуже важливо!».
***
«Слова – полова.
Але огонь в одежі слова –
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея».
У номінації «За кращий твір у радіомовній сфері» премію і звання лауреата присуджено Вадиму Карп’яку, Оксані Мороз, Катерині Гольцберг, Лідії Смолі, Юлії Загоруйко – за цикл програм «ППО. Протипанічна оборона».
Анатолій Табаченко зазначає, що в цій номінації , як і в інших, були дуже цікаві роботи. Наприклад, цикл з 39 радіопередач, що прозвучали на Львівському радіо й розповіли про українські пісні, вкрадені чи перелицьовані під нібито досягнення російської культури. Або передача про будинок «Слово» в Харкові, 70 мешканців-літераторів якого в 1930-х роках репресовані, 11 з них розстріляні в урочищі Сандармох. А 7 березня 2022 року цей дім-пам’ятку пошкодив російський снаряд.
За яким критерієм визначили переможця? Як сказав Анатолій Табаченко, цикл програм Українського радіо «ППО. Протипанічна оборона» цікавий тим, що автори абсолютно по-новому підійшли до висвітлення проблеми. Вони проаналізували її через історичну спадщину – як відпрацьовані роками ворожої пропаганди методички кгб модернізувалися до сучасних інформаційних технологій, соціальних мереж, як діяв і нині ще діє міф про «хороших росіян».
***
«Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог».
У номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері» премію присуджено Ігорю Медведю за монографію «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством».
У науковій сфері зазвичай подають не так багато робіт на здобуття премії Івана Франка – тим більшу цінність ці дослідження мають. Нинішнього року відзначають книжку Івана Монолатія про життя і пригоди американського розвідника українського походження Якова Макогона «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина». На думку членів журі, варта уваги широкої громадськості і праця Олександра Скрипника про досі невідомі операції російських спецслужб проти діячів національно-визвольного руху України.
І все ж таки ухвалено віддати пріоритет монографії заступника директора Дому Франка у Львові Ігоря Медведя, який порушив надзвичайно складну тему, що потребувала багато праці в архівах і ретельного опрацювання численних документів.
Автор монографії наголошує, що це праця не лише його самого. Він вдячний науковому керівникові – професору Ярославу Грицюку, директорові Дому Франка Богданові Тихолозу, іншим колегам, які разом працювали над тим, щоб книжка вийшла не тільки цікавою, а й красивою.
Тепер кожен охочий може долучитися до книжки, що розповідає про багатогранну особистість Івана Франка – одного зі стовпів національної ідентичності, ім’я якого радянська влада використовувала з пропагандистською метою, зображувала атеїстом. І перші відгуки читачів радують усю команду – їхня робота не була марною.
І наостанок.
Написав поет багато десятиліть тому, а ніби сказав для нас сьогодні.
«Щастя не ждімо.
Щастя не де, а в нас!
К сонцю спішімо,
Хоч його промінь згас, –
Вдень буде знов ясніть
Чистим алмазом.
В правди і волі світ
Ходімо разом».
Завершилося свято нагородження лауреатів премії екскурсією залами Національного музею літератури України.
Історія цього будинку – пам’ятки архітектури XIX століття в самісінькому серці столиці – незвичайна. Вражає створений італійськими майстрами вишуканий двоярусний інтер’єр бібліотеки червоного дерева, що зберігся до наших днів. У цьому будинку була Колегія Павла Ґалаґана, яка вважалася одним з найкращих приватних закладів освіти столиці України і який царська охранка називала «розсадником українства».
Тут у 1885–1886 роках у бібліотеці Колегії працював Іван Франко. І тут він зустрівся з Ольгою Хружинською, і тут же, у невеличкій церкві в цьому домі, молоді люди побралися.
Отже, місцем нагородження лауреатів премії Івана Франка Національний музей літератури України обрано аж ніяк не випадково.
Ольга Войцехівська, «Журналіст України».
