Війна для журналістів – це важка робота і сувора дисципліна. А ще – найвища міра відповідальності за все, що ти робиш
Вони до неї готові – наші поважні гості і водночас – свої, колеги, майже рідня в цей важкий для кожного з нас час випробувань, в якому журналісти важливі, як ніколи. Тож теплом і повагою зустрічали в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ прес-офіцера 65-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, що воює на Запорізькому напрямку, Сергія Скібчика та відомого воєнного фоторепортера Андрія Андрієнка.
До початку повномасштабного вторгнення рашистів Сергій Скібчик мав вже близько 25 років журналістського стажу, і 14 з них був редактором успішної газети «Володимирецький вісник» на Рівненщині Колектив тоді започаткував низку креативних проектів, відкрив два сайти, зумів вибороти фінансову і професійну незалежність, відстояти, попри спротив місцевої влади, власне приміщення. Асам Сергій зажив слави незговірливого редактора, бо, попри перепони, відстоював інтереси журналістів і свободу слова. Тож газета зміцнила свій авторитет і суттєво розширила коло читачів. Та все це тепер для Скібчика у минулому, за яким він, нині військовий прес-офіцер ЗСУ, звичайно ж, сумує.
– Я давно не був у такій обстановці. І зараз особливо гостро зрозумів, як мені не вистачає ось такого дружнього відкритого спілкування з колегами, – ділиться першими враженнями Сергій Скібчик. – Адже через війну я певним чином відірваний від цивільної журналістики та звичних колись спілкувань в професійному колі, тому дуже радий бути запрошеним на такий захід. Тим більше, що вважаю своїм обов’язком поділитись з колегами набутим воєнним досвідом, якого всім нам не вистачає, бо війна – це абсолютно інший вимір журналістської роботи, тут знання і вміння часто рятують від великих, м’яко кажучи, неприємностей, – зауважує Сергій.
Попри привітну посмішку, легкість і щирість у спілкуванні, у ньому відчуваються глибока внутрішня сила і спокійна впевненість. Він уже знає багато, і багато бачив, багато пережив, багато вміє, бо війна в його життя прийшла ще у 2014 році.
Я тоді одразу ж вирушив на Схід України, аби інформувати людей про війну. Мені дехто говорив: «Навіщо ти з Рівного їдеш на Донбас? Війна – це ж так далеко!» Ще тоді я відчув, як Україну ділять на «східну» та «західну». Це дало розуміння, наскільки важливо мені, як медійнику, займатися розповсюдженням правдивої інформації, – говорить прес-офіцер.
Після повномасштабного вторгнення Сергій Скібчик вирішив змінити перо на автомат та долучитися до ЗСУ. Але, попри його надії працювати фронтовим журналістом – мав для того і хист, і досвід, і здоров’я – ніхто з ним в ті напружені дні особливо не розбирався, мобілізували як військового водія на старий «ЗІС». І відновлював машину, і ремонтував, і вчився на ній їздити по фронтових шляхах одночасно. Але іспит витримав гідно, хоч і довелося проїхати не одну сотню фронтових кілометрів. І тільки у березні 2023 року його призначили на посаду прес-офіцера.
– Прес-служба – це комунікаційний майданчик між військовими, волонтерами і журналістами, – розповідає про особливості своєї роботи Сергій Скібчик. – Але для того, щоб успішно забезпечувати журналістів контентом, часто доводиться займатись організацією зборів на потреби бійців, таке собі поєднання прес-офіцера і волонтера, яке допомагає добре робити свою основну роботу. До того ж, я не лише допомагаю журналістам знаходити матеріали і героїв, а й сам пишу (бо хіба журналіст може без цього?) інформаційні матеріали для своєї 65-ї бригади та для різних видань
Прес-офіцер звернув увагу журналістів на низку моментів, які допомагають якісно готувати матеріали з лінії фронту і, водночас, убезпечують їх під час роботи в «гарячих точках.
Отже, поради від Сергія Скібчика.
– Дуже важливо перед виїздом на фронтові території чітко прописувати редакційне завдання, щоб можна було його максимально конкретизувати і організувати виконання в бойових умовах. Це допоможе працювати якісно, бо «прилетіти» може кожної хвилини.
– Слід пам’ятати, що частину шляху до позицій доведеться йти пішки, бігти, в разі необхідності й падати. Бо це – зона бойових дій. А отже, ваше взуття повинне бути зручним, щоб ви могли швидко пересуватись по розбитих чи розмоклих шляхах. На війні асфальту немає.
– Одяг повинен бути легким і теплим, бронежилет має надягатись на нього вільно, не спричиняючи вам дискомфорту. І це не тільки про зручність, це, перш за все – про вашу безпеку.
– Аптечка, турнікети: без цього до передової і близько не можна підходити. Нехай вони краще не знадобляться, але завжди будуть з вами. В зоні бойових дій не можна легковажити нічим.
– За можливості, треба мінімізувати кількість людей в команді. Чим їх більше, тим більший ризик потрапити під обстріли і, в кращому випадку не виконати завдання, а в гіршому – постраждати.
– Дуже важливо перебувати поруч з прес-офіцером. Бо на час роботи журналістів він ще й охороняє їх від дронів, маючи з собою спеціальну зброю.
– Не можна відходити вбік, бо земля навколо нашпигована снарядами, великі площі заміновані. Не наражайте себе на небезпеку. Я, звичайно, як прес-офіцер, намагаюся стежити за всім, всіх тримати в полі зору, як ота квочка з курчатами. Але ваша безпека – це, перш за все, зона вашої відповідальності.
– Про підготовку матеріалів на бойових позиціях чи на прифронтових територіях. Дотримуйтесь етичних правил, спілкуйтеся з людьми з повагою, вони вам нічого не винні, у них своя велика робота. Вони часто виснажені і психологічно, і фізично. Знаходьте потрібні слова і потрібний тон і не ображайтеся, якщо спілкування не вийшло. Ви ще знайдете матеріал, а прес-офіцер обов’язково вам у цьому допоможе.
– Як бачите, правила не такі вже й важкі, але їх виконання убезпечить вас і допоможе відзняти потрібний вам контент, зробити цікавий матеріал, – зазначив Сергій.
Фронтовий журналіст і добрий товариш Сергія Скібчика (їм вже не раз доводилось працювати разом) Андрій Андрієнко тему війни почав висвітлювати у 2018 році, працюючи репортером у газеті «Діловий Слов’янськ», готував фоторепортажі з лінії розмежування.
З першого дня повномасштабного вторгнення росіян Андрієнко на фронті. Наразі він співпрацює з багатьма міжнародними та українськими виданнями. Андрій знімає свої фоторепортажі в найгарячіших точках Донеччини і на Запорізькому напрямку. Герої його знімків не тільки військові, а й жителі прифронтових територій.
– Головний принцип моєї роботи – фотографія повинна нести максимум інформації, відображати правду війни. Одну з кращих в цьому сенсі світлин мені вдалося зняти на четвертий день війни під час евакуації людей на Краматорському залізничному вокзалі. Це фото прощання молодого прикордонника з коханою. Воно було опубліковане в Associated Press, його, можна сказати, побачив увесь світ. З часом я дізнався ім’я незнайомців у кадрі – це військовий Віталій та його дівчина Альбіна. Пара нині одружена. Ця фотографія вразила багатьох людей в усьому світі, а деякі митці навіть надихнулися нею. Зі мною зв’язався литовський художник Лінас Казюленіс, попросивши дозволу на відтворення світлини у вигляді муралу на стіні Вільнюської військової академії. Наразі цей мурал вже існує. Світлина також надихнула шведського музиканта на створення композиції про війну. Це була гарна творча удача. Але війна для фоторепортера – це, насамперед, повсякденна важка робота, сотні знімків буквально на ходу, протягом кількох секунд, коли на довше не можна зупинятися, а треба «спіймати» кадр… Це кілометри пройдених пішки шляхів, які прострілюються, спілкування з бійцями на фронті і з людьми на прифронтових територіях. говорить Андрій.
Правила фронтової роботи від Андрія Андрієнка.
– Етичні принципи – важливий аспект фоторепортажу. Ми зупиняємо миттєвості, а вони на війні часто трагічні чи болючі – коли людина в стресі, коли на очах розбомбили будинок чи загинули рідні, близькі, товариші. В такі моменти ви не повинні бути з камерою на першому плані, лізти, як кажуть, в очі. Знімати треба, але тактично і обережно, щоб не образити почуття людей.
– Спілкування з людьми на прифронтових територіях – це найважче, що на нас чекає. Бо ці люди багато пережили, не завжди готові розповідати чи фотографуватись. Іноді кажуть: от ви знімаєте, а воно потім прилітає…Починаю розповідати, навіщо знімаю – щоб задокументувати рашистські злочини, щоб весь світ бачив цю несправедливу війну, щоб підтримували нас, допомагали Україні. Для цього і потрібні фотографії. Як правило, люди розуміють, але, якщо і після такої розмови заперечують фотозйомку – не наполягайте.
– Перед зйомкою журналіст має отримати дозвіл на її проведення. І бути максимально чутливим у спілкуванні.
– Фотографія повинна нести максимально точну інформацію. Вибирайте кадр так, що потім нічого не треба було пояснювати, щоб все було зрозуміло на знімку без слів. Відсікайте все зайве, тоді фото будуть лаконічними і зрозумілими.
– Перевіряйте, чи нічого зайвого, того, що не треба бачити чужим очам, не потрапило в кадр. Бо навіть мінімальна інформація про місце події чи про наявність техніки, або якась позначка, яка мимоволі залишається на фото, може послужитися ворогу.
– Вчіться працювати швидко, встигайте бачити і оцінювати картинку, бо в бойових умовах, з огляду на безпеку часто доводиться робити фотосесії практично на ходу.
– Як би не захопила вас робота, які б прекрасні кадри ви не знайшли, встигайте дивитися навколо себе, не давайте собі забувати про небезпеку.
Зустріч була надзвичайно корисною і цікавою для журналістів. Саме про це говорили її учасники. Кожне слово наших військових колег знаходило відгук, бо чимало запорізьких журналістів працюють нині, образно кажучи, на лінії вогню. І для них важливі ці знання.
– Для мене і моїх колег, які виїжджають на зйомки чи на підготовку матеріалів на лінію фронту та на прифронтові території, ця зустріч була дуже інформативною. Поради військових журналістів – це безцінний досвід, це певні напрацьовані принципи військової журналістики, з якими нам раніше не доводилося стикатися, і які допоможуть краще зробити свою роботу і при цьому залишитися живими і неушкодженими, – відзначила Катерина Рождественська, молода журналістка, засновниця і головний редактор нового Інтернет-видання «Сода».
Не так давно за допомогою НСЖУ отримав акредитацію для роботи на прифронтових територіях і на познчці, що близька до нуля, відомий запорізький фотокореспондент Ігор Лавров.
– Мені пощастило, я з Андрієм Андрієнком перед першим своїм виїздом на війну зустрівся в Центрі журналістської солідарності НСЖУ. І саме від нього одержав перші настанови, як безпечно та ефективно організувати зйомки у фронтових умовах. Та все ж без досвіду роботи почувався непевно. І тут дуже допоміг прес-офіцер, він зміг так організувати роботу, що вдалося здійснити все задумане. Сьогодні я знову спілкувався з Андрієм, почув багато корисних порад від Сергія. Такі зустрічі дуже потрібні. Це професійна і людська школа, це нові знання, які допомагають тримати високу планку нашої роботи і наближати перемогу, – зазначив Ігор Лавров.
Надихнулася зустріччю і доцентка факультету журналістики Запорізького національного університету Олена Усманова.
– Робота у військовій прес-службі є особливо кропіткою, неймовірно складною та небезпечною, але дуже потрібною. Завдяки цій зустрічі та розповіді Сергія Скібчика, я набагато глибше зрозуміла аспект налагодження комунікаційних каналів між військовими, волонтерами та журналістами. Також вражає досвід і специфіка роботи Андрія Андрієнка, вплив його фотографій на громадськість. Я дуже тішуся, що Сергій Скібчик на моє прохання висловив готовність співпрацювати з нашим факультетом журналістики та сподіваюся, що найближчим часом студенти отримають можливість дізнатися більше про роботу військових прес-офіцерів та аспекти журналістською діяльності в умовах війни, – поділилась враженнями Олена Усманова.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Юлія Матковська,
студентка факультету журналістики ЗНУ
Фото Дар’ї Зирянової та Ніни Деркач
