Запорізька тележурналістка Олександра Давиденко пішла до лав ЗСУ ще до широкомасштабного вторгнення. Спочатку служила в одній із частин, які дислокувалися у Запоріжжі. Її вибір зрозуміли тоді не всі, та дівчина була впевнена, що саме в українському війську її місце.
–Я знала, що буде велика війна, розуміла, що відбувається – і не могла більше займатись журналістикою. Тож пішла, як говорила рідним і друзям, вчитися стріляти. Лютневий ранок 2022 року ще раз переконав мене у вірності вибору. На фронт потрапила з великими труднощами, але зусилля були того варті – я воюю, можна сказати, у своїй сім’ї, в Націоналістичному батальйоні «Свобода», я старший солдат, стрілець 7-ої сотні, тобто, роти. Ми тримаємо фронт у самому пеклі, на Донецькому напрямку, – розповіла Олександра Давиденко на зустрічі з колегами в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ.
–Там важко, сили нерівні. Не вистачає артилерії, ворог випалює і руйнує все навкруги, не залишилось ні деревця, ні кущика, ні птахів – нічого живого. Якось звідкись мишка забігла – жива істота. Так ми їй раділи, навіть підгодовували. Чорний попіл і переорана вибухами земля, але піхота стоїть. Якось хлопці під час виходу на завдання помітили серед згарища дивом вцілілий кущик з маленькою квіточкою. Вони викопали його з корінням і принесли мені. Це було якраз в День захисника й захисниць України. Я посадила його біля свого окопу і на душі стало радісно…
Ми тримаємо рубіж, захищаємо себе, свою родину, свої села і міста, нашу Україну і нашу націю. Я воюю з націоналістами, для яких нація понад усе. І вони йдуть один проти сімох – десятьох, себе не шкодують… Практично всі добровольці. Але добровольці і гинуть першими, бо вони свідомо йдуть туди, де найважче, й нас залишається все менше. Тому такі сподівання на мобілізацію, на свіжі сили. Ніхто не дасть нам свободи, ніякі переговори. Ворог просто хоче всіх нас знищити, спалити, йому не потрібна Україна. Він хоче, щоб її не було. І тільки ми можемо врятувати свою країну, свою землю…
Нещодавно Олександра з бойовими побратимами тримала рубіж, як вона говорить,– на нульовому нулі – 41 день запеклих боїв, 41 день без будь-якого зв’язку з цивілізацією, без заміни і відпочинку. Російські загарбники втратили там найбільше техніки і солдат, ніж на будь-якій іншій ділянці фронту. На запитання колег, звідки брала сили, відповідає, що дивилася на фотографію доньки. Їй 14 років, і вона дуже чекає маминого повернення з перемогою. Але шлях до неї пекельно важкий…
–Я приїхала до Запоріжжя, пішла з донею до перукарні. А в цей час зовсім недалеко прилетіли КАБи. І я стою, і відчуваю дике безсилля, що нікому не можу допомогти, не можу прикрити цивільних. Це найстрашніше відчуття болю і провини, що я недопрацювала на фронті, мало знищила ворогів, І хочу скоріше повернутися туди, – говорить журналістка і захисник Олександра Давиденко.
Для журналістів, які виїжджають на лінію фронту і на місця влучань в цивільні об’єкти, Олександра Давиденко висловила кілька важливих порад і побажань.
- Берегти себе, користуватися зручним та безпечним одягом і взуттям та надійним захисним спорядженням, До речі, в разі необхідності вони можуть отримати його у Центрі журналістської солідарності.
- Обов’язково вивчити і засвоїти навички надання першої допомоги, це може врятувати життя самим журналістам та їх колегам і не лише на передовій чи на прифронтовій території, але і в місті, яке постійно обстрілюється і піддається ворожим бомбардуванням.
- На фронтових територіях журналістам слід триматися прес-офіцерів, які організовують роботу і максимально можливо дбають про їх безпеку.
- Пересуватися треба швидко, працювати дуже оперативно, бо ворог цілить по журналістах у першу чергу.
- Під час інтерв’ю з військовими дотримуватись журналістської і людської етики, говорити коротко, не задавати зайвих або нерозумних запитань (для цього журналіст повинен підготуватись до розмови дуже прискіпливо).
- Фільмувати і знімати події з усвідомленням своєї важливої місії, як своєрідних літописців історії війни, злочинів ворога і героїзму захисників, українського народу в боротьбі за перемогу.
- Писати і показувати хай найстрашнішу, але правду про війну, не займатися прикрашанням чи замовчуванням (за виключенням інформації, що становить військову таємницю), як це часто-густо роблять у новинах «Єдиного марафону», бо необ’єктивна, пафосно-героїчна інформація наносить велику шкоду. Люди перестають відчувати війну, перестають розуміти, як багато залежить від кожного, щоб швидше здолати ворога, звільнити нашу землю.
Євгенія Назарова, журналістка радіо «Свобода» у Запоріжжі і подруга Олександри Давиденко, працює нині як фронтовий кореспондент Вона прийшла на зустріч з подарунками для фронтових побратимів.
Знаєте, все, що сьогодні говорила Саша, дуже важливо, – говорить Євгенія. А особливо ж теза про те, що треба писати правду про війну. Від полірування дійсності, від бажання видати уявне за справжнє – всі наші біди. Війна – це важкий тягар, велике випробування, і нести, долати їх ми повинні всі разом. Інакше не переможемо, якщо будемо формувати у людей думку, що це десь далеко і їх не стосується, – не буде кому воювати. Говорити людям правду – це сьогодні найголовніша місія журналістів.
Запорізький Центр журналістської солідарності НСЖУ вручив Олександрі Давиденко рюкзак тактичної медичної допомоги для її батальйону «Свобода», який героїчно тримає рубіж. Колеги побажали захисниці надійного янгола-охоронця та найшвидшого повернення додому з перемогою.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників медіа, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Валентина Бистрова,
світлини Дар’ї Зирянової
