Світлана Гаєвська – випускниця філологічного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, відома прикарпатська журналістка, членкиня НСЖУ, волонтерка, авторка цифрового контенту – не уявляла свого життя без улюбленої професії. Популяризувати рідну українську мову, рідне слово – це стало справою її життя. Вона розповідала про культурну та історичну спадщину краю, про те, чим живе Прикарпаття. За два десятки років у творчому доробку медійниці – низка цікавих випусків теле- та радіопрограм на Надвірнянському районному радіо «Синьо-жовта хвиля», ТРК «Надвірна», ТРК «РАІ», Суспільне. Івано-Франківськ. Лавреатка Надвірнянської районної премії ім. Надії Попович (2009), Івано-Франківської міської премії ім. Івана Франка (2015). Про свою волонтерську діяльність Світлана Гаєвська розповіла співробітникам Івано-Франківського Центру журналістської солідарності НСЖУ.
«2014-й рік змінив моє життя»
До початку російського вторгнення в Україну Світлана Гаєвська на сході України не була жодного разу. Вперше на Донеччину поїхала у червні 2014-го. Найбільше полюбила Маріуполь. Познайомилася з цим важливим промисловим центром країни в березні 2015 року. Загалом, дорога з Надвірної до Маріуполя – дуже важка, 35 – 37 годин. У 2014 – 2022-их, як зазначає Світлана, всі поїздки на схід були пов’язані з журналістською діяльністю.
– 2014-й був періодом початку змін у моєму житті. Я почала багато їздити до Маріуполя і в інші міста Донеччини. Перші дві поїздки були від обласної організації НСЖУ, а далі почала їздити як громадська діячка. Брала мікрофон і спілкувалася з людьми, робила репортажі про них. Також шукала українські осередки, зустрічалася з місцевими громадськими активістами і ми проводили спільні заходи. Якось, за два роки до повномасштабної війни, привезла в Маріуполь від надвірнянців україномовні книжки. Маріупольський волонтер та підприємець Кирило Долімбаєв організував у місті при церкві Святого Петра Могили й соборі Успіння Пресвятої Богородиці волонтерський хаб – першу українську громадську бібліотеку імені Василя Стуса та першу школу гри на бандурі імені Володимира Сліпака. Саме туди я й привозила різну літературу. Загалом, за 2014 – 2022 роки побувала десять разів у Маріуполі, два – в Краматорську, по одному разу – в Дружківці, Костянтинівці та Слов’янську, – розповідає Світлана Гаєвська.
Світлана також була активною учасницею творчого хабу «Сучасна Україна», який створили маріупольці Олександр і Марія Сладкови. Зокрема, долучалася до проєкту, присвяченого Дню української мови та писемності, розповідала про Надвірну та її символи, звичаї й традиції надвірнянців. Під час проєкту дізналася багато цікавого про міста Донеччини.
Щоразу таких поїздок на схід України, як зізналася Світлана, ставало більше. Їй пропонували долучитися до волонтерського руху, щоб допомагати місцевому населенню міст, які постраждали від нападів ворога. Тоді Світлана відповідала: я не можу займатися волонтерством, бо не знаю, як це робити, і не робитиму.
– Однозначно, до волонтерського руху, – каже Світлана, – я би так і не долучилася, якби не 2022-й рік, який у моєму житті поставив усе догори дригом. Адже треба було рятувати тих людей, до котрих я їздила в період АТО, з котрими робила репортажі та спільні творчі проєкти.
«Через волонтерство залишила улюблену роботу в медіа»
24 лютого 2022 року – день повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України – залишив позаду те інше, мирне, життя кожного українця, кожної української родини. 24 лютого 2022 року – це день, який змінив життя десятків мільйонів наших співвітчизників.
– О 5-ій годині, на світанку 24 лютого, я вже знала, що це війна. Мої діти мешкають також у місті Надвірна, в одному з будинків на п’ятому поверсі. Того дня була у них. З вікон їхньої квартири видно горизонт івано-франківського аеропорту. Коли ми побачили, як щось палає на території аеропорту, я одразу сказала: «Це – війна». Перші три доби знайшла свій тимчасовий прихисток на нашому надвірнянському телебаченні, яке знаходиться в підвальному приміщенні. Саме ті три ночі дали мені можливість не боятися, зібратися, працювати та жити далі. Потому повернулася додому і мені зовсім не було страшно. А через кілька днів отримала дзвінок із проханням про допомогу від мого маріупольського друга, волонтера, активіста Кирила Долімбаєва. Паралельно з роботою почала займатися волонтерством. Моє життя змінилося, – поділилася спогадами Світлана Гаєвська.
Медійниця одразу відгукнулася на прохання про допомогу. Спочатку у співпраці зі станицею Пласту в місті Надвірна Світлана відкрила «Пункт допомоги маріупольцям» і почала збирати все необхідне. Передусім, продукти харчування для дітей і для дорослих, засоби гігієни, одяг, взуття. А згодом надвірнянці почали запитували номер картки та переказувати благодійні кошти.
Світлана ледь не щодня через свою сторінку у Фейсбуку публікувала пости про допомогу: «Люди, це про Маріуполь! Про моє улюблене велике місто України! Там багато друзів, знайомих! Маріупольці потребують допомоги Дорогі краяни, мешканці Надвірнянського району! Є дуже велика потреба допомогти з харчуванням маріупольцям, які вибралися з пекла, але зараз залишаються на волю Божу та добрих людей. Два великі Центри прийому біженців із Маріупольської ТГ у Дніпрі та Запоріжжі не витримують навантаження – це сотні тисяч людей, яких просто нічим годувати. Тому прохання сформувати гуманітарну допомогу для маріупольців, які вже в більш безпечних місцях, але потребують нашої допомоги».
– Я стала дуже активною, – каже Світлана. – Через волонтерство залишила роботу на телебаченні, бо мені треба було часто їздити. Адже на початку березня 2022-го сотні тисяч маріупольців, покидаючи рідне місто, знайшли тимчасовий прихисток у гуманітарних центрах «Доброго ранку, ми з Маріуполя» у містах Дніпрі та Запоріжжі. У ці центри я й доставляла допомогу. Моя перша волонтерська поїздка була в Дніпро до маріупольців. Це було так: в Івано-Франківськ на залізничний вокзал мене привезли надвірнянці й допомогли розвантажитися. Тоді я мала сорок ящиків, в яких були харчі, починаючи від «Малютки» і закінчуючи крупами та консервами. Пригадую, як дві провідниці поїзда, побачивши таку тендітну мене і сорок ящиків, сказали: «вона якась безшабашна». Та мене це не стримувало. Намагалася швидко завантажити всі ящики у вагон. Інколи допомагали пасажири. Щоправда, в Дніпрі потяг має зупинку 12 хвилин і проблемно було вивантажитись, адже треба встигнути за кілька хвилин, а в Запоріжжі легше, бо це – кінцева зупинка. Та я і з цим впоралася. Головне – пам’ятати: на твою допомогу чекають люди, вони на тебе надіються.
З початку повномасштабної війни волонтерка Світлана Гаєвська здійснила понад 30 поїздок на схід країни з гуманітарною допомогою. Найчастіше бувала у Дніпрі та Запоріжжі. Згодом географія розширилася, довелося доставляти допомогу у Кривий Ріг, Херсон, Ізюм, Куп’янськ, Білопілля.
– Під час кожної поїздки все точніше відпрацьовувала логістику. Перед виїздом контактувала з активістами, громадськими організаціями тієї області, куди планувала їхати. Адже довкола лунають постріли, всюди блокпости. Важливо не лише вивантажити допомогу, але й доставити до тих, хто її потребує.
Зараз волонтерка почала допомагати і військовим. Займається закупівлею дронів для потреб 102-ої окремої бригади територіальної оборони, де несуть службу її друзі, однокласники, земляки з Надвірнянщини. Завдяки благодійникам вдалося купити вже чотири дрони й особисто привезти в підрозділ у Гуляйполе. Ще два замовлені, тож на Світлану чекає чергова поїздка.
– Я не можу сидіти, склавши руки, – зазначила Світлана. – Потім я сама ж себе і запитаю: «де ти була? що робила? яка твоя роль?». Треба робити все вчасно, тому я включилась і почала волонтерити. Коли у мене закінчиться остання копійка – завершиться моя волонтерська діяльність. Повернуся в улюблену журналістику.
«Після Перемоги на нас чекає дуже важка праця»
Світлана Гаєвська зізналася: не думала, що так довго займатиметься волонтерською діяльністю. Насправді, вона думала, що один-два рази відвезе необхідне друзям-маріупольцям і все. Та згадалися їй слова надвірнянської пластунки Анастасії Пиндзин, котра якось сказала: «Світлано, майте на увазі, що це дуже затягує. Ви можете зробити це один-два рази і потому не зупинитись». Так все й сталося. Ось уже два роки волонтерка допомагає жителям прифронтових території, військовим, та, власне, всім, хто звертається за допомогою. Зараз волонтерить разом із колишнім атовцем, головою Надвірнянської ГО «Всеукраїнське об’єднання воїнів АТО Прикарпаття» Юрієм Остапчуком.
– А ще був один цікавий випадок, – розповідає Світлана. – Коли поверталася в серпні 2023-го з Покровська Донецької області, у моїй кишені залишилося 4 гривні 50 копійок. Свічка в церкві у моєму місті, в Надвірній, коштує п’ять гривень. І я подумала: приїжджаю в Надвірну, докладаю ще п’ятдесят копійок і кладу свічечку за здоров’я наших воїнів і це, Боже, від тебе мені знак, що потрібно завершувати волонтерську діяльність. Я так подумала й озвучила це вголос сама до себе під покровським поїздом. Та ще не встигла доїхати до Дніпра, як мені на картку почали донатити. Тоді подумала: це – знак, що моя волонтерська діяльність не припиниться. До Дніпра з Покровська десь 2,5 години. Бачу, що гроші надходять і надходять. А я дала слово перед Богом – коли закінчиться остання копійка, остання шкарпеточка чи будь-яка остання річ, тобто, вже не буду мати з чим і за які кошти їхати, тоді це є знак. І я його приймаю як те, що моя волонтерська діяльність закінчується. Щоправда, лише починаю так думати, мені знову надходять кошти. Це вже так вдруге. Перший раз – торік у Покровську, а цього року вже також була така ситуація.
– Ми усі з нетерпінням чекаємо Перемоги, – наголошує Світлана Гаєвська. – Після Перемоги на нас чекає дуже важка праця. А зараз кожен із нас має наближати цю Перемогу своїми вчинками, своїми добрими справами, своєю громадянською активністю. Звичайно, сумую за журналістикою. Обов’язково повернуся в улюблену професію і найбільше себе бачу в газетній журналістиці. Та наразі дала слово перед Богом: займатимуся волонтерською діяльністю до останньої копійки.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Богдана Засідко,
Івано-Франківський центр журналістської солідарності
