В умовах війни слово стає чи не найціннішою зброєю. Документальний фільм «Сторінки надії», створений Національною спілкою журналістів України, – це розповідь про газету «Трудова слава» з прифронтового Оріхова на Запоріжжі та її редакторку Світлану Карпенко – людей, які щодня доводять, що журналістика може бути справжньою зброєю надії.
2 червня під час Генеральних Зборів Європейської федерації журналістів у Будапешті відбулася перша публічна презентація фільму. Показ пройшов у присутності понад 120 учасників Генеральних зборів – представників 73 журналістських організацій із 38 країн Європи. Реакція була красномовною: після демонстрації стрічки журналісти аплодували стоячи, вшановуючи сміливість українських медійників.
– Це честь для мене і тисяч моїх колег, що саме в серці європейської журналістської солідарності, відбулася прем’єра нашого фільму. Це історія про тих, хто зберігає голос громади навіть у місті без електрики, без вікон, без дахів. Але з незламним словом і вірою, – зазначив, презентуючи фільм у Будапешті, голова НСЖУ Сергій Томіленко.
А 10 липня у Львові було організовано для українських журналістів, які зібралися в межах проєкту Міжнародного інституту регіональної преси та інформації (IRMI) та фонду «Ірондель» (Швейцарія) для спільної роботи над розвитком практик журналістики рішень. «Це було зворушливо. Уперше документальний фільм «Сторінки надії» побачила його головна героїня — Світлана Карпенко, редакторка прифронтової газети «Трудова слава» з міста Оріхів Запорізької області, – написав того дня Сергій Томіленко у фейсбуці. – Наша стрічка є реальною історією про місцевих журналістів, які не залишили свою громаду, навіть коли від редакції залишилися руїни, а над містом — постійно літають дрони».
Фільм зняв Євген Черевко – відеограф, режисер і монтажер. Зйомки проходили у зоні, наближеній до активних бойових дій – за 5–15 км від лінії фронту. Стрічка документує поїздку Світлани Карпенко разом із Сергієм Томіленком до жителів Оріхова та навколишніх сіл, яким доставляють хліб як гуманітарну допомогу, а разом із ним – свіжий випуск місцевої газети.
«У добу стрімкої цифровізації ми не повинні забувати, звідки почалася журналістика, – каже Євген Черевко. – Коли зникають електроенергія, інтернет та інші зручності, до яких ми звикли, газета залишається головним джерелом інформації для людей. Якими б цифровими ми не ставали, друковані медіа — це основа».
Для мешканців прифронтового Оріхова газета стала набагато більшим, ніж просто джерелом інформації. Вона стала символом зв’язку з життям, з громадою, з надією.
Найпереконливішими у фільмі стають голоси самих мешканців прифронтових територій. На доставку їм свіжого номера газети вони реагують по-різному, але завжди дуже позитивно.
Світлана, жителька Оріхова, радіє: «Хоч новини дізнаємося, що робиться. А так же ми ніде не ходимо. Все життя – підвал… і газета. Раніше ми багато газет передплачували. У мене дідусь прочитує газету «від А до Я». І постійно перепитує, чи немає «Трудової Слави». Газети нам потрібні обов’язково».
«Хоч новини дізнаємося, що робиться», – каже інша жителька громади про важливість газети для тих, хто відрізаний від звичайних джерел інформації.
«На жаль, не завжди нам удається отримати газету. А було б добре, якби вдавалося», – говорять мешканці віддалених сіл, підкреслюючи гостру потребу в інформації.
«Хоч якась інформація. Бо відірвані від світу повністю», – це крик душі тих, для кого газета стає єдиним зв’язком із зовнішнім світом.
– Основним джерелом інформації для людей на Оріхівщині залишається газета, – пояснює Світлана Карпенко особливу роль газети в умовах війни. – Вона важлива як джерело новин, але ще важливіша – для підтримання людьми зв’язку із громадою, із тими, хто жив поруч…
Світлана нарікає, що зараз, на жаль, доставляти газету стало небезпечніше – через дрони, які полюють за всім і за всіма – і за поліцією, і за ДСНС, і за цивільними. Просто пересуватися по місту стало надто небезпечно.
– Якби тиражі виходили частіше, було б краще. Тому що люди чекають газету в пунктах незламності, просять дати почитати нашу «Трудову славу», – підтверджує важливість роботи Світлани Овчаренко голова військової адміністрації Оріхова Микола Вініченко.
Голова Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров наводить вражаючі цифри.
– До 24 лютого 2022 року на території області було 170 медіа. Наразі, на жаль, більше ніж 70 відсотків медіа припинили свою діяльність, – каже держслужбовець. – Однак на прифронтових територіях сьогодні живуть тисячі мешканців, які також мають право отримувати об’єктивну інформацію. Тому сьогодні для прифронтових територій саме друковані медіа є одними з небагатьох джерел інформування.
Сергій Томіленко розповідає про місію підтримки прифронтових медіа, яку взяла на себе Національна спілка журналістів України.
– Програму відвідин прифронтових населених пунктів я розпочинав саме з Оріхова, – каже він. – Зараз, через два роки після попередньої поїздки сюди, я гордий за «Трудову Славу», за Світлану Карпенко. Наші сподівання на те, що газета потрібна людям, які живуть в умовах наближеності до фронту, виправдалися… Ми бачимо, що фронтові газети – це символ надії для людей, які живуть у надзвичайних обставинах, в таких умовах, які взагалі неможливо уявити в спокійний час. Звісно, ми захоплюємося роботою воєнних кореспондентів великих видань, у тому числі міжнародних. Але при всій повазі до них, вони приїжджають на тиждень або десять днів, після чого повертаються у свої офіси. А тут фактично місце роботи – це фронт.
Газета «Трудова слава» – одна з понад 30 локальних газет, які вдалося відродити на фронтових територіях завдяки діяльності НСЖУ та мережі Центрів журналістської солідарності, що працюють у шести регіонах України.
«Сторінки надії» – це не просто документальний фільм. Це свідчення про силу слова в найтемніші часи, про людей, які не здаються, навіть коли все зруйновано. Це розповідь про те, як журналістика може стати справжнім актом опору та надії.
Сергій Томіленко підсумовує місію так:
– Для мене важливо розуміти, що те, що ми підтримуємо прифронтові видання – це має значення, це людям потрібно. Задля цього ми об’єднуємо міжнародних партнерів, переконуючи їх, що така журналістика важлива, що вона рятує життя тисяч українців. Ми будемо продовжувати підтримувати прифронтові медіа і право тисяч українців на доступ до важливої інформації під час війни.
«Сторінки надії» – це фільм про журналістську незламність, але насправді це фільм про незламність людського духу. Про те, що навіть у найтемніші часи люди не перестають шукати правду, зв’язок один з одним та надію на краще майбутнє.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: