Дорогі колеги! Шановна журналістська родино!
Шістдесят п’ять років тому розпочався відлік історії найбільшої журналістської організації нашої держави — 23–24 квітня 1959 року відбувся перший установчий з’їзд Спілки журналістів України.
Звісно, тодішня Спілка не могла не бути частиною пропагандистської машини радянської ідеології. Водночас саме події 65-річної давнини були й залишаються точкою відліку в літописі 18-тисячної організації, яка, попри всі виклики й випробування, була й залишається наймасовішою і найповажнішою журналістською спільнотою України. Нашою з вами організацією. Нашою Спілкою.
«Журналістика — це не професія, а група крові», — казав перший директор Інституту журналістики, світлої пам’яті Анатолій Москаленко. Саме ця група крові єднає нас, таких різних, але водночас таких згуртованих, у лавах Спілки з 65-річною історією. Традиції і новаторство, досвід ветеранів та енергія молодості, повага до того, що було, і критичний погляд на те, що саме з цього варто брати з собою в сьогодення і майбутнє — на цьому сплаві тримається наша організація. Тому сьогоднішня дата — це не ностальгія за радянським минулим, а данина поваги досвіду ветеранів журналістики, на плечах яких стоїть нинішнє покоління медійників. Щоб іти вперед, потрібно пам’ятати те, що було. Але при цьому — жити сьогодні й дивитись у майбутнє.
Наше майбутнє — це майбутнє без «руского міра» і пережитків радянщини. Це журналістика сильної і вільної нації, яка виборює свій європейський вибір у горнилі війни з московським агресором.
Тому сьогодні є хвилина для спогадів, але немає хвилини для святкувань. Відсвяткуємо — перемогу. А нині вся діяльність Спілки спрямована саме на її наближення. На підтримку колег, які перебувають на передовій. І на допомогу тим, по кому війна вдарила найболючіше.
Збори для військових журналістів, документування російських воєнних злочинів, постійна комунікація з міжнародними донорами для залучення якнайбільшої допомоги українським медіа та особливо прифронтовим газетам — ось чим живе нині Національна спілка журналістів України. І ветерани преси, які стали спілчанами ще до здобуття Україною незалежності, нині — пліч-о-пліч у цій надважливій справі з молодшими колегами, з поколінням соцмереж.
Чесне переосмислення уроків минулого важливе, щоб будувати свідоме майбутнє. Ми віддаємо шану досвіду тих, хто прагнув чесно працювати в професії навіть за часів компартійної цензури, і рішуче позбавляємося всього, що заважає рухові вперед, що слугує маркером тієї радянщини, яку українці рішуче відкинули.
Не випадково на прескарті Національної спілки журналістів України немає і вже ніколи не буде тексту російською мовою — є англійська і французька як мови вільної Європи, як свідчення невідворотності цивілізаційного вибору Українського народу.
Не випадково в Ізюмі на Харківщині, де колись працював світлої пам’яті Ігор Федорович Лубченко, наш незабутній голова Спілки, «адвокат української журналістики», енергійно продовжує його справу незламний Костянтин Григоренко. І газета «Обрії Ізюмщини», яку він редагує, стала єдиним медіа в цьому регіоні, що відновило роботу після російської окупації. І адвокатує українську журналістику нинішня команда Спілки на всіх доступних міжнародних майданчиках — від Міжнародної та Європейської федерацій журналістів до Ради Європи. Скрізь, де мають чути голос українських журналістів. І його чують, до нього прислухаються. Саме нині, під час найбільших у нашій історії випробувань, крізь надлюдські страждання, під звуки сирен і гуркіт бомбардувань, на повен зріст постає журналістика вільної країни — повноправної в сім’ї народів цивілізованого світу. Світу демократичних цінностей, а не тоталітаризму, світу гуманізму, а не терору, світла, а не темряви.
Саме таку Спілку ми будуємо. Саме в такому напрямі йдемо. Саме ці дороговкази беремо з собою в новий часовий відрізок історії нашого журналістського братства.
І сьогодні, в день 65-річчя Спілки, ми насамперед схиляємо голову в скорботному мовчанні перед пам’яттю Героїв, які щодня віддають свої життя в обороні України…
України, в якій слово журналістів звучатиме вагомо. України, в якій будуть свобода слова і свобода вибору. В якій золоті зірки на прапорі Європейського Союзу гордо майорітимуть на наших майданах поряд із синьо-жовтим стягом нашої держави. І в якій не буде й сліду від російського зла.
У газетному рядку і в експрес-форматі твіту, в ефірі й наживо, офлайн і онлайн, в Ужгороді й Краматорську, у Львові й Харкові, в серці столиці й у райцентрі на Черкащині всі ми промовляємо одне:
Журналісти — важливі!
Вічна пам’ять Героям!
Слава Збройним Силам України!
Слава Україні!
Сергій ТОМІЛЕНКО,
голова Національної спілки журналістів України
