У Верховній Раді України 12 жовтня зареєстрований законопроєкт про внесення змін до Закону України «Про медіа» щодо виробництва та трансляції соціального продукту. Автором законопроєкту є народний депутат Сергій Гривко (фракція «Слуга народу»).
Ідея депутата – зобов’язати теле- і радіокомпанії власним коштом виробляти і транслювати так званий «соціальний продукт» у визначеній законом кількості. За невиконання цього положення передбачені санкції.
У Національній спілці журналістів України таку законодавчу ініціативу вважають втручанням у редакційну політику незалежних медіа та спробою покласти на редакції додатковий фінансовий тягар.
Що пропонує автор законопроєкту?
«Зважаючи на широкі можливості у сфері популяризації інформації серед населення, вбачається необхідність залучення суб’єктів у сфері медіа (зокрема, у сфері аудіовізуальних медіа) до виробництва та трансляції суспільно корисної інформації, спрямованої на розвиток особистості та суспільства», – йдеться у Пояснювальній записці до законопроєкту.
Автор документу пропонує доповнити частину першої статті 1 Закону про медіа пунктом 55-1 із визначенням терміну «соціальний продукт»: «соціальний продукт – аудіовізуальні твори, що містять суспільно корисну інформацію, спрямовану на розвиток особистості та суспільства, популяризацію ідей людяності та справедливості, здорового способу життя, інклюзивного суспільства, на підтримку сімейних цінностей та покращення демографічної ситуації, на забезпечення державного суверенітету, безпеки та оборони, патріотичне виховання молоді, профілактику правопорушень та запобігання корупції, охорону природи та екології, розвиток підприємництва. До соціального продукту може відноситися інформація про висвітлення державних програм, спрямованих на захист державності, громадського порядку, підвищення обороноздатності держави тощо».
Таким чином, законодавець зобов’язує українські медіа, які – звертаємо увагу – є незалежними, продукувати певну кількість того самого соціального продукту, встановлює вимоги до нього і диктує частоту трансляції.
Позиція НСЖУ: від законодавчої ініціативи шкоди більше, ніж користі
У Національній Спілці журналістів України детально проаналізували новий законопроєкт і сформували свою позицію, яка ґрунтується на захисті як споживачів медіапродукції, так і самих медіа.
Коментує юрист НСЖУ Даніл Сербін:
Закріплення в законі обов’язку суб’єктів аудіовізуальних медіа, які мають ліцензію на мовлення, виробляти та транслювати так званий соціальний продукт за рахунок власних коштів, а тим більше встановлення відповідальності за порушення такого обов’язку, спричинить порушення прав та інтересів суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа.
1. Україна – країна з ринковою системою економіки, тобто системою, що побудована на економічних інтересах та прагненнях суб’єктів до отримання найбільших економічних результатів від тієї чи іншої діяльності. Суб’єкти у сфері медіа, за виключенням окремих медіа, які і інші учасники ринкових відносин, діють для досягнення економічних, фінансових результатів, заробітку коштів тощо. У цьому сенсі суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа прагнуть створити продукт, який буде цікавий широкому загалу глядачів та очікувано принесе прибутки від його трансляції. Закріплення обов’язку з виробництва та трансляції за власний рахунок соціального продукту стане значною статтею витрат суб’єктів у сфері медіа, очікувано не виправдає витрати на його виробництво, що призведе до збитків.
Законодавство і так містить нормативні вимоги щодо поширення (заборони поширення) окремих продуктів та матеріалів за певних обставин (наприклад, розважальне мовлення у дні жалоби, поширення офіційних повідомлень про надзвичайні ситуації тощо). При цьому такі обов’язки та обмеження, що вже закріплені Законом України «Про медіа», є необхідними та обґрунтованими, чого не можна сказати про пропозицію щодо соціального продукту.
2. Вважаємо, що закріплення обов’язку з виготовлення та трансляції соціального продукту не відповідає принципу пропорційності, що є одним із основоположних принципів права та основою правотворчості в будь-якій правовій державі. Так, втручання у свободи та права, встановлення тих чи інших обов’язків можливе лише тоді, коли це дійсно потрібно. Причому обсяг втручання повинен відповідати поставленій цілі.
Встановлення на рівні законодавства обов’язку з виготовлення та трансляції соціального продукту та переваги, які держава зможе отримати внаслідок закріплення такого обов’язку, нівелюються негативними наслідками для самих медіа. Це значне фінансове навантажання, пов’язане з обов’язком самостійно фінансувати виготовлення та трансляцію соціального продукту у значних обсягах.
3. Автор законопроєкту пропонує віднести порушення вимог щодо виробництва та трансляції соціального продукту до значних порушень, на рівні поширення інструкцій або порад щодо виготовлення, придбання або використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин, поширення інформації, що заперечує або виправдовує злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, поширення пропаганди вживання наркотичних засобів, психотропних речовин тощо. Відповідно, медіа будуть нести однакову відповідальність за будь-яку із вчинених дій (бездіяльність), що буде визнана значним порушенням закону.
На нашу думку, віднесення порушення, пов’язаного з недотриманням вимог щодо виробництва та трансляції соціального продукту, до значних порушень є необґрунтованим, надмірним та суттєво применшує значимість інших вищезазначених суттєвих порушень, встановлених законодавством.
Враховуючи зазначене, вважаємо, що прийняття запропонованих змін в частині виробництва та трансляції соціального продукту, встановлення відповідальності за порушення відповідних вимог буде фактично втручанням в редакційну політику суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа, стане причиною стагнації якості та кількості національного продукту, стане надмірним фінансовим тягарем для відповідних редакцій.
На нашу думку, соціальний продукт справді є важливим для цілей, описаних в пояснювальній записці, однак досягнення таких цілей має відбуватись внаслідок фінансування виготовлення та трансляції такого продукту державою, громадськими організаціями або за рахунок самих медіа, якщо вони самостійно приймуть рішення про виготовлення та трансляцію такого продукту. Але в жодному разі не шляхом нормативного закріплення такого обов’язку та відповідальності.
