За освітою – математик, а за покликанням – професійний журналіст. Замість теорем і формул Сергій Томіленко обрав достовірність фактів й донесення правди до авдиторії з найвіддаленіших куточків України. З квітня 2017 року Сергій Антонович очолює Національну спілку журналістів України, підтримуючи колег у часи найбільших історичних викликів. У цьому інтерв’ю ми говоримо про те, як змінюється роль українських медіа в умовах повномасштабної війни, про діяльність прифронтових редакцій. Окрім того, Сергій Томіленко поділився власним досвідом і порадами для молодших колег. Про концепцію професійної журналістики – в ексклюзивному інтерв’ю виданню “МедіаКіт”.
Сергію Антоновичу, Ви народилися в Черкасах, де закінчили фізико-математичний факультет Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Що мотивувало Вас, вивчаючи технічні науки, почати працювати в журналістиці? Як починалася Ваша кар’єра?
Цікавість до медіа в мене з’явилася, починаючи ще із шкільних років. Найбільше я захоплювався читанням газет, а окрім того відслідковував важливі новини й події. Але під час вибору фаху я все ж таки зупинився на математичній спеціальності, тому що журналістика тоді здавалася філологічною наукою. Я обрав математику, яка мені подобалася більше, ніж філологія, але вже на другому курсі мене зацікавило оголошення у великій черкаській газеті «Молодь Черкащини». Редакція цієї газети шукала репортерів – людей, яких зацікавили б новини. Важливим був і той факт, що журналісти газети готові були навчати молодих колег, у яких тоді ще не було досвіду роботи в професії. Так я і спробував себе в журналістиці. Перший досвід був доволі таки шокуючим, проте складалося враження, що з цього хаосу щотижня народжується чудова газета. Також пам’ятаю, як щоденно вдосконалювався – писав матеріали, переписував і перечитував їх. Сукупність цих факторів спонукали мене залишитися у журналістиці. У професії мене втримала саме ця ейфорія, коли я бачив, що мої матеріали публікуються, коли я відчував, що можу допомогти своїми матеріалами.
У часі повномасштабної війни наше життя та звичні його сфери частково деформуються й видозмінюються. І, звісно, що журналістика не є виключенням. Як, на Вашу думку, має змінюватися сучасний медіапростір в умовах війни? Яку роль у цих змінах відіграє Національна спілка журналістів України?
Медіапростір завжди відображає певні запити суспільства щодо отримання інформації. Очевидно, що після початку повномасштабного вторгнення, яке зачепило всі сфери, і, насамперед, економічні підвалини українських медіа, авдиторія прагне більше отримувати інформацію, яка пов’язана з війною, яка пов’язана із збереженням людського життя тощо. У свою чергу це вплинуло на медіаландшафт, у якому ми спостерігаємо як позитивні, так і негативні зміни. Серед негативів – економічна нестабільність регіональних медіа. З початком повномасштабного вторгнення щонайменше 40-50% медіа в Україні припинили свою діяльність з економічних міркувань. Також ми стаємо свідками того, як багато журналістів залишають професію через брак робочих місць і можливостей. З іншого боку, ми спостерігаємо й позитивні тенденції, адже створюються нові медіа, які концентруються на розслідуванні воєнних злочинів Росії, які концентруються на допомозі постраждалим від насильства. Ми можемо навести багато прикладів хороброї воєнної журналістики. До прикладу – фільм «20 днів у Маріуполі» – документальна стрічка, яка створена командою Associated Press. Варто зазначити, що на міжнародній арені цікавляться саме українським досвідом та хочуть його переймати: як бути готовими до кризових ситуацій, як зберігати різні типи медіа тощо. І вже зараз є запити від литовських і шведських журналістів до Національної спілки журналістів України, щоб ми ділилися інсайдами та власним досвідом. Але в умовах війни медіа складно втриматися на плаву і, відповідно, ми потребуємо потужної економічної підтримки як від держави, так і від міжнародних інституцій. І Національна спілка журналістів України займається саме реалізацією такої підтримки й впровадженням різного роду програм.
Чи можете розповісти про один чи два приклади, як Національна спілка журналістів України допомагає прифронтовим медіа?
Для відродження прифронтових медіа ми виділяли фінансування на підготовку першого випуску. Таку підтримку отримали понад 30 газет. Також ми комунікуємо з партнерами і, відповідно, отримуємо від них технічну підтримку для роботи регіональних медіа, зокрема фотоапарати й ноутбуки. «Український медіафонд» – це благодійний фонд, який створений видавничими компаніями Скандинавських країн, – Данії, Фінляндії, Норвегії й Швеції. Медіакомпанії цих країн певні кошти зі своїх прибутків донатять на «Український медіафонд» та мають трьох партнерів в Україні – Національну спілку журналістів України та дві видавничі асоціації, через які вони надають ресурсну підтримку. Найближчим часом ми зможемо передати редакціям понад 60 потужних зарядних станцій. Із п’ятнадцятьма медіа маємо укладені угоди про фінансування зарплат одного чи двох журналістів. Національна спілка журналістів України активно підтримує медіа Львівщини, зокрема «Високий Замок» та «FM Галичина». Також Спілка підтримує медіа в інших областях, зокрема телерадіокомпанію «РАІ» в Івано-Франківську. Допомагаємо й радіо «Ностальжі», що працює в Нікополі. Це радіо було зруйноване окупантами півтора року тому, адже складало загрозу пропагандистському радіо в окупованому Енергодарі. Ще однією із найактуальніших ініціатив є впровадження важливого проєкту за підтримки литовського Міністерства закордонних справ. Це навчальний чотиримісячний курс для редакцій прифронтових медіа, в якому досвідчені тренери й ментори надаватимуть навчальну підтримку для прифронтових медіа в контексті боротьби з дезінформацією. У свою чергу кожна редакція готуватиме дуже якісний репортаж або матеріал, який ми будемо рекомендувати в рамках партнерства з редакціями Німеччини, Литви й Чехії.
Крайні роки набуває популярності сфера нових медій. Також активно розвивається і громадянська журналістика. Як Ви оцінюєте сьогоднішній стан традиційних медіа? Чому, на Вашу думку, нові медіа стали настільки популярними серед авдиторії?
Нові медіа – це технології. Існує швидкісний Інтернет, є відповідні гаджети й фактично сучасні телефони, які вже відійшли від функції дзвінків і стали такими своєрідними комп’ютерами в кишені. Уся ця величезна інфраструктура уможливлює обмін інформацією і створює нове інформаційне поле. Тож сучасним викликом для журналістів традиційних медіа є брак знань для використання алгоритмів нових медіа. Водночас, багато молодих людей зараз концентрують свою увагу на алгоритмах і сучасних технологіях, зокрема й на використанні штучного інтелекту. Окрім друкованої версії, редакції прифронтових газет мають телеграм-канали, Facebook-сторінки, YouTube-канали. Унікальним є приклад Бахмутської газети «Вперед». Бахмут, на жаль, зруйнований росіянами, але газета все ж таки існує. Завдяки донорам вона друкується, поширюється через хаби ВПО. Особливу роль для Бахмутської громади відіграють цифрові платформи газети «Вперед». Географічно громада знаходиться у різних куточках України та світу, однак люди мають можливість відвідувати ці платформи й брати участь в різних дискусіях. Ще одним важливим прикладом є чернігівська газета «Вісник Ч», яка має тираж 25 000 примірників. Це дуже круто. Редакції вдалося відновити рекламні надходження, які за обсягом більші, ніж у повоєнний період. Журналісти практикують формати мобільної журналістики, коли контент створюється за допомогою мобільних пристроїв.
Як виникла ідея створення Центрів журналістської солідарності НСЖУ, і яку роль вони відіграють сьогодні для українських журналістів?
Ідея створення мережі Центрів журналістської солідарності виникла як термінова відповідь на гуманітарну та професійну кризу, з якою зіткнулися українські журналісти після початку повномасштабного вторгнення Росії. З квітня 2022 року, у партнерстві з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ми відкрили такі центри в шести регіонах України. Центри стали не просто місцем, де можна зарядити ноутбук чи отримати бронежилет. Це – безпечні, дружні простори, де журналісти можуть працювати, отримувати психологічну та юридичну підтримку, комунікувати з колегами, проходити тренінги й відновлювати ресурс. Вони також стали важливими пунктами підтримки для міжнародних журналістів, які приїжджали висвітлювати війну. За останні два роки понад 2400 українських та іноземних журналістів скористалися послугами Центрів. Наш ключовий партнер – штаб-квартира ЮНЕСКО. Колеги з Парижа неодноразово відзначали українську модель як ефективний інструмент підтримки журналістів у воєнних умовах. Більше того, саме за українським прикладом Центри журналістської солідарності були відкриті у Секторі Газа під час загострення конфлікту з Ізраїлем. Сьогодні НСЖУ підтримує діяльність прифронтових Центрів у Харкові, Запоріжжі та Дніпрі, а також у Львові та Івано-Франківську – як в умовно безпечнішому тилу (профіль – робота із журналістами-переселенцями та дистанційна допомога прифронтовим областям). Наша мета незмінна: допомагати журналістам залишатися в професії, попри виклики війни, а не залишати її.
Національна спілка журналістів України розпочала активну співпрацю з Львівським національним університетом імені Івана Франка. Як така співпраця сприятиме професійному зростанню молодих журналістів?
Національна спілка журналістів України є найбільшим професійним об’єднанням журналістів в Україні. Тож ми зацікавлені в тому, аби молоді фахівці приходили в професію, обирали робочі місця у редакціях тощо. З цією метою наша співпраця може відбуватися у форматі посилення матеріальної та матеріально-технічної бази. Така співпраця може бути реалізована й шляхом залучення журналістів до проведення відкритих зустрічей, круглих столів, конференцій тощо. У таких заходах можуть брати участь львівські журналісти, журналісти національних медіа або міжнародні журналісти. До прикладу, коли досвідчені журналісти з Великої Британії поділяться своїм досвідом із студентами факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, що, очевидно, сприятиме покращенню досвіду в практичній журналістиці та вдосконаленню якості освітнього процесу в цілому.
Яка найбільша мрія Сергія Томіленка?
Моя найбільша мрія, як і всіх українців, – перемога України. Мрію привітати на свободі всіх українських журналістів, які перебувають у російському полоні. Дуже хочу обійняти Ірину Левченко – членкиню Національної спілки журналістів України, відому запорізьку журналістку. У травні 2023 року в Мелітополі Ірину затримали окупанти. Вона й досі знаходиться у російському полоні без зв’язку з рідними. А якщо говоримо про професійні мрії, то однією з них є творення в Україні стійкого сектору незалежних медіа, який надавав би робочі місця та економічно підтримував журналістів.
І наостанок хотіли б почути Ваші рекомендації для студентів, які тільки опановують майстерність слова. Як почати розвиватися та досягати успіху в журналістиці?
Ключова порада для молодих колег – це пробувати і здобувати все більший досвід. Якщо відчуваєте, що це не ваше, тоді краще вчасно піти. Якщо ж відчуваєте, що ваше – вдосконалюйтеся й не зупиняйтеся. Ще одна важлива порада стосується того, що варто якомога раніше розпочинати практичну роботу в медіа, не чекаючи вказівок, заохочень і вимог викладачів.
Розмовляли Ангеліна Гаряча, Гліб Гаврилов
Фото: Ірина Бондаренко
Дискусія з цього приводу: