Як і про що говорити з жінками, які пережили важку фізичну, психологічну травму у рашистських застінках обговорили учасники круглого столу «Як журналістам висвітлювати історії постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом». Організатори заходу – Національна спілка журналістів України та ГО «СЕМА Україна» і мережа Центрів журналістської солідарності. У заході, який відбувся у пресцентрі НСЖУ, взяли участь громадські діячі й активісти, журналісти, студенти.
Спікери круглого столу звернули увагу на те, що журналісти, які беруться за цю проблематику, мають «тримати в голові» відразу кілька завдань:
- розуміти, навіщо вони пишуть про це;
- зробити все, щоб не зашкодити інтерв’юеркам, не ретравмувати їх;
- не ставити на чільне місце сенсаційність, а глибоко розкривати тему.
– Порушуючи тему належного висвітлення проблематики сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, ми хочемо збільшити обізнаність журналістів з цієї тематики, сформувати підходи до створення матеріалів на основі журналістської етики і журналістських стандартів, звернути увагу на аспекти, які з тих чи інших причин залишалися поза полем зору журналістів. У цьому плані дуже важливою є співпраця медійників з громадськими організаціями, які займаються проблемами людей, які постраждали від сексуального насильства під час війни з рф, – зауважила перша секретар НСЖУ Ліна Кущ.
Ця проблема у суспільному просторі зазвучала, хоч поки не достатньо гучно, з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну. Її поява пов’язана зі вторгненням рф на Донбас. Наприкінці 2018 року була створена, а з 2019 року розпочала активну роботу ГО «СЕМА Україна», яка поставила за мету допомогти постраждалим жінкам. Як виявилося, не кожна з постраждалих від сексуального насильства з боку загарбників готова була розповідати про свій травматичний досвід. Та й світова спільнота не погано розуміла, як можна допомогти постраждалим українським жінкам. Тож до 2022-го учасницями ГО «СЕМА Україна» було 20 осіб.
Власне, й з правоохоронними органами непросто було налагодити контакт, тому що у нормативних актах України не було, та й досі немає такого терміну – «постраждалий від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом».
– Ми готові були давати у прокуратурі свідчення, але у нас не готові були їх брати, – зазначила голова ГО «СЕМА Україна» Ірина Довгань.
За її словами, з часу повномасштабного вторгнення рф в Україну до організації додалося ще 20 постраждалих жінок. Але скільки їх насправді – складно сказати, оскільки навіть у статистиці окремо поки що не враховують? Утім організації вдалося звернути вагу міжнародної спільноти на проблему, розповідаючи про неї на різних майданчиках: різноманітних конференціях, під час створення документальних фільмів, під час виступів в ООН… Вивчення аналогічної проблеми в інших країнах, де відбувалися воєнні конфлікти показало, що у Косово, Сербії, Хорватії тощо також нелегко було умовити жінок дати свідчення: деякі з них погодилися на це лише через багато років.
– Наша діяльність – це наша зброя у цій війні. Адже суспільство має знати про цю проблему, винні мають буди покарані, а постраждалі жінки отримати належний статус і допомогу. Але висвітлювати проблему потрібно дуже делікатно. Тож ми напрацювали відповідні рекомендації для журналістів на базі кодексу Мурад, – розповіла Ірина Довгань.
ДОВІДКА. Кодекс Мурад – це глобальний кодекс поведінки для людей. які збирають та використовують інформацію про систематичне сексуальне насильство під час конфлікту. Авторка Кодексу — іракська правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру Надія Мурад – у документі виокремила мінімальні стандарти безпечного, ефективного й етичного збирання та використання інформації, отриманої від жертви або особи, яка зазнала системного сексуального насильства.
Аліса Коваленко, українська режисерка і журналістка, яка нині працює у сфері документалістики, порадила звернути увагу на термінологію, зауваживши, що термін «згвалтовані жнки» є некоректний.
– За міжнародними стандартами визначено інший термін – «ті, які пережили сексуальне насильство». Бо у цих питаннях такт і емпатія дуже важливі, – зауважила вона.
Одна з найактивніших жінок-правозахисниць, волонтерка і громадський журналіст, яка сама три роки провела в застінках Донецька – Людмила Гусейнова, – розповіла, що нині в донецьких тюрмах знаходиться майже 50 жінок, доля яких надзвичайно важка.
– Ми маємо боротися за кожну з них, бо кожна з них під загрозою. Нам про це треба говорити, щоб, як мінімум, ці покидьки боялися розголосу, боялися покарання. Більшість із нас відкрита до спілкування. Ми хочемо, щоб увесь світ знав, як російські покидьки знущаються над громадянами України. І журналісти мають навчитися про це належно писати, – підкреслила Людмила Гусейнова.
Спікери круглого столу рекомендували також звернути журналістську увагу на тиск суспільства на владні органи, аби постраждалі від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, отримали належну державну підтримку.
За словами керівника Східноукраїнського центру громадських ініціатив Володимира Щербаченка, в законодавстві України немає окремої статті щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом як злочину. Є лише стаття щодо таких злочинів, скоєних у мирний час. Але у воєнний період цей злочин набуває зовсім іншого звучання, бо ж ворог використовує сексуальне насильство як зброю, аби налякати, зламали жінок.
– Оскільки немає документів, які визначають цю категорію постраждалих, то немає й програм відповідної підтримки і допомоги. У Верховній Раді підготовлений законопроєкт щодо підтримки людей, які постраждали від сексуального насильства у воєнний час, але він навіть не оприлюднений. Якщо закон буде прийнято, то ці люди зможуть отримати допомогу. Втім, є й інший шлях – визначення відповідного статусу і механізму надання допомоги, який можливо було б запровадити указом Президента України. Тому журналістам варто писати і про те, якої саме допомоги потребують ці постраждалі і що для цього має зробити держава», – наголосив Володимир Щербаченко.
Довідка
«SEMA Ukraine» існує з 2019 року як частина всесвітньої глобальної світової мережі SEMA NETWORK, заснованої міжнародною організацією «Фонд Доктора Деніса Муквеге». Організація об’єднує українських жінок, які постраждали через сексуальне та гендерно-обумовлене насильство внаслідок збройної агресії Росії проти України і мають активну громадянську позицію.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Про ЮНЕСКО. ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Інформаційна служба НСЖУ
