Шефредакторка «Новин Донбасу» Юлія Діденко, яка пережила два вимушені переїзди, в колонці у виданні «Український тиждень» описує ситуацію, в якій опинилися десятки подібних медіа: виконують суспільно важливу місію, існують від гранту до гранту і досі не мають ані сталої економічної моделі, ані повноцінного діалогу з державою.
Попри те, що релоковані медіа фактично виконують роль інформаційного містка між окупованими громадами та рештою України, їхня економічна модель залишається вкрай вразливою. Рекламний ринок для них практично недоступний — бізнес не готовий вкладатися у видання, чия аудиторія перебуває в окупації або на лінії фронту. Тому більшість редакцій існує виключно за рахунок грантового фінансування, що унеможливлює довгострокове планування. Для частини з них така ситуація триває вже понад десять років.
Окремо Діденко наголошує на браку системної взаємодії з державою. Після 2022 року функції інформування мешканців окупованих територій фактично перейшли до медіа та правозахисників — без відповідного державного треку і без сталих форматів співпраці.
Як можливі рішення авторка називає координацію між самими редакціями (зокрема, у форматі Кластеру релокованих медіа та мережі на базі Донбас Медіа Форуму), створення консультативних структур при профільних органах влади, а також вироблення чіткої довгострокової стратегії щодо ролі релокованих медіа в процесі деокупації.
«Релоковані медіа сьогодні перебувають у точці, де поєднуються функція суспільно важливого інструменту і необхідність адаптації до ринкових умов. Тож потрібен комплекс змін, що передбачає і внутрішню координацію редакцій, і більш системну взаємодію з державою, і підтримку донорів. Бо поки реклама не працює», – підсумовує авторка.
Дискусія з цього приводу: