Російська агресія проти України кардинально змінила формат роботи всіх журналістських колективів в нашій державі. Навіть здавалось би непрофільні за напрямками видання та телеканали, як от спортивні чи зі світу шоу-бізнесу, висвітлюють тему війни. Але є в нашій медійній родині є велика група фахівців, чиєю професією стала військова журналістика. Про те, як працюють в нинішній буремний для України час репортери в одностроях прес-службі Національної спілки журналістів розповів речник Міністерства оборони України, кавалер ордена Данила Галицького, член НСЖУ, полковник Олександр Мотузяник. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з армійським фахівцем, від якого ми щоденно дізнаємося найоперативнішу і найдостовірнішу інформацію з фронтів.
Як змінилась робота військових журналістів та колективів відомчих редакцій системи Міністерства оборони України після початку російської інтервенції 24 лютого?
– Сьогодні ми маємо три повноцінні військові засоби масової інформації: Центральна телерадіостудія Міноборони, яка веде медіапроекти “Військове телебачення України та Військове радіо “Армія ФМ”, Телерадіостудія Міноборони України “Бриз” (м. Одеса) та Інформаційне агентство”АрміяІnform”.
Ще з 2014 року ці установи стабільно висвітлювали перебіг бойових дій в районі АТО/ООС у складі прес-центрів, прес-служб та мобільних груп. Тож з 24 лютого 2022 року для них кардинально нічого не змінилося. Єдиною відмінністю стало те, що бойові дії розпочалися на більшій території України, тож деякі наші колеги вели прямі репортажі зі своїх осель, а редакції почали цілодобову службу в місцях дислокації.
Під час активних боїв на Київщині мобільні групи військових журналістів готували інформацію про наслідки ворожих обстрілів, часто потрапляючи в епіцентр бойових дій. Зараз, попри окремі труднощі з транспортом та пальним, наші воєнкори продовжують готувати оперативні матеріали безпосередньо з областей, де ведуться бойові дії. Особливу увагу приділено і персоналіям – людям, які у складний час взяли до рук зброю та власним прикладом показали, що здатні боротися з ворогом за незалежність України. Також, наші журналісти надають і документальні підтвердження звірств росіян, ґрунтовані на розповідях вимушених переселенців.
Якщо говорити про роботу кожної редакції більш конкретно, то варто сказати, що Військове телебачення України та Військове радіо “Армія ФМ” призупинили регулярні проекти, зосередившись на оперативних і лаконічних форматах. Своєю чергою, редакція “АрміяІnform”, враховуючи інтерес світової спільноти до подій в Україні, деякі матеріали почала орієнтувати на західну аудиторію, перекладаючи їх англійською мовою. Також переформатовано роботу в соцмережах, завдяки чому в рази збільшили кількість підписників, а матеріали наших журналістів використовуються не лише вітчизняними, а й закордонними ЗМІ.
З початком широкомасштабної агресії рф відбулися певні зміни у творчій діяльності також і Телерадіостудії “Бриз”. У стислі терміни було розроблено та запущено в роботу проект “Будьте пильними” – робота з полоненими та тими, хто свідомо переходить на бік України. Окрім того військові журналісти “Бриза” моніторять російські пабліки і передають важливу інформацію до правоохоронних та безпекових органів. Також “Бриз” включено до складу об’єднаного координаційного прес-центру сил охорони та оборони півдня України.
Окрім звичної журналістської роботи, як військові, так і працівники усіх редакцій долучаються і до волонтерства – ведеться робота за всіма напрямками діяльності від плетіння маскувальних сіток до координації з великими волонтерськими групами з питань забезпечення війська та сил оборони технічним обладнанням, засобами захисту, продуктами харчування та медикаментами.
Як зараз будується графік Вашої особистої роботи як спікера Міноборони?
– Власне, кожен мій день починається мабуть так само, як і у всіх цивільних людей, кому не байдужа доля України – з новин і ранкових зведень Генерального штабу ЗС України про ситуацію на фронті. Далі знову інформація, дзвінки, перемовини і підготовка до інформаційних подій. Потім робота з документами, участь у нарадах та інших заходах. Такий ритм життя, нічого особливого.
До України взагалі і її Збройних Сил зараз прикута увага практично всього світу і представників іноземних ЗМІ. Відповідно до вимог, всі репортери мають пройти акредитацію при Міністерстві оборони. Чи виникають якісь проблеми з процесом акредитації: зокрема іноземних журналістів? З чим вони пов’язані і чи можете Ви назвати загальну кількість акредитованих при МО України журналістів?
– Порядок акредитації ЗМІ під час правового режиму воєнного стану наразі визначено наказом Головнокомандувача ЗС України. Форму для її проходження розміщено на сайті Міноборони двома мовами – українською і англійською. Алгоритм доволі простий – після надходження запиту від журналіста прес-служба Міноборони надає цю інформацію до СБУ для нетривалої перевірки. Там упродовж кількох днів перевіряється передусім приналежність особи до засобу масової інформації, а також інші необхідні відомості. Після позитивного рішення СБУ представникам ЗМІ надсилається прес-карта, на звороті якої зазначено правила роботи у районі ведення бойових дій. За порушення цих правил журналіст може бути позбавлений акредитації.
Станом на сьогодні від ЗМІ подано майже дев’ять тисяч заявок на акредитацію. З них перевірку не пройшли лише 94 особи, ще 21 було позбавлено акредитації. Це невеликі показники порівняно із загальною кількістю запитів, враховуючи, що загалом було видано 8207дозволів на здійснення журналістської діяльності, 4829 з яких іноземцям.
На скільки, на Вашу думку, були готові українські та іноземні журналісти до умов роботи в воєнний час? Чи спостерігаєте Ви якісь типові проблеми в цьому аспекті?
– Знову ж таки, повертаємося до того, що Україна воює з 2014 року. За цей час виросла ціла армія українських журналістів, справжніх воєнкорів, які підготували тисячі матеріалів про події на Сході України прямо з районів ведення активних бойових дій. Зараз багато хто з них або перейшов на нові проекти, або навчає молодих журналістів, які тільки починають працювати на передовій. Тому, переконаний, що українські ЗМІ були до цього готові.
Міністерство оборони неодноразово зверталося як до громадян, так і представників ЗМІ, не розповсюджувати текстову та візуальну інформацію про переміщення військ, фотографії оборонних об’єктів та результатів ураження об’єктів інфраструктури, які постраждали від бомбардувань окупантів. На скільки громадяни та журналісти дослуховуються до порад і вимог оборонного відомства і чи є якісь приклади того, які наслідки бувають, коли подібні матеріали реально допомагають ворогу? Чи передаєте ви подібну інформацію до правоохоронних органів щодо порушень подібних вимог і скільки подібних матеріалів було надіслано до спецслужб? Чи є реальні факти порушення карних справ проти тих видань та окремих журналістів, які надто женуться за сенсаціями?
– Ми спостерігаємо таку тенденцію, що переважна більшість українських ЗМІ в цілому розуміє і дотримується цих принципів. Те ж саме можу сказати і про наших іноземних колег – ці взагалі є дуже дисциплінованими. Інша мова про пересічних громадян, які нерідко фотографують і викладають в мережу інформацію, що може прямо зашкодити нашим силам оборони. Тому роз’яснювальна робота сьогодні ведеться майже усіма державними інституціями країни. У тому числі і юридичними шляхами. Наприклад, 24 березня 2022 року до Кримінального кодексу України було внесено статтю 114-2, яка передбачає кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану. Такі дані не можна поширювати, якщо їх попередньо не було оприлюднено Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України чи Службою безпеки України. Порушення вимог щодо розповсюдження подібної інформації відстежуються і, в разі необхідності, вживаються необхідні заходи. Тому така робота серед українських громадян також активно ведеться.
Війна не минає без жертв. НСЖУ фіксує випадки загибелі та поранень цивільних журналістів, які постраждали внаслідок російської агресії. Чи є подібна практика в Міноборони: скільки колег-військових журналістів стали жертвами цієї війни?
– Починаючи з 24 лютого 2022 року, дякувати Богу, поранених чи загиблих серед військових журналістів Міністерства оборони України немає. Сподіваємося, що й надалі усі будуть в строю до Перемоги. Але якщо згадати перші місяці та роки антитерористичної операції на Сході України, то втрати у нас були. Це поранення військовослужбовців Центральної телерадіостудії Вадима Стасюка та Дениса Гойка.
На жаль не минулося й без загибелі. Жертвою війни став редактор редакції телебачення Телерадіостудії МО України “Бриз” капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін. Він героїчно загинув 16 лютого 2015 року під час виконання службового обов’язку в Дебальцеве. Виявивши громадянську позицію в Криму у 2014 році та повернувшись на материкову Україну, офіцер продовжив висвітлювати події на Донбасі. Виконував обов’язки не тільки військового журналіста та прес-офіцера сектору, а й збирав документальні підтвердження участі російських військ у бойових діях на території Донецької та Луганської областей.
Під час виходу наших військ з Дебальцевого група військовослужбовців вступила в бій з переважаючими силами ворога. На жаль, Дмитро Лабуткін отримав поранення несумісні з життям. За виявлені мужність і героїзм офіцера нагороджено Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) та недержавною нагородою – званням “Народний герой України”.
Втрати наших колег – цивільних журналістів ми також переживаємо дуже болісно.
Сотні наших військових відзначені державними нагородами за подвиги в протистоянні з агресором. Чи є серед них наші колеги-військові журналісти? Можливо Ви можете назвати когось конкретно і конкретні приклади героїчних вчинків?
– Міністерства оборони України окрім виконання редакційних завдань доводилося також і гасити пожежі, допомагати рятувати поранених, підносити боєприпаси, розгрібати завали. Можливо, це порушує певні журналістські норми і правила, але неможливо бути просто свідком там, де ти можеш допомогти. Тоді відкладаєш камеру в сторону і допомагаєш, не замислюючись про наслідки. Багато наших військових журналістів відзначені відомчими нагородами і Міноборони і Генерального штабу. Дехто з них має також і державні нагороди. Є такі, хто удостоєний найвищої відзнаки у нашій професії – заслуженого журналіста України. Позаяк, нагороди для усіх нас це не головне. Найкращою нагородою є збільшення читацької і глядацької аудиторій. І, безумовно, довіра людей до нашої інформації.
Військова журналістика в Україні протягом періоду Незалежності знала не лише приклади позитивної трансформації, але й скорочення і ліквідації видань. На Вашу думку, що треба буде змінити в системі відомчих ЗМІ з урахуванням нинішнього бойового досвіду?
– По перше, стосовно контенту. Зараз більшість людей в пошуках новин віддають перевагу електронним медіа. Глядач зосереджується на перегляді неперевантажених цифрами та глибокою аналітикою матеріалів, невеликих за обсягом інтернет-статей та коротких за хронометражем відеороликів. Як правило, відео контент тривалістю більше 5-10 хвилин люди до кінця не переглядають, або ж не дивляться взагалі, гортаючи стрічку новин далі. Цим, наприклад, пояснюється надзвичайна популярність сервісу коротких відеороликів “TikTok”, який за популярністю випереджає мережу “Youtube”. Остання у відповідь на конкуренцію запустила внутрішній сервіс відеоконтенту “Youtube Shorts”.
Через постійний брак часу користувач “мігрував” в Інтернет-канали, які сповідують політику створення короткого контенту та написання тексту простою і зрозумілою мовою. Тому нашим військовим засобам масової інформації варто враховувати ці тенденції та поступово перебудовуючи свою роботу. Зокрема, зосередитись на формуванні коротких меседжів, швидких публікацій та невеликих за обсягом відеоматеріалів. Також додаткові зусилля варто спрямувати на підготовку Інтернет-мемів, інфографіки, написання коротких історій про сучасних українських героїв тощо. Тобто, більше працювати в соцмережах. Що, власне, вони сьогодні і роблять.
По друге, щодо функціонування військових ЗМІ. Безумовно, вони повинні бути і працювати, адже сьогодні це чи не єдине державне джерело інформації, особливо в умовах реформи державних і комунальних друкованих видань.
У 2018 році на виконання відповідного закону ми скоротили останню військову газету і останній військових журнал. Сьогодні розглядається питання все ж таки відновити діяльність друкованого видання Міноборони, принаймні на час війни. Тобто, створити фактично газету на базі дайджеста, який сьогодні друкує наше інформаційне агентство. І вже робляться відповідні юридичні кроки. Не секрет, що думки з цього приводу розділилися. Думаю, спробувати все ж таки варто, адже нашим солдатам і офіцерам на передовій не завадить військова газета, як джерело корисної інформації. І особливо там, де немає ні зв’язку ні покриття мережею Інтернет.
Безумовно, є бачення також щодо створення військового телевізійного каналу, який би здійснював мовлення в цілодобовому режимі. Це було б цікаво і військовим, і ветеранам, і молоді, яка планує пов’язати своє життя з військом, або цікавиться подібною тематикою.
