Пресофіцер 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Олег Петрасюк збив дрона з автомата. Відео розлетілось інтернетом. Медійник вважає, що нічого особливого не відбулося. Отже, збити дрон з автомата – випадковість, удача чи закономірність? Про реакцію на небезпеку під час роботи із знімальною групою нідерландської журналістки Дафни Весдорп у Костянтинівці, емоції та зібраність в інтерв’ю НСЖУ розповідає Олег Петрасюк.
– Пане Олеже, історія про збиття дрона набула широкого резонансу. Для вас це, можливо, рядова подія, але для журналістів вона виглядає досить вражаюче. Що скажете?
– У піхоті це звична історія, там щодня дрони збивають десятками. Я не вважаю, що трапилося щось надзвичайне. Виникла ситуація, коли треба було швидко діяти і усувати небезпеку. Наша бригада тому й оприлюднила відео моменту збиття дрона.
– Розкажіть трохи детальніше: як і що тоді сталося?
– Разом з Дафною Весдорп, медійницею видання Het Nederlands Dagblad, ми приїхали у Костянтинівку. У першій декаді жовтня під час обстрілу міста сталося влучення у Свято-Успенський храм, там вирувала велика пожежа. Ми під’їхали до споруди. Дафна Весдорп почала робити зйомку, стоячи на порозі храму. У цей час і з’явився дрон. Великий, на оптоволокні. Коли він почав розвертатись, я й відкрив по ньому вогонь. Наша команда опинилася дуже близько до дронової небезпеки. Можливо, апарат не збирався уражати саме нас, бо потім, коли передивлявся відео, побачив, що неподалік йшла машина, можливо, він спікірував би на неї. Але вірогідно, що міг би вразити й нашу групу. Як би могло бути, ніхто не знає. Бо журналісти часто стають мішенями. Після того, як вдалося збити дрон, ми швидко покинули локацію зйомки.
У Костянтинівці застосовуються різні види зброї як проти військових, так і проти цивільних, є мінування місцевості. У той же день я відпрацьовував по мінуванню. Йдеться про дорогу до крамниці й аптеки, котрі попри небезпеку ще продовжують працювати на половину міста по кілька годин у день. Туди звертаються люди, які ще мешкають у Костянтинівці, а ворожі війська мінують шлях, по якому переважно рухаються цивільні машини. Про яку безпеку говорити? Але населення там ще залишається. У деяких людей, що живуть на прифронтових територіях, немає розуміння, який алгоритм дій їх чекає, коли вони покинуть свої оселі. Що буде, коли людина сідає в евакуаційну машину і зачиняє за собою двері домівки? Де вона опиниться? Триває четвертий рік війни, але системного вирішення цієї проблеми немає. Багато людей, з числа тих, хто вже намагався евакуюватися, повертається на небезпечні території, тримаються, допоки війна не підійде впритул до їхнього дому. Часто через цивільне населення стримується робота військових.
Того дня, як я вже говорив, під ударом дрона могли опинитися або ми, або цивільні люди, що їхали машиною по дорозі неподалік. Я просто оцінив ситуацію і зреагував, бо бачив реальну небезпеку.
– Отже, результат реагування – це не випадковість чи удача?
– Я б сказав, що це результат тренувань. Але, на жаль, у бойових умовах не завжди вдається викроювати час на фізичну підготовку чи полігон. І все ж хоч раз на два тижні стараюся виїхати на стрільбище, аби підтримувати форму. Бо без практики, навіть під час короткочасної відпустки, навички швидко втрачаються. Але завжди потрібно бути максимально зібраним і реагувати по ситуації.
– Які емоції були в учасників знімальної групи, у Дафни Весдорп, коли відбулося збиття дрону?
– Дафна Весдорп працює в Україні з 2022 року, реалістично висвітлює події російського повномасштабного вторгнення в нашу країну. До цього вже мала досвід роботи у зонах збройних конфліктів. Журналістка має психологічну стійкість, і у нашому випадку зберігала спокій, зосередженість та зібраність. З нею нормально працювати і спілкуватись.
– Ви гарно володієте англійською. Це чується на відео, коли супроводжуєте іноземних журналістів. Часто доводиться послуговуватися нею?
– Англійську вивчав ще зі школи. Коли працював фотокором, знання не раз виручали. Ставши до лав ЗСУ, працюючи з іноземними медіа, англійською користуюся постійно. Взагалі, спілкування з іноземними журналістами – важлива частина роботи багатьох пресофіцерів.
– Завдяки яким факторам до вас прийшло рішення стати пресофіцером?
– Вся моя попередня робота пов’язана із журналістикою, раніше допомагав нашій бригаді, часто приїздив до них, тут хороші традиції роботи пресслужби, надійні люди.
– Часто доводиться супроводжувати групи закордонних медійників?
– Залежно від періоду, інтенсивності бойових дій. Але в середньому – одна-дві групи на тиждень. Буває більше. Трапляється, що одночасно працюємо з представниками кількох видань. Намагаємось дати змогу побачити реальність війни через об’єктиви журналістів усьому світові. Ми б хотіли по максимуму показувати бойову роботу. Але, звісно, безпека – у пріоритеті. Поїздки до лінії зіткнення зараз дещо обмежені, бо шукаємо компроміс між «показати» і «вберегти». Втім, журналістських запитів маємо багато. У нас постійні контакти і з українськими журналістами.
– Як намагаєтеся налагоджувати комунікацію з медійниками, які працюють у полях?
– Є різні люди. Якщо ти добре наладив контакт, то проблем не буде. Я намагаюся знайти підхід до кожного: комусь потрібен жарт, комусь – серйозність. У пресофіцера така ж робота, як і у будь-якого журналіста: встановити довіру, щоб усі відчували себе комфортно, наскільки це можливо у наших умовах, й могли виконувати свою справу. Потрібно знаходити спільну мову – у цьому сенс. Плануючи виїзд групи, намагаємося деталізувати кожен маршрут, передбачити можливі ризики, продумуємо логістику. І намагаюся водночас бути людиною, з якою комусь просто хочеться поговорити на різні теми, не лише про війну. Наші колеги-медійники із закордонних і українських редакцій, це як місток між фронтом і цивільним світом. І від того, як ми співпрацюємо, залежить, якою Україну бачить світ і наше суспільство у віддалених від фронту регіонах. Робота журналістів зараз надзвичайно важлива.
– Ви гарно стріляєте, говорите англійською, фотографуєте, ще є щось з категорії гарного?
– Ще гарно воджу машину (сміється). До речі, пресслужбі нашої бригади Національна спілка журналістів України передала автівку, яка весь час у роботі. Добре, що є така підтримка. Мені теж доводилося бувати за кермом автомобіля від Спілки. А загалом для мене важливо виконувати будь-яку справу якісно. Бо у нашій роботі немає дрібниць.
Спілкувалася Людмила Мазнова
Дискусія з цього приводу: