Відтоді, як прибула до Приштини, на моїй сторінці в фейсбуці додалося в близько сотні друзів-косоварів. Втім, не лише віртуальних. Майже кожна зустріч у Косові, куди запросили нас, українських журналістів, колеги з Асоціації газетярів Косова (AGK) та уряду цієї країни, переходить у теплі, дружні стосунки. Те, як щиро підтримують Україну місцеві мешканці, заслуговує на окремий цикл публікацій. Наведу лише найсвіжіший приклад.
Наша група поверталася з Посольства США у Косові, де мала зустріч із представниками дипломатичного корпусу Америки на чолі з Послом Джеффом Ховеньє. Таксист почув, як ми розмовляємо поміж собою, й поцікавився, чи не українці ми? Бо, мовляв, наша мова схожа на ту, якою говорить президент Володимир Зеленський. А коли дізнався ствердну відповідь, не зміг стримати емоцій: “Мені так жаль, що у вас зараз війна! Ми пережили цей жах 23 роки тому, моя родина теж постраждала”. І показав шрами на руці та на обличчі…
А у родині виконавчої директорки AGK Гетоарбе Муллікі про війну не лише згадують, а й пишуть книги та знімають фільми. Її батько, Хагіф Муллікі – відомий театральний режисер, журналіст і сценарист, професор сценарію та драматургії в Державному університеті Приштини. Він був заступником міністра культури Косова та очолював організацію, де нині працює донька. Мати, Шпреса Муллікі, викладає в університеті «Хасан Приштина» та працює в Медіаорганізації Південно-Східної Європи (SEEMO) – регіональній неурядовій некомерційній мережі редакторів, керівників ЗМІ та провідних журналістів. Словом, родина інтелектуалів та патріотів, які знають і шанують слово.
Ми побували на гостинах у затишному будинку родини Муллікі, який нагадує музей: стіни прикрашають картини сучасних і старовинних художників, кожну роботу можна розглядати годинами.
– Ось це полотно неначе про нинішню Україну, хоча насправді майстер писав про Косово, – каже Хагіф.
Справді, сюжет цього витвору змушує серце битися частіше. Самотнє дерево, що височіє на горі з людських тіл – алегорія війни. На задньому неживому блідо-зеленому тлі художник зобразив двері. Але їх не можна ні зачинити, ні відчинити, бо немає будівлі, до якої б ці двері вели. А може, то двері для нового дому, який колись з’явиться на цьому місці?..
За столом та частуваннями точилась дружня розмова про життя-буття і те, що допомагає людям у тяжкі моменти. Плакали і сміялися разом, слухаючи розповідь пані Шпреси про розлуку з коханим. Жінка мусила разом із крихітною донечкою залишити Косово в той час, коли чоловік зі зброєю в руках виборював незалежність держави. Більше ніж півроку не мала від нього жодної звістки, а шлях додому був довгим і тернистим. Драматичні події тих років Хагіф Муллікі змалював у своїх історичних нарисах, статтях та п’єсах, які йдуть на театральних сценах Косова, Албанії та інших країн.
Українські гості отримали в дарунок книги з автографами автора. Ми, у свою чергу, вручили господарям мальовки петриківського розпису, які створила авторка цих рядків. Пані Шпреса одразу оформила їх у рамки й поставила на почесному місці, поряд із погруддями національних героїв Албанії: Скендербеу та Іси Болетіні. Таким чином наші друзі висловили повагу й підтримку народу України, який сьогодні захищає свою державу у кровопролитній війни з російськими окупантами так само, як косівські албанці виборювали свою незалежність.
Не оминула війна й родину молодого мешканця Приштини Роберта Фейзулаху. В його жилах тече албанська та чеська кров, а душа поріднилася з Україною. Роберт займається менеджментом із вдосконалення бізнес-процесів в PECB та волонтерством – разом з іншими громадськими активістами збирає для України допомогу. Кілька років тому, до війни, він жив і працював у Києві. В рамках діяльності в проектах Консультативної місії Європейського Союзу в Україні об’їздив різні регіони та встиг вивчити нашу мову. Його дружина та двійко діточок подружилися з киянами. Роберт зізнається, що хоч українською володіє не досконало, але добре її розуміє. Так само близькою є йому доля України, де лишились його друзі, колеги та добрі знайомі.
Тож перші ракетні удари по Києву, Дніпру, Чернігову, Миколаєву та іншим містам боляче відгукнулися в його серці. А коли шок він новини про війну минув, прийшло рішення: Косово буде допомагати Україні! До волонтерської групи увійшли підприємці та громадські активісти.
Так, виконавчий директор фармацевтичної компанії Dreni Farm Адем Хасані та його дружина люб’язно надали медикаменти для Запорізького військового госпіталю. Голова благодійного фонду “Підтримка ініціатив розвитку” (SDI) Арвід Холл має досвід роботи в гуманітарних місіях, у тому числі на Донбасі. Він напряму співпрацює з БФ “Покоління майбутнього” у Запоріжжі та його засновником Максимом Кравчуком. Громадська ініціатива Youth Community Project – Prishtina дає змогу молодим волонтерам надавати допомогу Україні, пропагуючи Республіку Косово як гуманітарну державу.
Український контингент Міжнародних сил у підтримку миру в Косові (KFOR) допомагає транспортувати гуманітарний вантаж до Македонії, а звідти – до України. Ось така народна дипломатія виходить. Щоправда, не обходиться й без участі шанованих амбасадорів – посла України в Албанії Володимира Шкурова та посла України в Республіці Північна Македонія Наталії Задорожнюк. Їхня фахова підтримка допомагає подолати проблеми з логістикою.
У грошовому еквіваленті виходить, що за три останніх місяці косовські волонтери зібрали й передали до України гуманітарних вантажів на 77 тисяч євро. Це солідна сума, зважаючи, що косовари живуть скромно і не мають високих статків. Тож цілком справедливо вважати цю допомогу безцінною.
Людмила Макей
