Як у регіонах йде передплата на періодику на 2026 рік? Які наклади будуть у газет і чим в усіх вони будуть, адже відомо що з кожним роком кількість друкованих локальних медіа зменшується? В чому бачать перспективи своїх видань керівники газет? Інформаційна служба НСЖУ опитала редакторів газет в різних регіонах країни і може розповісти не про “середню температуру” по палаті, а про реальну ситуацію для медіа на місцях
Куди не кинь – усюди клин. Ця думка часто виникала під час спілкування з редакторами газет про нинішню передплатну кампанію, перспективи чи їх відсутність. Бо що не слово, то крик душі, що не факт, то про наболіле. Але попри труднощі, які обступають ледь не з усіх боків багато редакцій, особливо колишніх районок, медійники вперто шукають можливості не лише для виживання, а й розвитку.
Анатолій Безтака, “Діалог” (Кропивницький): «Урізали й без того мінімальні витрати, але знизили ціну газети для читача»
Всеукраїнська (обласна) газета «Діалог», за словами головного редактора Анатолія Безтаки з Кропивницького, у грудні має разовий наклад 7200 примірників. Солідна цифра! Але…
– Відчай у парі з досвідом породили рішення: зменшити… редакційну вартість газети, – каже пан Анатолій. – О, я стільки всього передумав перед початком передплати! Життя дорожчає, “Укрпошта” знову обдирає редакції, як липок, своїми тарифами. А у читачів немає грошей «тягнутися» за зростанням цін, що звалюється на їхні голови. Ось я й вирішив: нехай ми уріжемо й без того все урізане у витратах, але зробимо для людей газету більш доступною. Річна передплата на «Діалог» складає десь 500 грн.
Зараз ми виходимо на чотирьох шпальтах щотижня, а у новому році це буде восьмишпальтовик, як колись до війни. Випускатимемо його двічі на місяць. Уже зараз газета йде на восьми шпальтах-полосах, щоб люди знали її формат. І про зміни в доставці теж попередив. Наша газета – найтиражніша в Кіровоградській області. Але мене не покидає відчуття, що передплата-2026 є найбільш важкою і непередбачуваною за всі роки незалежності, – наголошує головний редактор.
Анатолій Безтака, заслужений журналіст України, рекордсмен Книги рекордів України щодо найтривалішого перебування на посаді головного редактора серед обласних та всеукраїнських газет, член НСЖУ. Він може порівнювати роботу «колись» і «тепер», спираючись не на почуття ностальгії, а на реальність умов, у яких доводиться працювати, вірніше, як вважає, виживати.
–Минули часи, коли «Укрпошта» була надійним партнером, бо зараз це партнерство перетворилося на гру в одні ворота. Про підвищення тарифів на доставку ми дізналися на якійсь літній нараді, де було озвучено, що тариф підніметься на (40%!!!). З якого дива при «падаючому» доларі, більш-менш стійкій гривні таке робити?.. Аргументи старі й розпливчасті: війна, дорожнеча і все таке. Насправді схоже на те, що на тлі закриття багатьох медіа «реформатори» не хочуть втрачати солідні доходи. У попередні ж роки було хоч якесь завчасне обговорення…
До речі, хочу сказати кілька слів про якість доставки газет, на яку здіймаються ціни. У селах, трапляється, свіжий номер приїжджає не через день чи навіть три, а тижнів через два. А відтак – новини запізнілі, оголошення – не актуальні. І ніякої відповідальності; мовляв, добре, що взагалі принесли. Кривдно, що в державі не бачать проблем друкованої преси. Бюджет на наступний рік прийняли, більше мільярда на телемарафон виділили, а про газети ніде жодного рядка в програмах підтримки і жодної гривні допомоги. Хоч кричи, хоч волай – ніхто не чує.
Тому вся надія на наших передплатників. Будемо осучаснювати контент, хоч весь час кожен номер намагаємося робити максимально змістовним. Маємо десятиліттями сформоване коло читачів, переважно старшого віку. І якраз пенсіонери з невеликими доходами змушені рахувати кожну гривню. День, коли стане відомо про тираж на наступний рік (а це передноворічні дні), стане для мене і моїх колег по всій Україні моментом істини. Дуже сподіваюся, що і цього разу інтуїція мене не підвела, тираж буде, чого бажаю усім газетярам, – підсумовує Анатолій Безтака.
Головний редактор сподівається, що «Діалогу” до снаги перетнути п’ятитисячну передплатну межу, аби і далі залишатися у тісному діалозі зі своїм читачем. Як каже Анатолій Безтака, аби не сподіватися тільки на гранти, а тим більше «владно-олігархічну» підтримку. Бо то вже буде не про незалежну газету промовка…
Тетяна Каушан, «Путивльські відомості» (Сумщина): «Тарифний тиск гнітить, але грант нам дав надію.»
– Дім, у якому мешкає моя родина, часом аж здригається від вибухів. Постійно на прикордонні лунають КАБи, йдуть прильоти по селах, – каже Тетяна Каушан, головна редакторка газети «Путивльські відомості», що на Сумщині. – І у таких умовах ми проводимо передплату. Для жителів прикордоння нинішня передплата – це віра в те, що буде «завтра», що попереду – цілий рік, який ми можемо пройти разом. Хочеться такою вірою, у хорошому сенсі слова, заразити якомога більше наших читачів. Але, на жаль, поруч є і об’єктивна реальність, Виснажують вимушені відключення світла. Реклами в газеті практично немає, сподіватися на масову передплату – наївно. Намагаємося максимально розвивати соцмережі, сайт, продовжуємо щотижня випускати газету. «Путивльські відомості» для багатьох читачів – це як осередок життя, у якому – новини, мужність захисників, проблеми громади, співчуття. Все те, чим наповнюється кожний новий день.
Але він несе людям ще й страх і тривогу, гнітить невідомістю. Чи вдасться лишитися у рідному домі, чи доведеться кудись виїхати? За такої нестабільності багато хто вирішує робити лише місячну передплату на «Путивльські відомості», бо невідомо як далі життя поверне.
Мені постійно додає переживань робота пошти. Знову збільшили вартість доставки. Аби передплатити «Путивльські відомості» на місяць, людині потрібно витратити 75 гривень, а також віддати і двадцять грн за оформлення абонементу. Загалом – 95 грн. Але редакція з цих коштів отримає тільки 44 грн 68 коп, а решта–50 грн 32 коп залишиться на рахунках пошти. Вважаю, такий розподіл несправедливим. Але довести це Укрпошті неможливо, у них свої розрахунки й аргументи, а редакції приречені на виживання. Такі обставини не дозволяли і нам оптимістично дивитися у майбутнє. Не було впевненості, що газета повноцінно друкуватиметься наступного року.
Та хочу сказати про найбільш приємне, що сталося за ці дні у моїй роботі і нашого невеликого колективу. Другого грудня ми отримали чудову новину! Національна спілка журналістів України завдяки грантовій програмі підтримала 25 редакцій. І серед них є ми! Це стало визнанням наших зусиль і боротьби за збереження друкованої газети на прикордонні. Тепер ми маємо впевненість, що наступного року газета житиме!
Ще Тетяна Каушан розповідала, як дзвонили колеги з вітаннями, деякі говорили, що вони теж подавали заявку, але не потрапили у число щасливчиків.
– Думаю, справа тут не в щасливчиках, є багато об’єктивних факторів. Коли я писала заявку на грант, намагалася сповна розкрити наші наміри, показати, чому для нас це важливо і який створюватимемо контект, ну і, звісно, вказувала на близьке прикордоння, де газета часто є єдиним джерелом інформації для людей, –пояснює головна редакторка.
Наталія Однодворець, «Сільські горизонти» (Сумщина): «Не бачимо свого «горизонту»: припиняємо випуск газети.»
Директорка ТОВ «КРГ Сільські горизонти» Наталія Однодворець (м.Конотоп, Сумська обл.) заповнила заявку на участь у грантовій програмі від НСЖУ, вважаючи, що грантові кошти можуть стати рятівною соломинкою для їхньої редакції. Без прикрас описала ситуацію. Друге півріччя 2025 року посилило виклики для колективу: звільнялися працівники, танули кошти, зменшилася реклама, надходили скарги на доставку газет, щомісяця «нижчав» тираж. Подаючи заявку на грант, керувалася принципом: використати найменший шанс.
– Так, я зробила все, що могла, – переконана Наталія Однодворець. – Диво сталося: ми опинилися серед редакцій, яким НСЖУ надала підтримку. Для мене це, дійсно, було справжнім дивом, бо матимемо гроші. І спочатку раділа результату, мов дитина. Поділилась новиною з головною бухгалтеркою, радість подвоїлася. До речі, за освітою, я теж бухгалтер. А потім ми взялися за цифри. Вони вперто свідчили, навіть грант не врятує «Сільські горизонти». Бо зараз ми, як мовиться, дійшли до ручки: газета виходить на ентузіазмі, аби тільки не мати боргу перед читачами, які зробили передплату до кінця року. У грудні маємо разовий тираж 675 примірників. Зарплата у мене 3300 грн, але я і їх не отримую, у колективі ще є журналіст і головна бухгалтерка. Збільшити тираж уже немає ніякої можливості, навіть якби й внесли зміни до передплатного каталогу пошти. Часу до кінця року зовсім обмаль. Розумію, що грантові кошти, це – велика відповідальність. Але для нас, на жаль, це тимчасове рішення. А що робитимемо опісля, через півроку? Все вернется на круги своя. Йде ніби агонія газети. Тут потрібна системна державна підтримка друкованим виданням, але її немає. Тому ми в колективі вирішили відмовитися від грантових коштів. Можливо це безпрецедентний випадок, але сподіваємося, що інша редакція може використати грант більш ефективно. Коли довідалася, що гроші передали колегам краснопільської газети, пораділа за них. І щиро дякую НСЖУ за підтримку, що нас почули і хотіли врятувати.
Наталія Однодворець у цьому році взяла на себе керівництво редакцією. Саме їй разом з колегами довелося прийняти непопулярне рішення: не відкривати передплату на 2026 рік.
Відчувала, що плисти проти течії все важче і важче. Тим часом факт, що газета закривається, спокійно сприйняли як в райдержадміністрації, так і в райраді. Сім років тому припинила виходити друком газета «Конотопський край», яка розповсюджувалася у місті, а «Сільські горизонти» – переважно у сільських населених пунктах. Газета була успішною до того часу, як зазначила пані Наталія, допоки пошта не запустила пересувні відділення по селах. Хоч і гладенько стелило обіцянками керівництво Укрпошти, але все почало саме тоді летіти шкереберть. І той «політ» затягнув видання у прірву ліквідації. Наталія має намір ще випустити один тижневик до кінця року. А далі буде поставлена крапка в історії пошуку нових горизонтів.
Світлана Невесенко: «Фінанси без ілюзій, але головне–не мати боргів.»
Про цифри Світлана Невесенко, головна бухгалтерка газети «Рідний край», що на Сумщині, говорить, не зазираючи у жодні папірці. Зазначає, що до війни редакція мала стабільну стовідсоткову передплатну модель доходу. По тиражу – на першому місці серед районок області, за податками наближалися до бюджетоутворюючих підприємств громади, під рекламу відводили дві-три шпальти. Як і у сусідніх «Сільських горизонтів», проблеми почалися із введенням пересувних відділень, а далі пішли проблеми, які пані Світлана не надто охоче перелічує. Орендоване приміщення редакції двічі постраждало від шахедів, але випуск газети не припинявся. Є проблеми з орендою, ремонтом кабінетів, дуже потрібне альтернативне джерело живлення, та на придбання зарядної станції кошти відсутні.
– Зайвих грошей у нас взагалі немає. Головне завдання: не накопичувати боргів. Намагаємося вкластися у місячний кошторис видатків, при цьому шукаємо додаткові надходження. У нинішньому році оптимізму додав грант від партнерів із Нідерландів на оновлення технічної бази. Маємо договори на висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування, – розповідає головна бухгалтерка. – А ось від участі у грантовій програмі «Власна справа» по лінії Кабміну змушені були відмовитися. Зупинило зобов’язання про створення нового робочого місця, нам це не підходить, – пояснює Світлана Невесенко. – Зараз триває передплатна кампанія на 2026 рік. Проводимо розіграш призів від постійних спонсорів газети. Щодень люди приходять у редакцію, передплачують і відразу реєструються на розіграш. Є читачі, котрі мають по кілька призів, отриманих у різні роки. Йдуть переважно пенсіонери, у свій час вони стільки праці вклали у наше місто, громаду! А зараз для багатьох із них великою втіхою є читання газети, як самі ж і визнають. Один ветеран розповідав, що коли приходить «Рідний край», а в домі немає світла, то бере ліхтарик і читає, сусіда у нього теж так робить.
– Згадується, коли йшло «роздержавлення» нам все обіцяли від держави грошову підтримку. Обіцяльників тих давно немає на посадах, про допомогу забуто, – деталізує пані Світлана. – І тоді, і зараз всі надії покладаємо на власні сили. Вже добре, що хоч за «зимову» тисячу можна зробити передплату.
Аби лишень без палок у колеса, які час від часу настирливо вставляє пошта своїми тарифами, працювати. Так було і цьогоріч, коли вже у каталозі побачили підвищення ціни на доставку. До війни, у вартості газети у процентному відношенні видавнича (редакційна) ціна складала 77%, а тариф на доставку – 23 %. На 2026 рік зовсім інша картина: видавнича вартість – 59,6 %, тариф на доставку – 40,4%. У попередні роки ми завчасно отримували «сигнальні» каталоги, де вказувалася вартість видань, могли вносити корективи до початку передплати. Пам’ятаю, як у 2023 році жваво обговорювали проєкт наказу про відміну державного регулювання тарифів на прийом та доставку періодики Укрпоштою. Тоді стало зрозумілим, що для редакцій нічого хорошого «не світить», що зараз і маємо з поштовими тарифами. Також згадується і пільгове оподаткування для редакцій, яке відмінили. Думаю, якби було бажання шляхи підтримки знайти можна. А поки що, як кажуть журналісти, коментарі зайві, – підсумовує Світлана Невесенко.
Можливо коментарі й зайві, але ось відповіді на деякі питання, які ставлять медійники, були б дуже доречними. Тому, об’єднавши претензії, які найчастіше звучали під час розмов, у кілька запитань, звернулися з ними до Укрпошти, аби отримати роз’яснення. Зокрема, цікавить економічне обґрунтування збільшення тарифів на доставку друкованих видань на 2026 рік.
Чому у попередні роки редакціям газет надсилався сигнальний примірник передплатного каталогу, після ознайомлення з яким можна було корегувати вартість видання, а до нинішньої передплатної кампанії цього не зробили. І головне – про доставку періодики: як збирається Укрпошта покращити доставку друкованих видань, зважаючи на підвищення тарифів? Особливо це стосується пересувних поштових відділень.
У таких надскладних умовах проходить передплата преси на наступний рік. І невдовзі, як говорив Анатолій Безтака, настане момент істини для редакцій: з якими тиражами доведеться працювати у новому році. Головне, аби не закривалися горизонти…
Людмила Мазнова
