«Главком» опублікував три матеріали спецпроєкту Національної спілки журналістів України, присвяченого вбивству російськими військовими відомого українського актора і телевізійника Павла Лі.
«Він багато допомагав людям, але військовим не був!», – близькі відомого актора і телеведучого Павла Лі розповідають правду про останні дні його життя…
Історія загибелі відомого українського актора і телеведучого Павла Лі відразу обросла легендами. Російські військові убили його 6 березня 2022 року під час окупації Ірпеня. Спочатку поширилася інформація, ніби Павло пішов служити в територіальну оборону. Потім – ніби він загинув від кулі снайпера, віддавши власний бронежилет дитині під час евакуації з Ірпеня. Національна спілка журналістів змогла зібрати коментарі людей, які напередодні загибелі Павла були поруч із ним. Усі вони свідчать, що все це – неправда.
Мама і близькі наголошують: яскрава зірка особистості Павла не потребує несправжніх прикрас.
«Фото, де він у військовій формі, зроблено під час зйомок фільму Ахтема Сеітаблаєва «Мирний-21» про подвиг Луганського прикордонного загону в 2014 році, де Паша грав. У територіальній обороні він не був, а працював у волонтерському штабі міської ради. Мені потрібна правда про сина, а не брехня! – каже мати Павла Марія Василівна Лі. – Вбивство мого сина, цивільного, – це воєнний злочин, за який убивці мають відповісти!»
Як зазначає голова НСЖУ Сергій Томіленко, у трагічні березневі дні, коли розгорталася повномасштабна російська агресія проти України, навіть впливовим і авторитетним українським медіа було важко перевірити всі версії тодішніх подій, що поширювалися в медіапросторі. «За збігом обставин колоритна світлина Павла Лі у військовій формі зі зйомок фільму «Мирний-21» викликала величезний резонанс в українських та міжнародних медіа й ніби підтверджувала, що актор служив у війську». Томіленко каже, що загибель Павла Лі викликала найбільше запитів іноземних колег щодо обставин трагедій того періоду. «До нас зверталися французи, аргентинці, американці, – пригадує він. – Тоді ми не знали всієї правди про смерть Павла Романовича. Але важливо встановлювати правдиву історію кожного з наших загиблих колег, підтримувати пам’ять про них і надавати допомогу їхнім близьким».
Саме з цієї причини НСЖУ оголосила про створення Фонду пам’яті загиблих журналістів – тих, хто загинув, виконуючи професійний обов’язок, тих, хто поліг під час служби у війську, і тих, хто, як Павло Лі, став цивільною жертвою російських окупантів.
«Він був дуже коректним, багато допомагав людям. Але він не був військовим! Він не був у теробороні! – сказала в коментарі НСЖУ товаришка Павла по волонтерській роботі, яка була поруч із ним у момент загибелі, Ірина Мигитко. – Цю неправдиву історію про бронежилет чомусь почали поширювати в соцмережах наші «зірки». А коли брехня пішла, зупинити її дуже важко».
Джерела в Національній поліції підтвердили НСЖУ, що загибель Павла Лі розслідується як воєнний злочин і вбивство цивільної особи.
З початком війни Павло пішов у Ірпінську міську раду й попросив, щоб його взяли в тамтешню волонтерську групу. Мама Павла Марія Василівна згадує, що дуже його просила, щоб приїхав до неї в Карпати. Багаторічна подруга, відома актриса Катерина Буцька також пропонувала в разі потреби зупинитися у неї в будинку поблизу Вишгорода. Але Павло відповів, що не зможе «втекти», бо буде «почуватися неповноцінним». «Я мушу допомагати! Це ж війна!» – казав він. Коли Марія Василівна продовжувала його вмовляти, він пообіцяв: «Мамочко, якщо буде аж дуже «жарко», я приїду…»
Як розповіла НСЖУ координаторка оперативного штабу Ірпінської територіальної громади, депутатка міськради Зоряна Міронішена, станом на початок повномасштабної війни жодного офіційного громадського формування в місті не було. Просто до міськради приходили жителі громади й пропонували свою допомогу. Сама ж Зоряна Міронішена займалася також евакуацією людей. «Паша Лі прийшов і сказав, що не може просто сидіти вдома, хоче бути чимсь корисним, – розповідає депутатка. – Тоді ми приймали дзвінки від людей, реагували на різні критичні ситуації, розвозили гуманітарну допомогу літнім людям, хворим, багатодітним сім’ям, які залишилися в місті й не могли про себе подбати. Паша в цьому допомагав: «сидів на телефонах», займався логістикою збору і розвезення гуманітарки».
Крім виконання волонтерської роботи, за словами Марії Лі і дівчини Павла Еллони Біргер, він у перші дні війни роздруковував карти місцевості для військових із ДУК «Правий сектор». Декілька з цих карт зберіглися в родині Лі. А Катерина Буцька каже, що за сприяння Павла вдалося евакуювати з Ірпеня бабусю і дідуся її подруги.
5 березня Паша зателефонував матері й сказав, що Ірпінь – в оточенні «орків», наступного дня він планує звідти вибиратися. Про намір виїхати він повідомив і Катерині Буцькій, чоловік якої разом із своїм другом навіть виїхали Павлові назустріч. Проте, тривали обстріли, військові перекрили дорогу й невдовзі мала розпочатися комендантська година, тож чоловіки мусили повернутися додому.
«Коли Паша сказав, що буде їхати з Ірпеня, в мене буквально завмерла душа… – згадує Марія Василівна. – Я кажу: «Паша, будь ласка, не виїжджай, пересидь десь в місті, бо я відчуваю: все недобре!» Він відповідає: «Мамо, не придумуй! Ти просто переживаєш!..»
Того дня, 5 березня, у штаб тергромади надійшла інформація, що в Ірпінь зайшли рашисти. Близько обіду зникла електрика. Розпочалися масовані обстріли. Розвезення гуманітарки припинилося, волонтери перебралися в підвал штабу.
«Ми не могли зв’язатися з командуванням, не знали, куди нам рухатися, тому залишалися у штабі, – згадує Зоряна Міронішена. – Ввечері ми, осіб зо 20, залишили штаб і пішли в квартиру радниці міського голови, депутатки міськради Віолети Дворнікової, розташовану неподалік, щоб переночувати. Тікали під обстрілами перебіжками, навприсядки».
Зв’язок зник повністю, мобільної мережі не було.
«На ранок 6 березня ми зібралися йти до штабу, – продовжує розповідь Міронішена. – Тим часом, троє з нас, – Паша Лі, Ірина Мигитко і Тарас Мельник, вирішили з’їздити по своїх домівках. Ми не знали, що ту частину міста, куди вони вирушили, було вже окуповано… Тим часом, решта з нас повернулися у штаб і чекали Пашу, Іру і Тараса. Проте прийшли тільки Іра і Тарас. Іра повідомила, що Пашу розстріляли просто в автомобілі…»
Максим Степанов, служба інформації НСЖУ
Фото: Марії Лі, Тараса Мельника, Ірини Мигитко
