Непересічна медійна особистість – Олег Батурін, український журналіст, член Національної спілки журналістів України, з багатим і різноплановим професійним досвідом
Він – власний кореспондент херсонської газети «Новий день», журналіст Інформаційної агенції «Центр журналістських розслідувань», керівник Медіаклубу «Європростір», кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2022). Під час вторгнення рф в Україну медійнику довелось багато пережити. Про перебування в російських катівнях, життя в окупації та професійну діяльність Олег Батурін розповів у Центрі журналістської солідарності в м. Івано-Франківську.
«Першого жовтня 2014 року мене в Криму затримали. Це був мій перший досвід перебування в російських катівнях»
Олег Батурін у журналістиці з 1999 року. І саме в регіональній журналістиці. Завжди фокусом його роботи була Херсонщина. Працює в Центрі журналістських розслідувань. Інформаційна агенція «Центр журналістських розслідувань» – це медійний проєкт кримських ГО «Інформаційний прес-центр» та «Кримський центр розслідувальної журналістики», редакція якого тимчасово, до деокупації Криму, розміщений у Києві.
– У 2014 році, коли почалася війна й окупація спочатку Кримського півострова, потім Донеччини і Луганщини, я активно працював у цьому напрямі, більше з акцентом на Крим. Їздив у березні в Крим з волонтерською місією від нашої Каховської громади. Висвітлював події, які там відбувались. А першого жовтня, під час чергової поїздки, російські спецслужби мене в Криму затримали. Через декілька годин відпустили, – розповідає Олег.
Для журналіста-розслідувача це був перший досвід перебування в російській неволі. Допити тривали десь 10-12 годин.
– Допити були жорсткі. Вони намагалися мені вішати терористичну діяльність і все на світі. Навіть якусь крадіжку, нібито скоєну в Джанкої, коли мене фізично не було на території Криму. Важко сказати, якою логікою вони керувалися. Постійно щось перевіряли, брали відбитки пальців. Потому з’явилась їхня остаточна версія – це підробка документів. Ніби я сам підробив собі паспорт громадянина України. Вони паспорт у мене відібрали і повернули лише закордонний паспорт, який був у мене з собою. Сказали, начебто відправляють документ на перевірку, а мене відпустили. Так я виїхав з Криму, – згадує журналіст.
«12 березня 2022-го я потрапив до російського полону, в якому перебував вісім днів»
Черговим випробуванням для Олега Батуріна, як в особистому житті, так й у професії, стало перебування в окупації. У перший день повномасштабної війни він зі своєю сім’єю, яка жила на лівому березі Дніпра, опинилися в пастці російських військ. Виїхати було складно, тож вирішили залишатися вдома, допоки не буде можливості переїхати на підконтрольну Україні територію.
– Не зрозуміло було нічого. Мені, як і багатьом українцям, було не ясно, по-перше, куди їхати. Ми всі бачили, що відбувається на Київщині й по всій смузі кордону з росією. Був абсолютний хаос. А я звик приймати рішення зважено. Але в березні поступово почало відновлюватись автобусне сполучення, цивільні почали більше їздити. З’явилась інформація. Я розпитував багатьох людей, які проїжджали через російські блокпости, як спілкуватися з окупантами. Тобто, ситуація стала зрозумілішою, і ми почали планувати виїзд з окупованої території. Та раптом 12 березня я потрапив до російського полону, в якому перебував вісім днів, – розповідає Олег Батурін.
Того дня журналіст мав зустрітися в Каховці з волонтером Сергієм Цигіпою. Батуріна викрали і вивезли в Нову Каховку, а вже потім у Херсон, в будівлю Херсонської облдержадміністрації. Згодом стало відомо, що приблизно тоді ж викрали і Цигіпу.
Журналіста допитували, погрожували, били. Першу ніч тримали прикутим рукою до батареї.
– Відпустили через розголос навколо мого викрадення. Є також підозра, що тоді вони не зовсім розуміли, що зі мною робити. Коли я перебував в окупації, то постійно підтримував зв’язок із керівниками Спілки журналістів. Вдячний їм за надану підтримку, передусім, моральну. Це може здатися такою банальністю, але я часто згадував – і в окупації, і вже опісля, перші телефонні дзвінки від колег – вони телефонували, говорили, заспокоювали… Коли мене схопили росіяни – я перші 3-4 дні був у дуже депресивному стані. Але саме спогади про ці розмови з колегами зі Спілки, про ці дзвінки витягли мене з того стану. Я замислився, що я не один, що знають про мене, про моє викрадення і ця ситуація набула розголосу. І досі переконаний, що той розголос був однією з причин, які вплинули на те, щоб мене відпустили. Бо росіяни казали й мені, й іншим українцям, котрих вони схопили, що ми – ніхто, і про нас забули. У неділю, 20 березня, вони зайшли в камеру і сказали збирати речі. Я зрозумів, що мене відпускають, але не назавжди, – ділиться спогадами Олег Батурін.
Після звільнення журналіст почав готуватися до виїзду з окупації, й 31 березня його сім’я виїхала з Каховки. Дорога була надзвичайно важкою. Виїзд тривав чотири доби. Потрапили під обстріл, дивом вижили, але зрештою виїхали. Невдовзі стало відомо, що російські військові розшукували журналіста в Каховці.
– Виїхали 31 березня, а першого квітня російські військові остаточно захопили всі органи влади у Каховці, призначили голову окупаційної адміністрації, і я зрозумів, що ми виїхали більш ніж вчасно.
«На окупованій території неможливо повноцінно працювати журналістом»
Олег Батурін із родиною переїхав у Львів, а згодом – в Івано-Франківськ. Й далі веде журналістську діяльність, їздить на Херсонщину, спілкуватися з земляками, з колегами-медійниками. Інколи над матеріалом працює онлайн.
– Після виїзду на підконтрольну Україні територію роботи значно побільшало. Був такий період, коли я навіть певною мірою змирився з тим, що невідомо – чи буду я там комусь потрібен і чи ще буду працювати, – каже Олег. – Бо важка ситуація і в медіа, з якими співпрацював. Але вважаю, що завдяки в тому числі роботі мені вдалося вийти зі свого психологічного стану. Тобто, робота певним чином теж мене врятувала.
Олег Батурін працює в різних жанрах. Це і новини, і розслідування. Практично всі його матеріали мають ознаки розслідувальної журналістики. За багатьма статтями оголошені підозри фігурантам справ про комерційну діяльність чи державну зраду. Є і вже винесені вироки, в тому числі й російським військовим.
– Разом із колегами з Донеччини та Луганщини ми підготували матеріали журналістського розслідування, де були встановлені імена російських військових, які збили літак рейсу МН17. Наші матеріали лягли в основу судової справи в Міжнародному суді в Гаазі, і вже є судовий вирок щодо цих осіб. Я переконаний, що рано чи пізно всіх винних буде обов’язково покарано. Це просто питання часу, – каже журналіст.
«У мене як журналіста багато недоброзичливців. Майже всі вони – зрадники або колаборанти»
Олег Батурін зізнається, що за роки своєї журналістської діяльності отримував багато погроз на свою адресу. І далі їх отримує. Останнім часом через соцмережі пішла нова хвиля фейків і погроз. Це журналіст пов’язує з публікацією, яка вийшла торік у грудні. Він підготував з цього приводу офіційну заяву та зареєстрував її в одному із відділень поліції Івано-Франківська.
Під час спілкування Олег Батурін наголосив на важливості такої комунікаційної платформи як Центри журналістської солідарності. З початку повномасштабної війни він особисто неодноразово звертався по допомогу в центри у Львові й Івано-Франківську.
– І далі надають допомогу, в тому числі, Центри журналістської солідарності. Я також неодноразово раніше звертався по допомогу до львівського, оскільки ми там проживали. Тепер співпрацюю з Івано-Франківським Центром журналістської солідарності. Також хотів би згадати інші організації, які підтримували і підтримують медійників. Ця допомога була важливою, вчасною і потрібною. Особливо взимку, коли були постійні відключення світла, а треба було десь попрацювати терміново над якоюсь темою. Окрім того, в Центрах журналістської солідарності можна отримати бронежилет для відряджень на території, де постійно ведуться обстріли з боку окупантів, медичну аптечку.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Дана Данилів
