Завдяки журналістській солідарності в умовах війни вдається підтримувати колег у складні моменти їхнього життя
Що нині найбільше турбує медійників і медіа, а також які нині потреби в обласних журналістських організаціях, якої підтримки вони потребують – про це йшлося під час спеціалізованої координаційної онлайн-наради, яку провів центральний офіс НСЖУ із представниками журналістських осередків тих регіонів, що входять до сфери відповідальності і Західноукраїнського центру журналістської солідарності НСЖУ.
Нагадаємо, наприкінці минулого року відбулася трансформація ЦЖС, в результаті якої було сформовано об’єднаний Західноукраїнський центр журналістської солідарності з основним офісом у Львові, а також із офісом у Чернівцях (співкоординатори – Наталія Войтович і Володимир Бобер). У нараді взяли участь медійники і керівники журналістських осередків Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Вінницької, Хмельницької областей, а також Луганщини, медійна спільнота якої за нинішніх обставин потребує особливої підтримки.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко зауважив, що такі наради відбуваються з усіма Центрами журналістської солідарності спільно з керівниками обласних спілчанських організацій з метою посилення партнерських зв’язків Мережі ЦЖС із обласними організаціями Спілки, з медійниками, а також з метою визначення потреб журналістських спільнот кожної області у підтримці, з тим, щоб ефективніше опікуватися журналістами, які потрапили в біду.
Сергій Томіленко поінформував, що Центри журналістської солідарності як ініціатива Спілки журналістів України діють з початку повномасштабного вторгнення. Відповідно до ситуації і потреб, відбувається їхня трансформація. Нині діють Харківський, Запорізький, Дніпровський, Київський, Івано-Франківський і об’єднаний Західноукраїнський центри журналістської солідарності. Вся інформація про сервіси, які надають ЦЖС, вміщується на сайті НСЖУ, на телеграм-каналі «SPILKA News», який є ключовою інформаційною стрічкою про діяльність ЦЖС та в інших соцмережах.
– Центри журналістської солідарності діють як єдина команда, яка не зосереджена лише на своїх регіонах. Медійники, які потребують підтримки, можуть звернутися до будь-якого з Центрів, а там їх зорієнтують і скоординують саме туди, де вони можуть отримати допомогу. У пріоритеті підтримка журналістів, які залишаються у професії, які активно трансформують свою діяльність у нинішніх умовах, які їздять на фронт, висвітлюють актуальні події щодо війни тощо. До всього, в умовах війни ми не зважаємо на те, чи медійник, який опинився у скруті, є членом Спілки, чи ні – є журналіст, який потребує допомоги і якому треба допомогти. Звісно, ми б хотіли, щоб наші лави поповнювалися новими активними спілчанами, – підкреслив Сергій Томіленко.
Олександр Бриж – секретар НСЖУ, який багато років поспіль очолював Донецьку обласну організацію НСЖУ, ще у 2014 році пережив російський полон, а нині як переселенець знайшов прихисток у Черкасах, добре знає ситуацію щодо луганських медійників. Він звернув увагу, що Луганська обласна організація НСЖУ практично розпалась, її голова залишився на окупованій території. За словами Олександра Брижа, луганські і донецькі спілчани на той час за підтримки НСЖУ об’єдналися і створили інший осередок, до якого входили журналісти, які знаходились на підконтрольній території України,і які виїхали з окупованої території. Але зараз, коли вся територія Луганщини захоплена терористами, його діяльність налагодити складно.
– Треба вживати якихось організаційних заходів, щоб щоб цей осередок знову запрацював. Я думаю, це було б співзвучно із діяльністю Центрів журналістської солідарності, адже багато колег з Луганщини опинилися в біді. Треба знаходити зв’язок з журналістами, знову збирати колег, налаштовувати їх на роботу, допомагати їм і методично і матеріально. Наші спілчани, особливо працівники друкованих медіа, в останні роки були справжніми філантропами. Вони працювали за символічну зарплатню, без жодної допомоги… Підтримую ініціативу створення Державного фонду допомоги журналістам і медіа. Також треба й своїми спільнотами включатися в цю роботу. Тим більше, що все те, що робить НСЖУ, є дуже плідним, – підкреслив Олексндр Бриж.
Голова Львівської ОО НСЖУ Ярослав Климович звернув увагу, що Центри журналістської солідарності працюють уже майже два роки, однак підтримка медійників-переселенців у Львові почалася ще до їх створення – у перші дні повномасштабної війни. Львівські медійники зустрічали прибулих колег, допомагали їм, надавали гуманітарну допомогу. А після створення ЦЖС ця робота вже набула системного характеру. Зараз ЦЖС і обласний осередок НСЖУ працюють в тісному контакті.
– Пригадую, у перші місяці роботи Центрів журналістської солідарності був величезний наплив медійників з інших регіонів. Одні залишались, другі їхали в інші регіони чи за кордон, і не завжди можна за встежити за їхнім переміщенням. Тож, на мою думку, зараз дуже важливо провести верифікацію – хто зараз знаходиться у нашому регіоні і якої підтримки потребує. Бо я б не сказав, що зараз у Львові залишилося багато журналістів, з якими ми контактуємо. Але тими, хто потребує допомоги, координатор ЦЖС Наталія Войтович предметно займається – і круглі столи проводить, і тренінги, і вирішує інші питання. До того ж, у Центрі є робочі місця для медійників з усією необхідною технікою. До речі, варто відзначити наших друзів з Херсонщини – з газети «Новий день», які тут спочатку наповнювали свій веб-ресурс, а потім за підтримки НСЖУ почали видавати друковане медіа. Ми тісно контактуємо з головним редактором газети Анатолієм Жупиною. У ЦЖС ми презентуємо випуски цієї газети, і багатьом колегам хочеться сказати: Херсонщина – наполовину окупована територія, але редакція змогла видавати газету для своїх читачів, – зауважив Ярослав Климович.
Голова Вінницької обласної організації НСЖУ Василь Паламарчук розповів, що обласна організація намагається контактувати з журналістами-пересленцями і надавати їм посильну допомогу. Також він звернув увагу і на іншу проблему – багато журналістів з Вінниччини воюють на фронті, і є необхідність підтримки саме цих колег, адже їм доводиться непросто.
– Коли пішов воювати наш колега Роман Ковальський, то редактор видання, де він працював, член нашого правління Анатолій Жучинський вчинив мудро – він нараховує Роману середню зарплату. Але газета тиражна і це можна робити. Однак як допомагати тим, хто не має такої підтримки, але потребує її – оце проблема Нині воюють Ростислав Макогон, Володимир Грицик, Тарас Борисюк, Анатолій Гетьман, брати Артем і Андрій Сулейки, – каже Василь Паламарчук.
Голова Чернівецької обласної організації НСЖУ і співкоординатор Західноукраїнського ЦЖС Володимир Бобер розповів, що у Центрі розподілили роботу з областями територіально: у зоні відповідальності Чернівецького офісу – Вінницька і Хмельницька спілчанські організації, а Львівський офіс відповідає за Луганську і Тернопільську.
– Так легше і результативніше працювати. Хоча плануємо свою роботу спільно. У нас буває десь до 15 журналістів – ця цифра коливається, бо колеги приїжджають, потім їдуть в інші місця, приїжджають інші люди. Але на самому початку діяльності Центру у його коворкінгу щодня працювало досить багато людей, ми зустрічались, говорили про нагальні потреби. Нині ж немало журналістів перебралися ближче до столиці, бо у Києві легше знайти роботу, а у Чернівцях це складніше. Журналісти, які залишились в Чернівцях, зазвичай працюють на фрілансі. У нас навіть дислокується ціла редакція зі Слов’янська – це «Сайт 6262». Зараз колеги рідше приходять до центру працювати. Але ми постійно на зв’язку, вони вдячні, що Спілка ними цікавиться. Втім, можливо, є у Чернівцях ще журналісти-переселенці, про яких я не знаю. Але як дізнатися, якщо про себе не заявляють? У нинішніх умовах практично неможливо відстежити, де саме вони зупинились і якої підтримки потребують. Хочу звернути увагу – якщо людина виходить на зв’язок із журналістською організацією будь-якої з з областей, які у зоні нашої відповідальності – її завжди вислухають, підтримають, допоможуть, порадять, а якщо питання не можемо самі вирішити – звертаємось до центрального офісу НСЖУ. Тож журналістам варто відвідувати інформаційні ресурси Спілки, там багато корисної інформації. До речі, кілька людей до мене прийшло після того, як зайшли на сайт НСЖУ і дізнались про Центри журналістської солідарності – зауважив Володимир Бобер.
На питанні браку роботи для медійників наголосив і голова Тернопільської обласної організації НСЖУ Василь Тракало, зазначивши, що нині три обласні газети ще працюють, також залишилося три районні газети. Причина скрізь однакова – доставка газет. Тому непросто знайти роботу і для журналістів-переселенців, хоча обласний осередок намагався допомогти їм, чим міг. Зокрема, у перший рік повномасштабної війни звернулися члени НСЖУ з Харкова, Кривого Рогу і Києва, і їм допомогли, зокрема, з житлом. А далі – одні поїхали назад до Києва, інші за кордон… Василь Тракало попросив Центри журналістської солідарності поділилися досвідом з обласними організаціями НСЖУ. І також звернув увагу на проблему верифікації як журналістів-переселенців, так і членів НСЖУ загалом.
– На мою думку, це потрібно, бо багато виїжджають, хтось приїжджає, є такі, що зовсім не цікавляться роботою осередку і не платять внески… Хоча коли треба було взяти довідку на придбання зброї, або коли візу не давали, то вони приходили. Можливо варто, як у редакціях низки газет, у посвідченні зазначати, до якої дати воно дійсне, а далі знову робити перереєстрацію, – запропонував Василь Тракало.
Журналістка-переселенка з Луганщини Марина Животкова розповіла, що на окупованих територіях перші, за ким приходять загарбники – це члени родин військовослужбовців ЗСУ і журналісти. До того ж, якщо медійники потрапили в російський полон, то їх обміняти майже неможливо. Тож треба пам’ятати, що в окупації ще залишились наші колеги, які якось там переховуються,якось виживають.
– Ми говоримо про те, що слово важливе. А я вважаю, що люди важливі, треба їх звідти рятувати! І щоб було куди рятувати. Коли я виїжджала з окупації, то взяла з собою лише паспорт, журналістське посвідчення було небезпечно брати. Для журналіста важливо знати, що його колеги десь чекають. Пригадую, як мене зустрічали співробітники Львівського центру журналістської солідарності з автобуса. Я приїхала до Львова, як додому, мене зустріли, мені надали перше житло завдяки НСЖУ, допомогли з документами, грошима, я могла працювати у Центрі. Не уявляю, як би це було, якби не Спілка. Потім я дізналася про програму професійного прихистку у Косово і подалася на конкурс. До речі, цей конкурс триває й зараз, там небагато місць, але це можливість для журналістів, які не можуть знайти житло і роботу, але хочуть працювати саме журналістом, а не просто бути біженцем, Тож можна спробувати податися і приєднатися тут до нашої команди, – розповіла Марина Животкова.
Голова Хмельницької міської спілки журналістів Сергій Іщук наголосив, що з початку повномасштабної війни були десятки запитів від колег-переселенців, кому потрібно було відпочити день-два, в основному вирішував питання з житлом. А ще доводилось координувати переміщення медійників в інші області, якщо логістика була ускладнена, наприклад, заторами, і треба було скомунікувати людей, щоб їх зустріли, скажімо, у Вінниці чи Тернополі. То була величезна робота. На початку війни у місті діяв центр, де працювало багато журналістів зі сходу і навіть з міжнародних медійних компаній, декого навіть працевлаштували. Зараз ситуація кардинально змінилася, і в місті залишилося лише двоє медійників-переселенців. Звісно, всім не вдалося знайти роботу. Приїжджало багато телевізійників, але місць у місцевих телекомпаніях не було.
– Зараз, як на мене, роботу треба трохи трансформувати. Ми бачимо величезну потребу у психологічній підтримці медійників. Центри журналістської солідарності проводять різноманітні вебінари, але до них не завжди підключаються навіть ті медійники, які дуже потребують психологічної допомоги. Можливо, потрібен інший формат, наприклад, перевести цю роботу в офлайн, проводити очні заняття чи ретрити, які дадуть змогу і підтримати журналістів у психологічному плані, і допомогти їм зав’язати зв’язки і дружні відносини з колегами, адже це також важливо, – сказав Сергій Іщук.
Також він звернув увагу ще на одну проблему – це мобілізація технічних працівників до ЗСУ. Звісно, Україну треба захищати і люди це розуміють, але, наприклад у грудні мобілізували вже п’ятого телеператора з місцевих телерадіокомпаній Хмельницького, а це ставить під загрозу роботу цих структур: працювати буде нікому, тож і інформаційне поле оголюється. Сергій Іщук назвав це дуже великим кадровим ударом. Також він звернув увагу на необхідність підтримки поранених журналістів, які нині в ЗСУ.
Ігор Голуб – керівник радіо «Місто над Бугом» – зауважив, що в кожному регіоні є свої напрацювання розв’язання проблем, і тут дуже важливий обмін досвідом, завдяки якому можна розвивати власні можливості і перспективи. Щодо переселенців-медійників – обласна організація по максимуму намагається їм допомогти, навіть щодо працевлаштування.
– На сьогодні маємо дві основні проблеми. Перша – це те, що «Закон про медіа» комунальні медіа практично знищує і в майбутньому не дозволяє створити нові робочі місця. Друга проблема: всі ми патріоти і розуміємо, що державу треба захищати, але є речі, які створюють загрозу інформаційній безпеці. Всі мої технічні працівники мають повістки, і якщо всі одночасно підуть в армію, то радіо може просто закритися. У цих питаннях потрібна поміркованість. Ми прагнемо максимально писати про Героїв, показувати ті приклади, які є знаковими, особливо для майбутнього покоління. Журналістська професія не просто дотична, медійники беруть активну участь у вихованні не тільки молоді, а й усього соціуму. Сподіваюсь, що журналістська солідарність і взаємовиручка допоможе зберегти цю професію, – зазначив Ігор Голуб.
Координатор Західноукраїнського Центру журналістської солідарності НСЖУ Наталія Войтович звернула увагу, що ЦЖС розпочав розсилку грантових програм для медійників.
– Щотижня Володимир Бобер готує таку підбірку, ми готові з вами ділитись інформацією, також вона буде на інформаційних ресурсах НСЖУ. Щодо допомоги у написанні грантів – теж готові допомагати, надавати консультації медійникам. Двері нашого Центру завжди для всіх відкриті.
Наталя Назарова – координатор Дніпровського Центру журналістської солідарності НСЖУ, яка займається безпосередньо адмініструванням журналістських звернень до Мережі, звернула увагу, що нині відпрацьовано багато різних механізмів допомоги медійникам з максимально оперативним реагуванням на запити.
– Щодо грантових можливостей – це потреба нагальна, і ми актуально поширюємо добірку грантових можливостей актуальних пропозицій. Знайти нас дуже легко через медіа ресурси Спілки – читайте наш Telegram-канал, читайте сайт.
– Ми всі об’єднуємо зусилля для того, щоб журналісти залишались в професії, щоб українці отримували інформацію. Завдяки нашій солідарності ми можемо підтримувати медійників, особливо у критичних моментах, – зазначив Сергій Томіленко.
Також він поінформував про те, що 16 лютого – День військового кореспондента наші До професійного свята прес-офіцерів, які працюють в армійських медіа, НСЖУ запустила кампанію – щодня на телеграм-каналі на сайті НСЖУ вміщуються цитати і розповіді про армійських колег. Адже військові журналісти – також важливі.
Інформаційна служба НСЖУ
