Понад тридцять років проминуло, як на українському медіаполі з’явилися перші паростки медіакорпорації «Є». Її засновником, натхненником і незмінним керівником упродовж усіх трьох десятиліть став хмельницький медійник і видавець Сергій Іщук.
Починали з самвидаву. Виросли в корпорацію
У 1989 році, коли розпадався Радянський Союз, починали із підпільного газетного самвидаву, випускали крайову газету «Пробудження». З часом заробляли на самвидавівські випуски комерційними проєктами, що об’єдналися під брендом «Є» – «Є-Поділля», «Є-Теленавігатор», «Є-Сімейна газета» та інші.
Сьогодні одне із видань – «Сімейна газета» – і в теперішні непрості часи перебуває в десятці найтиражніших газет України і має наклад понад 50000 примірників (а донедавна мали читачів майже удвічі більше – 100 000).
Для Хмельниччини видають «Сімейну газету. Подільський випуск», для інших регіонів – всеукраїнську «Сімейну газету» українською і російською мовами. А під час широкомасштабної війни усі три випуски друкуються з об’єднаним контентом у форматі Єдиної газети – за принципом «Єдиних новин» на українському телебаченні.
Не бояться сказати читачеві про труднощі
Війна, як і в кожного з нас, зруйнувала плани журналістів «Є», загострила наявні проблеми, але жодного свого номера «Сімейна газета» не пропустила. У перші тижні широкомасштабної російської агресії виходили на чотирьох сторінках, потім було вісім, дванадцять шпальт, тепер повернулися до звичного формату шістнадцяти шпальт. При цьому, як зазначає Сергій Іщук, від кольору не відмовилися навіть тоді, коли виходили на чотирьох сторінках.
Беручи участь в онлайн-конференції НСЖУ «Як вижити в умовах війни?», він поділився досвідом виживання перших тижнів рашистської навали. І тоді ж він порадив колегам не боятися зізнаватися читачам щодо труднощів, які доводиться переживати редакціям. Зокрема, сказав про таке: «Наші люди добрі й толерантні, вони прекрасно розуміють, які часи доводиться переживати газетярам. А виправиться ситуація, можна буде відшкодувати їм і скорочення обсягів, і скорочення кількості номерів».
Папір: не про проблему, а про шляхи вирішення
Виникає запитання: як вирішують проблему з газетним папером? Про цю сьогоднішню біду кажуть усі редактори і видавці.
До великої війни в корпорації «Є», як практично й у всіх редакціях, використовували російський папір, якусь частку закуповували через Білорусь, трохи було польського, фінського паперу.
Запас паперу був. Проте колективно вирішили, що треба дотриматися режиму суворої економії, щоб і самим вистачило на триваліший термін, і в разі потреби позичити в ці складні часи колегам-газетярам, чи віддати його на випуски тим, у кого запаси знищилися, а газету потрібно випускати для фронту.
Та й до корпорації «Є» дійшла черга: тут уже двічі отримали папір від іноземних донорів-благодійників, і дуже вдячні за це Асоціації незалежних регіональних видавців України. У газетах і на сайті розповіли про це своїм читачам:
«Попри війну – газета живе!
Говоримо не про проблему, а про шляхи її вирішення.
Не про труднощі, а про допомогу, взаємодію та підтримку говоримо сьогодні.
Починаючи з червня, газети в Чернігові, Херсоні, Рівному, Кременчуці, Чернівцях, Вінниці, Тернополі, Хмельницькому, Козятині, Одесі мають можливість виходити, бо вирішене одне з найбільш болючих питань друкованого медіа – нестача паперу.
Аби ви, шановні читачі, знали, яка кількість людей, компаній, країн була залучена в процес пошуку підтримки, а потім і доставки газетного паперу до українських медіа, ви б відчули, настільки ж сильно цю потужну силу підтримки українців, як відчуваю її ми.
З далекої Норвегії до дружньої Польщі, а потім до України за підтримки колег з усього світу газетний папір для газети пройшов від Norske Skog, через Agora, за підтримки WAN-IFRA, БО «УСЛ», юридичної фірми Kinstellar і завдяки невтомній праці команди – організатора процесу Асоціації незалежних регіональних видавців України.
Велику підтримку в отриманні паперу надали також бельгійська медіа компанія Mediahuis, фонд для незалежних медіа MDIF, компанія UAB PELCON.
Майже 48 тон. Багато це чи мало? Знаємо лише, що завдяки цьому люди зможуть читати газети в десяти містах/областях України. А це – джерело оптимістичних новин про наші перемоги, сумні повідомлення про втрати, корисні дані про те, як жити в умовах війни та обнадійливі статті про те, як будемо все відбудовувати після нашої перемоги».
Постійно тривожне питання – пошта
Ще одне питання, що звучить постійно і тривожно – пошта. Як «Сімейна газета» доставляється по Україні, коли на сході і півдні ведуться бої, велика частина нашої території перебуває під ракетними обстрілами, частина областей – під окупацією?
Сергій Іщук каже:
– У перші тижні ворожого вторгнення, поки налагоджувалася логістика, нашу газету доставляли тільки в семи – дев’яти областях. Зокрема, певний час не могли доставити газету читачам в Київській, Миколаївській областях, зараз не отримують її на Херсонщині. Водночас, відновили доставку на звільнених територіях Чернігівської і Сумської областей. Нині поштовики не забирають примірники газети для областей, де газети не можуть доставити. Добре їх розуміємо, адже як, наприклад, доставляти газету в Маріуполі, навіть після його звільнення, якщо там не залишилося будинків і вулиць? А от кошти за недоставляння газети, за доставку газет зменшеного обсягу «Укрпошта», вважаю, має повернути редакціям. Розумію, що це звучить, як фантастика, але, можливо, варто вимагати від Росії компенсації передплатникам за недоотримані видання? Все це питання, з якими ще належить розбиратися в юридичному плані. На випадок, коли після вимушеної перерви доставка відновлюється, маємо запас надрукованих примірників, щоб передати їх поштовикам. Також друкуємо наклад з невеликим запасом, щоб через волонтерів роздати певну кількість газет безкоштовно, передаємо наші газети на схід, військовим.
Кількість відвідувачів сайту збільшилася вдвічі
Назва видань, у вигляді літери «Є», залишилася тільки в назві сайту – ye.ua, в соціальних мережах, у логотипі обласної рекламно-інформаційної газети, що невеликим накладом виходить на теренах Хмельниччини.
Зазнаючи, як і всі інші видання, втрат читацької аудиторії «Сімейної газети», в корпорації «Є» ще активніше, ніж будь-коли, розвивають інтернет-платформи.
Сергій Іщук розповідає:
– В інтернеті ми присутні понад 20 років. Сайт «Є» вже багато років має солідну аудиторію: до нас постійно заходили до 800 тисяч відвідувачів. А з початком широкомасштабної агресії російської федерації в Україну ця цифра подвоїлася – тепер маємо 1 млн. 700 тисяч відвідувань. Також під брендом «Є» розміщуємо інформацію про Хмельницький і область у соціальних мережах. Сьогодні на інтернет ресурсах щоденно даємо 15-20 новин і думаємо про те, щоб повернути трансляції та прямі ефіри, що завжди користувалися інтересом серед користувачів.
Добра справа не залишилася непоміченою
Хмельниччину, дякувати Богу, орківський лапоть не топче, хоча і в цьому регіоні є постійна небезпека ракетних обстрілів. Область у ці тривожні дні і місяці дає прихисток численним біженцям з окупованих і небезпечних територій України.
Не стоять осторонь допомоги вимушеним переселенцям і в колективі корпорації «Є»: до тридцяти прибулих у Хмельницький сімей медійників були влаштовані і на короткочасне, і на тривале перебування.
Допомагають колегам з гарячих областей і з роботою. У Хмельницькому нині мешкають журналісти з Донецької, Луганської, Харківської областей, деяких інших регіонів України. Часто вони продовжують працювати дистанційно, буває, що з офісу «Є», в першу чергу готуючи матеріали для своїх міст та видань. А коли з’являється можливість, ладні працювати додатково, готують матеріали для видань корпорації «Є».
Добра справа була помічена і не залишилася без підтримки. На допомогу прийшли українські громадські організації, що співпрацюють з різними фондами і отримують від них фінансування.
Сергій Іщук розповів, що донори-грантодавці, дізнавшись про те, що в «Є» працюють медійники – вимушені переселенці, взяли на себе оплату праці цих журналістів. Ще одна організація допомогла з придбанням комп’ютера для переселенця. При цьому донори співпрацюють з журналістами-переселенцями напряму, що позбавляє редакцію «Є» від ведення додаткової бухгалтерії і звітності.
Не все задумане поки що вдається втілити в життя
Сергій Іщук розповів, як на Хмельниччині планували об’єднувати випуски кількох місцевих (районних) газет. Керувалися тим, що так вигідно економічно, логістично та творчо. І головне – у виграші читач.
Фінансовим донорам, з якими медійники вже мали практику співпраці в Хмельницькій області, сподобалися об’єднані фізично випуски «Сімейної газети» за аналогом «Єдиних новин» в теле- та радіопросторі. Проте вони поставили умову: об’єднатися мають не менше п’яти газет або загальний об’єднаний тираж повинен бути не менше 15 тисяч.
Об’єднання довелося відкласти, бо виникла величезна низка проблем, серед яких і та, що деякі газети з другого півріччя припиняють вихід у світ. Проте питання не закрите, над ним продовжують працювати, і хочеться вірити, що зручний та вигідний варіант збереження місцевих газет буде знайдено. Тим більше, що такі приклади уже є на Чернігівщині, де три районних видання виходять у світ єдиним випуском.
Ольга Войцехівська, інформаційна служба НСЖУ
