Коли на передовій вирішується доля держави, важливо, щоб українці знали про своїх героїв. Саме цим опікується пресслужба 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила – збирає, документує та поширює інформацію про бойові здобутки захисників України та їхні особисті історії.
Голос із передової
Днями бригада відбила один із наймасштабніших штурмів на Часів’ярському напрямку за останній час. Окупанти в кілька накатів задіяли 25 одиниць техніки, намагаючись прорвати лінію оборони.
– Наші хлопці виявили цю колону ще на під’їзді і розбили її, – розповідає пресофіцер Іван Петричак, який виконує обов’язки начальника пресслужби 24-ої окремої механізованої бригади. – Окупанти втратили 11 машин, які знищені повністю, ще п’ять пошкоджені. За один штурм ворог втратив 24 людини загиблими і 9 пораненими. Це чималі втрати – фактично дві роти за один раз, – ділиться Іван.
Ці дані – не просто статистика. Для Івана та його колег, зібрана й оприлюднена інформація – їхнє «поле бою». Дуже часто матеріали пишуть у поруйнованих підвалах на нулі і вогневих точках, куди цивільні журналісти не можуть дістатися через безпекову заборону та надто високі ризики. Спершу факти погоджують із командуванням, щоб оприлюднені втрати противника були точними. Кількість знищеної техніки та живої сили окупанта проходить дорозвідку (фактично відеопідтвердження) і лише потім ці дані поширюють у медіа: друкованих виданнях, телеканалах, а також у соціальних мережах. Завдяки роботі пресслужби про успіхи бригади українське суспільство дізнається з першоджерела.
Команда документаторів історії
У штаті пресслужби 24-ої бригади офіційно чотири особи, серед яких відомий фронтовий фотограф, а нині пресофіцер бригади Олег Петрасюк.
До команди долучають професіоналів: операторів, режисерів монтажу. Завдання у всіх спільне – задокументувати український опір на Донбасі.
– Ми залучаємо найкращих, набираємо обертів, пресслужба росте і розвивається, – з гордістю каже Іван. – Нині ми працюємо над фільмом в пам’ять про полковника Валерія Федоровича Гудзя – колишнього командира бригади, який загинув 12 березня 2022 року під час виконання бойового завдання. Це дуже відома особистість, легенда. До 2021 року він очолював бригаду впродовж майже чотирьох років. Коли почалася повномасштабна війна, він уже не був командиром бригади, але повернувся до своїх. На жаль, під час обстрілу ворожим танком у Попасній він загинув…
Фільм базується на спогадах тих, хто був близьким до полковника Гудзя. Вони розповідають, яким він був, як керував бригадою, як його цінності продовжують жити серед військових.
– Це людина, яка формувала ідеологію бригади, закладала цінності, які дотепер існують. Його наслідують люди, які виросли з молодших лейтенантів до підполковників і полковників, і зараз, зокрема, керують бригадою, – з повагою каже Іван.
Історії з фронту
Пресслужба не лише розповідає про бойові дії, а й про людей, які зі зброєю в руках боронять Україну. Нещодавно вони опублікували годинне інтерв’ю з головним сержантом «Калиною», який прийшов на фронт на початку повномасштабного вторгнення звичайним солдатом.
– Він двічі поранений, має орден «За мужність». Ми розповідаємо про таких простих людей – це історії переважно мотиваційні. Бо армія – це зріз суспільства, – пояснює Іван.
Такі матеріали набирають сотні тисяч переглядів. Нещодавнє інтерв’ю з головним сержантом «Калиною» за тиждень зібрало 150 тисяч переглядів на ютубі й розлетілося соціальними мережами.
– Ми розповідаємо про те, як люди в армії знаходять себе, як вони воюють, захищають свою Батьківщину, про що думають, про що мріють, як у них складається сімейне життя, – каже Іван.
Багато військових залишили вдома родини і дітей. Їхнє цивільне життя зупинилося. І їм приємно, коли про них розповідають, коли їхні історії бачать рідні, сусіди, знайомі. Вони стають прикладом для наслідування.
Життя на колесах: підтримка від Національної спілки журналістів України
Робота пресслужби неможлива без мобільності. Треба їздити позиціями, спілкуватися з військовими, фіксувати результати боїв. Для цього потрібен надійний транспорт. Національна спілка журналістів України долучилася до підтримки пресслужби, передавши їй два автомобілі.
Втім, суворі реалії донбаських доріг даються взнаки: один із них зараз на ремонті в Києві.
– Дороги Донбасу не щадять жодну марку автомобіля. Підвіска зараз на ремонті, коробка теж і турбіна. Загальна сума ремонту – близько 150 тисяч гривень. Будемо оголошувати збір, бо самі не впораємося, – ділиться проблемами Іван.
Попри труднощі, автомобілі продовжують служити пресофіцерам, допомагаючи їм виконувати свою важливу місію.
Крім транспорту, пресслужба зіштовхується й з іншими викликами. Наприклад, нещодавно в Дружківці почали відключати світло, і знадобився генератор. Його вдалося знайти завдяки… допомозі родичів Івана.
Особливості роботи під обстрілами
Іноземні журналісти, як і українські, регулярно звертаються до пресслужби з проханням організувати поїздку на передову. Через інтенсивність боїв не завжди є можливість показати їм роботу піхоти, але Іван та його команда намагаються організувати хоча б якісь зйомки для репортерів.
– Я б не сказав, що інтерес знижується. Навпаки, коли розпочалися заяви про припинення постачання зброї, європейські журналісти негайно почали звертатися й питати, що з цього приводу думають військові, як це вплине на нашу роботу, – зазначає пресофіцер.
Хоча Іван Петричак визнає, що загальна зацікавленість міжнародної спільноти, як і української, вже не така висока, як була в перші дні повномасштабного вторгнення, але інтерес все одно зберігається на досить високому рівні. Інша річ, що цивільні журналісти не завжди можуть отримати допуск для роботи на передовій.
– Реальний випадок: окупанти пішли в штурм. Прикривати піхоту висувається БМП (броньована машина піхоти. – Ред)., але посадити туди цивільного журналіста та відправити в Часів Яр ми не можемо – надто небезпечно, – розповідає Іван. – Причин є кілька: по-перше, він банально не встигне доїхати, бо машина виїжджає вже зараз. По-друге: якщо навіть цивільний журналіст і встигне доїхати до стартової точки бронемашини, місця для нього всередині машини нема – їхати треба на броні. Це небезпека випадкового прильоту по дорозі. Ну і така поїздка на бронемашині, яка стріляє, робить цивільного журналіста фактично учасником подій, що порушує журналістські стандарти.
Проте, додає пресофіцер, тут на першому місці – не журналістські, а безпекові стандарти. Адже FPV-дрони противника працюють роями, а передові позиції українського війська ворог не лише обстрілює артилерією, як раніше, а запросто запускає по них авіаційні бомби.
– І, я запевняю, рандомний окупант, який у певний момент побачить нас в приціл своєї зброї, не дивитиметься на наліпку «PRESS», прикріплену до бронежилеті цивільного журналіста. А якщо й прочитає ці п’ять літер, то ще гірше – для нього вони означатимуть пріоритетну ціль: «Стріляй сюди». Словом, працювати журналістам на фронті нині дуже не просто, але показувати надважку роботу наших воїнів треба. Саме для цього є ми – пресслужба бригади, військовослужбовці, що приймають такі ризики.
У випадку з БМП, розповідає Іван, на броню сідає пресофіцер Олег Петрасюк. В одній руці він має фотоапарат, в другій – багатозарядну рушницю проти дронів. Дорогою він, як і члени екіпажу бойової машини, спостерігає за небом та напоготові відпрацювати по дронах противника. У цей момент він стрілець. Діставшись вогневої точки, він знову стає фотографом. Саме так у новинах та інформаційних агенціях з’являються справжні кадри з бойової роботи, зроблені не самими бійцями на телефон, а професійні, якісні кадри, що потім друкують світові медіа.
Ще один яскравий приклад – робота снайпера. Для цивільного журналіста зафільмувати кадри бойової роботи такого вузькоспеціалізованого фахівця майже неможливо. Абсолютна більшість того, що ми бачимо в стрічці новин зі словом «снайпер» – постановочні кадри. Усе через їхню специфіку роботи: непомітність пересування, довге вистежування цілі, робота наодинці. Але пресслужба 24-ки зробила й такий матеріал.
– Ми поїхали в Часів Яр з особистою зброєю, жили разом зі снайпером в підвалі згорілого будинку і разом з ним виходили на роботу як «другий номер», – розповідає Іван. – З тієї поїздки ми зробили про «Скіфа» – такий у снайпера позивний – одразу кілка матеріалів. Олег Петрасюк відфотографував та написав статтю, яку згодом опублікували в іменитому українському виданні. Я – відзняв відео про бойову роботу снайпера та записав з ним годинне інтервю. Для нас це дуже цінні матеріали.
За словами Івана Петричака, присутність в епіцентрі подій дає можливість глибше відкривати героя.
– Поясню: приїхавши в Часів Яр, ми прожили кілька днів разом з нашим героєм в поруйнованому від російських кабів підвалі – після цього він починає нам довіряти, розповідає та показує справжнє, – каже Іван.
Окрім того, як з усмішкою розповідає Іван, під час перебування на позиціях в пресофіцерів з’являється багато нових друзів. Бійці бачать їх поруч, і вони, як пресслужба, стають для них уже не «штабними», а «нормальними».
– Наша 24-та окрема механізована бригада імені Короля Данила – одна з найстаріших та найдосвідченіших в ЗСУ, – розповідає Іван Петричак. – На фронті російсько-української війни вона від самого початку і має велику історію: Мар’їнка, Бахмут, Попасна, Херсон, Торецьк, Нью-Йорк, Часів Яр та інші населені пункти. Багато з них нині окуповані, але не тому, що військові здалися. Ми воюємо з силами противника, які переважають, і те, що ми існуємо як держава такий довгий час під таким натиском, – це результат важкої праці солдат.
Своїх побратимів пресофіцери, знають на ім’я.
– Ми постійно на контакті, розповідаємо один одному про смішні і неприємні моменти з роботи та спільно знаходимо нові теми для матеріалів. Ми живемо цим процесом 24/7, відслідковуємо їхню роботу та часто одні з перших дізнаємося про їхнє поранення або загибель. Спершу це важко прийняти, але… це війна. Ми маємо про це розповідати, – додає пресофіцер.
Їхня зброя – не лише автомат, а й слово, камера, мікрофон.
– Інформаційне поле не може бути порожнім, бо цю порожнечу обов’язково заповнить ворожа російська пропаганда. Це перевірений факт. Люди мають знати, що військові не втомилися. Військові воюють незважаючи на складнощі – вони варті, аби ними пишатися. Пам’ятаємо всіх, хто віддав життя за Україну, ми їм дуже вдячні і цінуємо їх. І хочемо, щоб про них знав увесь світ, – підсумовує Іван Петричак.
Національна спілка журналістів України і далі підтримує військових пресофіцерів. Якщо ви бажаєте долучитися до збору коштів на ремонт автомобіля для пресслужби 24-ої окремої механізованої бригади (потрібно близько 200 тисяч гривень), публікуємо реквізити:
Банка: https://send.monobank.ua/jar/8vqS8v4fDu
або
Картка: 4441111122516903
Реквізити:
Магуряк Іван Іванович
UA763220010000026208356001828
ІПН: 3733511351
(Призначення: Поповнення рахунку банки)
Цю банку журналістського збору на прохання НСЖУ відкрив воєнкор 24-каналу Іван Магуряк, журналіст, внесений до офіційного реєстру волонтерів.
Кожна гривня наближає автомобіль пресофіцерів до відновлення роботи. Допоможімо тим, хто документує боротьбу українців на сході України!
Інформаційна служба НСЖУ
