Як отримати інформацію з-за кордону? Про що варто думати журналісту, будучи за кордоном? Говоримо на міжнародній конференції «Re:Cover – Як війна Росії в Україні змінює журналістику», яка минулими вихідними пройшла у Братиславі (Словаччина), з Жанною Кромер, журналісткою з-за кордону, яка жила в Білорусі але згодом виїхала, ховаючись від режима Лукашенка.
Білорусь сьогодні в індексі свободи слова організації «Репортери без кордонів» опинилася майже в кінці, каже Жанна Кромер. Найгірше лише в Китаї, Ірані, В’єтнамі. Тобто, перше завдання білоруських журналістів у Білорусі – це виживання. Адже після останніх «президентських виборів» були великі протести, на жаль, придушені. Й після цього весь час у державі триває терор щодо громадян, журналістів.
Й це не перебільшення. Людей вбивають ґвалтують, люди сидять в тюрмах. Найбільші ЗМІ закрито, а редактори й журналісти – в тюрмах. Строки, які вони отримують, дуже великі, наприклад по 12 років за «зраду державі». 8 років одна журналістка отримала, бо вела стрім на акції протесту. Вона ні до чого не закликала ,а просто давала людям слово в прямому ефірі. І спершу їй дали 2 роки тюрми, а потім додали ще. Однокласник і колега Жанни Кромер отримав 13 років тюрми за розслідування, яке він зробив за 2 роки перед цим про беркутівців – український поліцейський підрозділ, який було розпущено після Революції гідності, й багато хто з них поїхав у Білорусь, отримавши там від Лукашенка громадянство.
– І, вірогідно, вони там працюють. Денис Івашин це зміг довести, моніторячи відкриті джерела, соцмережі. І тепер він – політвязень. Три частини матеріалу він опублікував, а четверту не зміг, бо його забрали, – каже журналістка.
Більшість незалежних журналістів поїхали з країни. Приміром, «Белсат» перебрався до Варшави. Сама пані Кромер нині – в Німеччині, але продовжує займатися журналістикою. Багато хто працює за міжнародні донорські організації. Якщо про Білорусь ще пишуть, то все тримається на приватних контактах. Звісно, працювати тяжко, бо не можна заробляти рекламою, адже й рекламодавців можуть судити за «фінансування екстремістських організацій».
Жанна Кромер зазначає, що самоцензура серед журналістів у Білорусі – «на високому рівні», адже всі бояться.
– У нас є незалежна Білоруська асоціація журналістів. І, думаю, якби не міжнародна допомога фондів, багато журналістів з Білорусі не могли б працювати, – переконана Жанна Кромер.
На слова білоруски цікаво відреагував досвідчений датський журналіст-розслідувач Генрик Кауфгольц. Після 40 років роботи в щоденній газеті Politiken він пішов на пенсію. Пан Кауфгольц – співорганізатор Данської асоціації журналістських розслідувань. Пригадує, щоб з’ясувати, скільки Росія витрачає на Абхазію на Крим тощо, він витратив 4 тижні, зокрема, шукав також людей, які знають російську і які аналізували російський бюджет. Він додав в доповнення теми, що дійсно, будучи міжнародником, треба мати особисті контакти, без цього ніяк. І добувати інформацію найперше важливо саме через приватні контакти. Але, звісно, тут варто розуміти, що приватна інформація може мати чийсь інтерес. Тому слід звертатися і офіційно, щоб журналістика була об’єктивною.
Назарій Вівчарик
